Доступність посилання

ТОП новини

«Ми живемо надією» – голова уряду Білоруської Народної Республіки в екзилі


Івонка Сурвіла
Івонка Сурвіла
Невдовзі після набуття Україною незалежності тодішній голова уряду УНР в екзилі Микола Плав’юк передав повноваження першому президентові незалежної України Леонідові Кравчуку. Найдовше в історії європейських урядів у вигнанні проіснував паралельний уряд у сусідній Білорусі. Цього року урядові Білоруської Народної Республіки в екзилі виповнюється 95 років. І про те, чого може досягти уряд в екзилі, під час відзначення Дня волі, свята демократичних сил Білорусі, Радіо Свобода говорило з головою уряду БНР Івонкою Сурвілою.

– Скажіть, будь ласка, що Ви робите як голова уряду, із кого складається уряд, який є його статус?

– Уряд на чужині, в екзилі нормально існує тому, що щось не є в порядку у країні, з якої він походить. Саме існування уряду на чужині вже є висловленням незадоволення або незгоди з тим, що робиться в країні. В нашому випадку це уряд у вигнанні, який існує найдовше з усіх, йому 95 років.

Наш перший уряд був змушений покинути Білорусь перед навалою більшовицьких військ. Спочатку емігрував у Литву і опісля з Литви перебрався у Прагу, де були два президенти Білорусі, два голови Ради жили до 1943 року. В 1943 році перед смертю передав свій мандат без виборів голові Ради того часу Миколі Абрамчику, який був вибраний після війни, який був президентом до року 1970-го, після чого був один президент у Канаді, його наступник у Сполучених Штатах, після чого обрали мене. Тобто я є шостий президент у вигнанні і перша жінка.

Нашою роботою є передовсім звертати увагу на те, що робиться неправильно в Білорусі, на те, що треба змінити, і першою ціллю нашого статуту є боротися за незалежність Білорусі. На цей час ми не боремося за належність, але стараємося допомагати демократичній опозиції Білорусі зберегти незалежність Білорусі.

– Чи у Вас є безпосередній зв’язок з Білоруссю, чи Ви буваєте в Білорусі? Якщо не буваєте, то чому?
Я доволі тісно працюю з опозицією, фактично, щоденно

– Бувати в Білорусі я тепер не можу, безумовно, тому, що я вважаюся ворогом народу, напевно. Мені сказали, що потрібно мати спеціальний дозвіл президента Лукашенка, щоб поїхати туди. І я цього не хочу робити, поки він є при владі.

Зате я доволі тісно працюю з опозицією, фактично, щоденно. Наприклад, минула нарада, яку ми мали з опозицією у Вільнюсі, нагодою для якої була небезпека, що відчувалася всіма нами для незалежності Білорусі, конкретно від політики Лукашенка щодо Москви.

Тоді зібралася майже вся опозиція, підписали усі домовленості, і я була дуже задоволена, і так само була задоволена опозиція. Так що ми працюємо з ними завжди, ми підтримуємо їхні намагання. Наприклад, недавно підтримали декілька висловлювань щодо «Східного партнерства», про нові позики Білорусі від Москви, яку небезпеку становлять для Білорусі. Ми разом у боротьбі за незалежну, вільну Білорусь.

– В яких умовах Ви хотіли б передати владу до Білорусі назад, і чи хтось із нинішніх представників уряду в екзилі хотів би мати якісь посади в новому уряді?

– Ми про це ніколи не думали. Але сподіваємося, що наш досвід буде корисним для Білорусі. Щодо передачі мандату, то ми передамо його, коли Білорусь буде не лише незалежною, але й демократичною країною, і коли буде білоруською країною, бо зараз ми її не вважаємо білоруською країною, – навіть і президент не розмовляє білоруською, – і коли буде впевненість, що незалежність є назавжди.

– З огляду на ті фактори, які Ви зараз перерахували, чи Ви думаєте, що нинішня Україна є незалежною державою? І чи була помилкою тоді, у 1992 році, передача президентом УНР Миколою Плав’юком повноважень Української Народної Республіки президентові Леонідові Кравчуку?

– Ми вважали і вважаємо, що це було трохи поспішно у той час, бо тоді ще ніхто не знав, як будуть розвиватися події у країнах колишнього Радянського Союзу. Тим паче, якби щось не пішло за українським бажанням, хто боронив би незалежність України, якщо не Рада УНР? А тепер опинилася Україна на початку своєї боротьби. І тому ми вважаємо, що наша роль буде важливою, доки Білорусь не стане повністю незалежною, з упевненістю, що ця незалежність не буде втрачена з волі якогось сусіда.

– Україна так і не стала правонаступницею Української Народної Республіки. День незалежності, який Україна святкує, є День незалежності від Радянської Союзу, не є днем відновлення незалежності. Чи Ви наполягатимете на тому, що Білорусь, коли вона стане такою, як Ви її собі уявляєте, буде правонаступницею саме Білоруської Народної Республіки?

– Ми дуже бажаємо цього, але, на мою думку, сьогодні важлива не Білоруська Народна Республіка, хоча вона дуже важлива, бо вона започаткувала білоруське національне життя, але важливо, щоб Білорусь була не лише незалежна, але демократична і білоруська. Це умови, які для нас мають найбільше значення.

– Події в Україні призвели до того, що в Україні також з’явилися політичні емігранти, кілька з них є тут. Це колишній міністр в уряді Юлії Тимошенко Богдан Данилишин, а також чоловік Тимошенко – Олександр. Вони говорили про те, що, можливо, з часом виникне потреба створити паралельний уряд, уряд в екзилі. Чи, на Вашу думку, саме такі люди мають його створювати? Чи ті люди, які зараз з’явилися в Білорусі, нові політики, які пройшли через тюрми, але не за перевищення службових повноважень, а за ідеологічні розбіжності з режимом Лукашенка? Чи можуть бути, наприклад, в майбутньому уряді Білорусі люди, які є в нинішньому уряді Білорусі, тому що вони є частиною системи? Чи вони можуть стати колись частиною нової системи?
БНР є спадщиною усіх білорусів. Дуже важливо, щоб у Раді БНР були люди, які щиро бажають незалежної Білорусі

– Я думаю, що у випадку Ради БНР, скажімо, чи вони можуть увійти в Раду БНР? Абсолютно можуть, але треба, щоб вони довели, що вони стоять на принципах, ідеалах 25 березня. Тоді нема ніякої проблеми.

БНР є спадщиною усіх білорусів. Безумовно, дуже важливо, щоб у Раді БНР були люди, які насправді щиро бажають незалежної Білорусі.

– Одним із елементів існування паралельної білоруської держави, мені здається, є поява недержавних організацій у сусідніх країнах, таких, як, наприклад, Білоруський дім у Варшаві, який називає себе посольством незалежної Білорусі. Як Ви ставитеся до таких організацій?

– Недержавні організації, які працюють для добра Білорусі, так, як ми, які мають навіть ті самі цілі, як ми, для мене це – дуже позитивний феномен. Ми стаємо сильнішими. Чим більше є борців, тим легше буде осягнути нашу мету. Так що ми до всіх ставимося як до союзників.

– Зараз в Україні дуже багато людей, розчарованих Помаранчевою революцією. Вони говорять, що боротьба наша ні до чого не призвела, треба виїжджати з країни. Боротьба білоруського уряду БНР триває 95 років, чому Ви не розчаровані?
Ми були жертвою міцніших сусідів. Нашому народові промивали мізки, щоб зробити його радянськими людьми

– Ми живемо надією. Ми вважаємо, що все, що сталося за ці часи, це були речі, які від нас не залежали великим чином. Ми були жертвою міцніших сусідів. Через це ми втратили незалежність, нашому народові промивали мізки, щоб зробити його радянськими людьми, нищили нашу культуру, нашу мову, це все була воля іншої країни, не білоруської. На жаль, вони мали певний вплив на певну частину після стількох років. Це мене дуже засмучує.

Але я сподіваюся, що це зміниться, тому що я вірю, що воля демократії є частиною кожної людини, що це не є чимось вигаданим, це є справжнім бажанням, потребою кожної людини. Я думаю, що ми дійдемо до цього. Тим паче, що завжди історично диктатура, імперія не були вічними. І ця так само розпадеться, а ми, можливо, допоможемо їй розвалитися.
  • Зображення 16x9

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG