Доступність посилання

ТОП новини
14 травня 2021, Київ 20:53

Андрій Курков: Мене обізвали публічно «українським націоналістом, який пише російською мовою»


Андрій Курков хотів би, щоб мером Києва був мер Лондона Джонсон
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:30:15 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ
Письменник Андрій Курков вважає, що в Україні склалася ситуація, коли народ «розумніший за політиків, за урядовців, і проста людина з села може проаналізувати і економічну, і політичну ситуацію краще, ніж деякі журналісти на телебаченні». Таку думку він висловив в інтерв’ю Радіо Свобода, яке відвідав, перебуваючи цими днями у Празі на запрошення громадської організації «Українська європейська перспектива». Він розповів також, за що у Росії критикують його твори і чому він хотів би бачити мером Києва Бориса Джонсона – чинного мера Лондона.

– Пане Курков, я б попросила, щоб Ви самі розповіли тим слухачам і глядачам, які, умовно кажучи, до цього моменту ще Вас не знали (можливо, існує таких кілька людей), як би Ви самі хотіли бути представлені?

Андрій Курков: Я завжди дуже коротко представляюся. Я – український письменник російського походження, який пише мовою походження, автор 18 романів, 7 книжок для дітей, Як сценарист, написав сценарій для приблизно 20 художніх, документальних телевізійних фільмів, займаюся есеїстикою, іноді пишу статті, нариси, есеї.

– Ви себе так скромно назвали. Я б додала, якщо можна, що Ви, як сценарист, також є членом Європейської кіноакадемії, членом Спілки кінематографістів, членом Оскарівського комітету в Україні, і…

– Книжки перекладені на 35 мов, видаються в 65 країнах.

– А Ви володієте скількома мовами?

– Зараз у мене в активі 7 мов, раніше знав 11, але виступаю регулярно українською, російською, польською, англійською, французькою, німецькою.

– Мені також вдалося бачити Вашу участь у кількох німецьких ток-шоу, де Ви вільно відповідали німецькою мовою. Взагалі це цікаво, коли Ви їдете в якусь країну, як-от подорожуєте в німецькомовних країнах, зокрема в Австрії, Швейцарії, Німеччині – коли Ви просто можете розмовляти тією мовою, якою послуговуються люди в цій країні!

– Це дуже важливо для письменника. Я думаю, що це додає популярності моїм книжкам, тому що журналістам не потрібен перекладач для того, щоб зі мною розмовляти. Я можу брати участь у прямому ефірі на радіо, на телебаченні. І проводжу свої презентації німецькою мовою. Звичайно, у мене немає посередника між мною і читачами.

– А влітку, пригадую, бачила на ВВС участь Вашу у футбольній передачі у Лондоні, де Ви говорили, звичайно, англійською мовою про… футбол! Взагалі Вас запрошують говорити про Україну – не лише про літературу, здебільшого про політику, про українців як таких. Які найчастіше Вам ставлять запитання?

Українська культура, звичайно, цікавить на Заході і слухачів, і журналістів менше, ніж політика. Але все одно соціально-культурні аспекти і мовна ситуація – дуже часта тема
– Запитання є дуже клішовані – про корупцію, звичайно, про політичну корупцію, про взагалі специфіку українського політичного істеблішменту, чи є там ідеологія і політика, чи їх немає.

Колись багато запитань ставили з приводу справи Гонгадзе. Звичайно, кожного разу, коли ми маємо вибори парламентські чи президентські, то дуже багато запитань з цього приводу. Українська культура, звичайно, цікавить на Заході і слухачів, і журналістів менше, ніж політика. Але все одно соціально-культурні аспекти і, звичайно, мовна ситуація – це для тих журналістів, які розбираються взагалі в Україні – це для них теж дуже часта тема.

– А взагалі вони можуть зрозуміти цю мовну ситуацію в Україні?

– Інколи вдається пояснити так, що вони починають розуміти. Але, я думаю, повністю ніхто цього не розуміє.

– Пане Курков, Ви зараз приїхали до Праги з Києва. Перед тим Ви були в Москві…

– Один день у Москві і тиждень в Індії…

– Перед тим Ви були у Франції, в Австрії. Я намагалася простежити Ваші пересування за останні два тижні – це щось неймовірне! Як Ви це все встигаєте? Як Ви в собі збираєте сили?

– Проблема в тому, що встигати-то я встигаю їздити, але я не встигаю писати стільки, скільки я хочу писати, і те, що я хочу писати. Хоча я навчився працювати в літаках, потягах і в готелях, але це інколи стає важко.

– За останні два тижні була дуже складна ситуація – багато снігу, часто «Бориспіль» не працював, літаки не літали…

– «Бориспіль» не прийняв мій літак із Дубая. Я 17 годин провів в аеропорту міста Дубай. Але нічого, долетів. Все нормально.

– А коли Ви прилітаєте до Києва, Ви взагалі йдете як ВІП-персона чи стоїте у всіх цих чергах?

– Яка я ВІП-персона? Ні, я стою в усіх чергах. Там, де є черги, там, де треба стояти, там я стою, проходжу. Але на митниці мене майже завжди пізнають, на паспортному контролі я теж автоматично проходжу, без запитань. Ну, і в мене паспорт, на якому немає «живого місця», тому я з двома паспортами їжджу – один для печаток, а інший для віз.

– Ви другий день сьогодні у Празі. Яка нагода Вас сюди покликала?

– Мене запросила сюди «Українська європейська перспектива» – така організація, дуже активна – приїхати і виступити, провести авторський вечір у Празі. Я з задоволенням погодився. Дуже добре мене прийняли, організували. Я вже другий день як Прагу відвідую, дивлюся. Тому що я був тільки один раз у Празі разом із дружиною дуже давно, у 1992 році. І нічого не пам’ятаю, окрім могили Франца Кафки, яку ми три дні шукали.

– Днями у мережі «Фейсбук» Ви написали, що, на Вашу думку, погода завжди допомагає опозиції і що, коли опозиція стає владою, погода переходить на бік нової опозиції. Це Ви, напевне, мали на увазі виступи за призначення виборів мера Києва, які якраз відбувалися тоді, коли були сніги.

– Саме так.

– Для Вас як киянина вибори мера Києва – це важливі обставини, важлива ситуація?

Із навалою снігу зараз жодна мерія не вправилася б, тому що у нас всі, хто має займатися комунальним господарством, займаються політикою
– Тут два питання є. Вибори мера як виборного голови міста і питання комунальних служб та функціонування взагалі мерії міста як не політичного органу, а господарчого. І, звичайно, у нас змішуються ці поняття.

Я думаю, що із навалою снігу зараз жодна мерія не вправилася б, тому що у нас просто всі, хто має займатися комунальним господарством, займаються політикою.

– І все ж таки, кого б Ви хотіли бачити на чолі Києва?

Не вірю, що Кличко, якщо він стане мером Києва, то у нас все буде добре. Тут потрібна постать, яка хоче працювати, має амбіцію, але не президентську амбіцію
– Знаєте, Бориса Джонсона, мера Лондона. Це було б ідеально! Я не вірю в те, що Віталій Кличко, якого так запрошують, і він може перемогти, якщо він стане мером Києва, то у нас все буде добре. Тобто він – людина, яка хоче бути політиком і не хоче бути відповідальним за господарські проблеми. І тут справді потрібна інша постать, постать, яка може мати політичні симпатії і політичне забарвлення, але яка хоче працювати, має амбіцію, саме цю амбіцію, але не президентську амбіцію.

– Борис Джонсон найбільшої популярності здобув під час Олімпіади в Лондоні. Він взагалі дуже неординарна особистість. Він любить акції, які, напевне, не кожен політик може собі дозволити.

– Ну, перед ним Кен Лівінґстон був лівим, грубо кажучи, соціалістом майже, але теж він любив місто, у нього були амбіції зробити Лондон більш зручним і дешевим для лондонців. І він тоді запустив автобуси по одному фунту на будь-яку відстань. Тобто всі вони думали про місто і не думали про своє прем’єр-міністерське чи інше майбутнє.

А у нас? У нас якось так не виходить. Я не можу жодного нашого мера за останні роки похвалити, і я не бачу такого претендента, який міг би справді стати «батьком» киян.

– Ви кажете: «В Україні ми живемо в оточенні такої кількості харизматичних і антихаризматичних політичних персонажів, що лише найлінивіший із письменників не може видавати щонайменше по одному роману в рік». Чи події останніх місяців, тижнів пробудили у Вас якесь бажання написати про них?

Взяти будь-яку стрічку новин українських, там побачите 5, 6, 7 сюжетів для романів. На жаль, українські письменники не те що аполітичні, вони талановито-цинічні
– У мене є бажання постійно. Але в мене є власні плани. І роман не пишеться за один день. Тобто у мене роман займає 1,5–2 роки. Зараз я пишу роман, який взагалі не має стосунку до України. Це історія молодих литовців. Це про еміграцію роман і про Європу.

Але хоч сьогодні взяти будь-яку стрічку новин українських, там побачите 5, 6, 7 сюжетів для романів. На жаль, українські письменники не те що аполітичні, вони талановито-цинічні. Вони вважають, що краще поставити політику в «ігнор» і писати про щось «тусовочне», про те, що не має стосунку до актуальної ситуації. За рідкісним винятком. Але, звичайно, мені здається, що проза політична або політико-сатирична дуже важлива.

– У Вашому останньому романі «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» також є один із учасників… На початку роману приїжджає з Литви такий хіпі Аудрюс, який бере участь у щорічній зустрічі фанів Джимі Хендрікса. Тобто у Вас якось зачіпляється з цього роману, себто вже був один литовець, і тут Ви переходите знову до Литви… Щодо самого роману, Ви його видали відразу двома мовами! Це вперше так вийшло, що можна було відразу вибирати, якою мовою ти хочеш читати: українською чи російською. Як Ви взагалі оцінюєте цей переклад? Яка це практика була? Успішна чи ні?

Українською мовою нас активніше читають – це пояснюється тим, що Західна Україна і Центральна читає набагато більше української літератури, ніж східна і південна
– Успішна і дуже цікава, тому що ми хотіли з видавцем із видавництва «Фоліо» Олександром Красовицьким подивитися, якою мовою книжки будуть краще купувати і де буде більша реакція. І, звичайно, цікаво було, що коли вже було продано три тиражі українського видання, в цей час було продано два тиражі російського. Тобто українською мовою нас активніше читають. Але, звичайно, це пояснюється тим, що Західна Україна і Центральна читає набагато більше української літератури, ніж східна і південна.

Але ми будемо дивитися далі. Тому що я зараз трошки переписав роман, відредагував його, нову версію, нову редакцію його буду видавати, і теж одночасно вона вийде двома мовами. Але ми домовилися з видавцем, що і наступний роман буде виходити одночасно двома мовами. І це, я думаю, логічно для української ситуації, повертаючись до мовного питання. Людина має вибір. Так само, як і в будь-якому англійському шпиталі, будь-яка людина приходить, і на 36 мовах є інструкції, брошури, що робити, в якому випадку до кого звертатися. У тому числі і на лаоській, і на в’єтнамській, і таке інше.

Я не знаю, чи це такий синдром пострадянський, чи ні, але дуже часто помічав, коли я на книжкових виставках сиджу і підписую книжки, підходить хтось, бачить мою книжку російською і каже: а, російською – не читаю. І йде далі. А потім десь я сиджу з моїми книжками українською, кажуть: а, українська – нє, спасіба!

– У романі «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» є цікавий персонаж – капітан Рябцев, колишній кадебіст. Це людина, яка в радянські часи стежила за хіпі, за головним героєм. Зараз Ви йому надали дуже приємних якостей. Він – романтик, у нього є голуб’ятня, він любить музику, зокрема Джимі Хендрікса.

В українському суспільстві зараз доволі негативне ставлення до колишніх працівників КДБ. І ось раптом у Вас такий симпатичний герой з’являється! Чи підсвідомо це було бажання якось реабілітувати чи відбілити працівників «органів»?

Мене запросили два генерали СБУ на «каву з коньяком». Хотіли знати: чи не могли мою книжку використати, як сценарій отруєння Ющенка?
– Вони завжди були різними. І сьогоднішні працівники «органів», я думаю, у чомусь менш професійні, ніж колишні радянські.

Але в мене була історія дуже цікава, пов’язана із романом «Остання любов президента». Він вийшов у березні 2004 року. Це історія звичайного українця, який випадково стає президентом України у 2011 році, у 2013 році його отруюють друзі, у нього виходить ластовиння по всьому тілу, таке захворювання шкіри. У романі є персонаж, якого звати «Володимир Путін», це російський президент до 2016 року з короткою перервою там. І багато іншого.

Але роман вийшов за півроку до Помаранчевої революції, потім було отруєння Ющенка чи щось схоже на це, потім ще щось було. І десь у січні мене запросили два генерали СБУ на «каву з коньяком», тому що мій президент Бунін в романі дуже любить коньяк Hennessy. Вони мені замовили Hennessy…

Одного я знав генерала досить давно. Тому що час від часу мені, наприклад, пропонували нормальні люди з СБУ попрацювати, якщо я хочу, з архівами для роману. Я відмовлявся, тому що я боявся, що тут може бути якась бомба закладена, у цій пропозиції, але розмовляли, спілкувалися. Вони мене читали ще за радянських часів, коли мене не видавали. Зібралися, і вони хотіли просто знати: чи, як я думаю, не могли мою книжку використати як сценарій отруєння Ющенка?

Але в принципі це була так звана шпигунська чи антишпигунська еліта. Це були розумні люди. І таких людей, я думаю, було досить багато. Що з ними стало потім – це не відомо. Хтось пішов в охорону, хтось у нас досі в міністерствах різних сидить.

Але всіх мастити чорним я не став би. Так само, як я не став би повністю казати, що всі вони були білі і пухнасті. Ми любимо все просто замальовувати в один колір, щоб було легше. Тобто це – символ зла, а це – символ добра.

– Дійсно, події роману «Остання любов президента» якимось дивним чином майже відтворилися потім. Якби Ви це написали «потім», то сказали б, що це є, власне, відтворенням справжніх подій! Але справа в тім, що роман вийшов справді набагато раніше. Я пригадую, що читала його влітку 2004 року, а події були вже пізно восени. І це було абсолютно неймовірно, що все так було схоже! Але також цікава ситуація, що після цього роману Ваші книги десь 1,5 роки були «книгами non grata» в Росії.

– Не брали. Тобто видавництво, яке мене видавало, переставало видавати, розірвало угоди, книжки прибрали з усіх книгарень, вони скинули їх в інтернет, і там можна було за одну гривню все купити, залишки тиражів. І 18 місяців моїх книжок в Росії не було!

– А як вони це пояснили?

Мене обізвали публічно «українським націоналістом, який пише російською мовою»!
– Мене обізвали публічно «українським націоналістом, який пише російською мовою»! Це відбулося в присутності однієї моєї знайомої в адміністрації у Суркова (Владислав Сурков із березня 2004 року був заступником керівника адміністрації президента Росії – ред.). Потім мені надіслала цікавий запит якась офіційна пані з Росії, щоб я їм свою автобіографію надіслав. А потім у 2006 році мене почали перевидавати, вже петербурзьке видавництво «Амфора». Так що більше проблем не було.

– Але купують Ваші книжки в Росії?

Потім хтось мене обізвав «зрадником», тому що я пишу російською, а називаю себе українським письменником
– Не дуже. Не дуже, тому що про мене якщо йде якась критика, то тільки негативна. Потім хтось мене обізвав «зрадником», тому що я пишу російською, а називаю себе українським письменником. І це прижилося у патріотичних колах.

– Це цікаво. Я дуже багато дивилася, що про Вас пишуть на російських сайтах, мене це дійсно дуже здивувало, що рідко хтось пише якусь позитивну критику. Я так розумію, що взагалі книжки українських російськомовних письменників з України в Росії не дуже шанують… А чому, власне, як Ви думаєте, якийсь такий снобізм в Росії до російськомовної літератури, яка приходить з України?

– Для того, щоб бути, звичайно, активним учасником книжкового ринку в Росії, треба жити в Москві або в Пітері, або десь в Сибіру.

Але тут нічого такого дивного немає, тому що ринок великий, письменників багато, і своїх письменників, досить добрих письменників! Вони їх пропонують світові активно за державні гроші, вони їх літаками, повними літаками… Зараз полетить літак із російськими письменниками у Нью-Йорк, днями. Там велика книжкова виставка «Бук Експо», де Росія – запрошений гість.

Добре, що вони все ж таки відокремили російськомовних письменників від себе, тому що потім вони мали б зізнатися, що існує «русофонія»
І добре, що вони все ж таки відокремили російськомовних письменників від себе, тому що потім вони мали б зізнатися, що існує «русофонія», тобто, як франкофонія, є російськомовна неросійська література. І, слава Богу, є окремі премії для цього, є окремі якісь організації, які цим займаються, опікуються. Але письменники, які пишуть російською за межами Росії, в принципі ніякого стосунку (до Росії не мають – ред.), тобто про них в Росії не пишуть і майже не знають. Окрім, може, Михайла Шишкіна, який зараз теж зчинив скандал, хоча він дуже спокійна людина, відмовився за російський державний кошт летіти в складі делегації у Нью-Йорк. Він живе у Швейцарії.

Їх дратує, що не хтось із письменників московських має найвищі тиражі за кордоном, а якийсь там Курков із Києва
Але я не ображаюся. Моя проблема (чи їхня проблема) в тому, що серед російськомовних письменників у світі у мене найбільші тиражі за кордоном, тобто за межами Росії. Це, я думаю, їх дратує, що не хтось із письменників московських має найвищі тиражі за кордоном, а якийсь там Курков із Києва. Ну, так і писали. В принципі була ціла стаття на три сторінки про те, чому якийсь Курков із Києва знаний в Англії, Японії, Америці, а інші нормальні письменники, гарні російські письменники – незнані.

– Це ж так: як таке могло статися?!.

– Нелогічно!

– Пане Курков, Ви дуже часто літаєте, дуже багато подорожуєте. Переважно всі ці поїздки оплачує сторона, яка запрошує, так?

– Так. Це видавці чи якісь організації культурні.

– А за які поїздки у своєму (повсякденному) житті Ви самі платите гроші?

– Коли ми з дружиною і з дітьми їздимо. Тобто ми щороку літаємо в Англію. У мене дружина англійка, і діти там теж народилися. Коли разом кудись їдемо у Францію. Тобто якщо це родинна поїздка, то, звичайно, ми самі платимо.

– А хто організовує Ваші ділові поїздки? У Вас є менеджери, агент чи Ви самі?

– У мене є агент у Швейцарії. Це агентство Diogenеs. Вони багато організовують. Але у мене, звичайно, дуже багато читачів у Франції. І в минулому році у мене було вісім турів по Франції, які були організовані або моїми видавцями французькими, у мене там два видавничі будинки, але мене запрошувала мерія Парижа, мене запрошували мерії інших міст.

– До речі, в моєму житті, коли я прочитала вперше Вашу книжку, це була якраз книжка видавництва Diogenеs німецькою мовою «Пікнік на льоду». Це, здається, був 1999 рік.

Я пригадую, що ця книжка мене настільки захопила! Мій чоловік тоді купив її у Мюнхені і каже: тут якийсь письменник Курков і написано – «Київ». І запитує: як це, ти його знаєш? Я кажу: ні, я його не знаю. Ми прочитали цю книжку, обоє, і були у величезному захоплені, звичайно, від самої історії, від пінгвіна Міші, у якого депресивний синдром…

Тоді, пригадую, я хотіла поділитися своїми враженнями, написала на Amazon короткий відгук німецькою мовою. Що мене страшенно здивувало – що Ви на нього відповіли! Мені цікаво те, наскільки Ви все ж таки стежите за тим, які відгуки пишуть, які рецензії, наскільки Вам важливо підтримувати зв’язок із Вашою аудиторією?

– Дуже важливо, тому що це стимул працювати, коли ти знаєш, для кого ти пишеш. І мені дуже багато на «Фейсбук» пишуть, імейли пишуть теж, люди мені роблять навіть сайти, я навіть не знаю, я інколи дізнаюся, що десь існує сайт, присвячений моїм книжкам, там існує. Якщо я дізнаюся, то я теж заходжу туди і дивлюся, якщо є запитання, то відповідаю.

– Пане Курков, у мене ще одна книжка – «Нічний молочник».

– Це, до речі, роман, який я написав після «Останньої любові президента», тоді, коли хотів написати роман «без політики». Але не вийшло…

– Не вийшло. Тому що у Вас там є депутати, які взагалі займаються неймовірними речами! Взагалі Ваша фантазія, наскільки Ви вигадуєте якісь обставини для своїх героїв, до такого, напевно, мало хто б міг додуматися… Скажімо, тут один із депутатів займається якоюсь «лівою» фабрикою, де вони збирають грудне молоко матерів молодих і роблять спеціальні відмолоджувальні ванни для своїх дружин, а потім ще з цього молока роблять сир і продають…

Я пам’ятаю, що це була абсолютно абсурдна ситуація! Як, зрештою, у кожному Вашому романі існує абсурдна ситуація.

Чи Ви колись зустрічалися з таким явищем, що хтось повторив Ваші ситуації вже потім у житті?

– Щось було. До речі, в цьому романі є прем’єр-міністр Микола, який відповідає за гуманітарку. Він там ходить до президента з проханням видати закон, щоб всі нові громадяни України, незалежно від походження, приймали паспорт, громадянство в Українській православній церкві. І потім щось схоже відбувалося. Тобто був такий законопроект про те, як би відразу з колишніх емігрантів робити патріотів.

– А щось таке, на кшталт таких ось «фабрик молочних»?

– Я думаю, що фабрика десь існує на якомусь рівні, ці омолоджуючі SPA-салони існують.

– Як, на Вашу думку, українське суспільство формується у порівнянні з суспільствами європейських держав, в яких Ви часто буваєте?

Ми дійшли ситуації, коли народ розумніший за політиків, за урядовців. І проста людина з села може проаналізувати ситуацію краще, ніж деякі журналісти на телебаченні
– Я думаю, що порівнювати не варто, тому що у нас свій шлях, точніше, поки що у нас свій тупик. Але ми з цього вийдемо, тому що, в принципі, ми дійшли ситуації, коли народ розумніший за політиків, за урядовців. І проста людина з села може проаналізувати і економічну та політичну ситуацію краще, ніж деякі журналісти на телебаченні.

Доказом цього є повний провал проекту партії Наталії Королевської, наприклад. Це просто було дуже цікаво спостерігати, скільки грошей було викинуто на пропаганду, скільки було зрежисовано різних подій медійних, і призвело до того, що практично 1% голосів.

Тобто, з одного боку, це показує зневіру звичайних українців, виборців взагалі в політичному русі, але, з іншого боку, не буває так, щоб людина не вірила в краще майбутнє. І зараз ми дійшли до моменту девальвації будь-яких політичних сьогоднішніх цінностей. Треба створювати нові політичні цінності, нові політичні продукти. І вони мають бути вже ідеологічними, а не бізнес-проектами.

Слідкуючи за новинами і зі сходу України, і з заходу, я дивлюся, що все ж таки процес буде пришвидшуватися. Тобто чим гірша ситуація сьогодні, тим швидше вона зміниться на краще
Так що я залишаюся оптимістом, і, слідкуючи за новинами і зі сходу України, і з заходу, я дивлюся, що все ж таки процес буде пришвидшуватися. Тобто чим гірша ситуація сьогодні, тим швидше вона зміниться на краще.

– Це прекрасна оптимістична нота, на якій можна закінчити розмову. Хіба б я у Вас ще запитала: якби Ви хотіли, щоб Вас сьогодні ввечері всі процитували, що б Ви сказали?

– Я не хочу. Нехай цитують все ж таки політиків розумних.

Головне – вірити в країну, вірити в народ. Віра в народ, державу – це більше, ніж віра у політичну силу будь-яку
Я думаю, що головне – в принципі вірити в країну, вірити в народ. Віра в народ, державу – це більше, ніж віра у політичну силу будь-яку. У нас поки що за 20 років політики займалися боротьбою за владу, щоб думати про себе і про своїх близьких, а треба, щоб вони боролися за право думати про майбутнє держави. Тобто майбутня концепція. Якби вони з самого початку думали про державу, у нас не було б сьогоднішніх проблем.

– Наші глядачі, напевне, побачили, що у нас на столі стоїть кактус. Ми не говорили про те, що Ви такий пристрасний колекціонер кактусів. Напевне, така порода… Чи як це називається?

– Це мамілярія. Я вже давно не займаюся (кактусами). Тобто залишки моєї колекції кактусів ростуть ще в моїх батьків у квартирі. У мене вдома тільки один кактус. Коли діти народилися, я вирішив, що треба їх кудись сховати.

– Обережно, він (кактус) дуже гострий.

– Я їх не боюся, я знаю, як їх брати в руки.

– Якщо у Вас є бажання, Ви можете його взяти з собою. А якщо Вам немає куди зараз голки брати, ми тоді його будемо мати перед собою і згадувати про Вас.
  • Зображення 16x9

    Людмила Ваннек

    Людмила Ваннек На радіо Свобода від 1993 року, в українській редакції – від 1995 року. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, працювала на сцені українських та німецьких театрів та на телебаченні. Переможниця міжнародного конкурсу поп-музики в Сараєво. Редакторка і ведуча програм «Світ у новинах», «Міжнародний щоденник», «Виклик», «Свобода сьогодні». Авторка і ведуча програми «Свобода за тиждень», яка виходила кілька років на «Радіо НВ». Авторка програми «Подкаст Свобода за тиждень із Людмилою Ваннек», яка виходить щосуботи. Цікавлюся соціальними темами та мистецтвом. Багато перекладаю з білоруської, англійської, німецької, сербської та болгарської.

Дивитись коментарі (7)

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG