Вкотре Юрій Сіканов, на цей раз із учнями львівської гімназії, переглядав фільм «Шахта № 8» зі своєю участю, але знову і знову помітно переживав чи не кожен кадр, який нагадував йому минуле. Після смерті батька Юрій та його сестри залишилися з мамою, яка почала пиячити спершу сама, а згодом із вітчимом. Діти втекли з пекельного життя і мешкали самі у будинку, який їм надали батьки товаришки. Тоді хлопцеві було 15. Перед ним стояв вибір: красти або працювати.
Він обрав важку і смертельно небезпечну працю у нелегальних копанках Сніжного, щоб прогодувати себе і двох сестер. Хлопець видобував вугілля з покинутих копанок і продавав його. Інколи на день щастило заробити 150 гривень.
«У нас є місця, де приймають це вугілля, але ми здавали переважно бабусям і дідусям. Мені смішно з того, що ми живемо на цьому вугіллі, а його немає, це як в Африці, де живуть люди на діамантах і не мають їх прості люди. Після фільму стало ще більше руїн у місті, копанки почались у 1995–1996 роках, фільм знімали у 2009-му, там видно зруйнований садочок, зараз 2013-й – під землею все вугілля вибрано», – розповідає Юрко.
Герой фільму досі оклигує від побоїв
У фільмі «Шахта № 8» розповідається про вугільні копанки і примусову працю дітей, тобто показано правдиве життя людей у невеликих донецьких містечках, які виживають як можуть, де процвітає алкоголізм і наркоманія.
Після резонансного показу стрічки, каже Юрій, нелегальні копанки позакривали, йому, звісно, жаль, що, можливо, й через нього люди залишились без заробітку. Торік восени Юрія Сіканова сусіди жорстоко побили битами. Він кілька місяців перебував у шпиталі. Донині видно наслідки побиття. Попереду – заміна зубів. На таку операцію люди з різних країн надсилають гроші.
На місці перелому у роті ще стирчать кісточкиЮрій Сіканов
«На місці перелому у роті ще стирчать кісточки. Це дуже неприємно, коли шини поставлені, їси через трубочку», – говорить хлопець.
Але водночас пригадує імена тих, хто загинув у цих копанках. Серед них – його однокласник. А тіло одного чоловіка зумисно викинули на вулицю, щоб імітувати дорожню пригоду.
У дітей свої мрії і плани
Зараз Юрієві – 20 років. Він здобув освіту електрогазозварювальника. Режисер Маріанна Каат придбала для героїв своєї стрічки будиночок у Сніжному. Сестра Юрка одружилась, мешкає і працює в Києві. Молодша сестра – Юля – у дитячому будинку в Сніжному, оскільки маму позбавлено материнських прав. Дівчинка – відмінниця і мріє здобути освіту режисера. Можливо, щоб змінювати на краще долі інших людей.
Юрко зауважив, що не тримає у житті ні на кого зла, навіть намагається зрозуміти свою маму.
Я ніколи своєї мами не критикую. Вона запила після смерті батькаЮрій Сіканов
«Я ніколи своєї мами не критикую. Вона запила після смерті батька. Сьогодні стараюсь їм допомагати, щоб потім у житті не жалкувати за тим, що міг допомогти і цього не зробив. Маріанна Каат зняла відмінний фільм, бо всі, хто побачить його, задумується про життя. Я це бачив на зустрічах зі школярами», – зауважує молодий чоловік.
«Цінуйте те, що маєте у житті», – на кожній зустрічі говорив Юрій Сіканов до учнів. Він знає, що радить. Бо походить із забезпеченої родини – його дідусь працював директором хімічного комбінату, а в один день хлопець і його дві сестри залишились сам-на-сам у непростому світі. І хто зна, каже Юрко, як би склалось їхнє життя, якби не участь у документальному фільмі, підтримка різних людей, які перейнялись їхньою долею, це змінило його самого, його бажання і мрії. А скільки ще дітлахів викопають вугілля на закинутих копальнях, втрачаючи здоров’я, ризикуючи своїм життям.