У статті «До питання про щорічні внески адвокатів» я сподівався на мудрість, людяність, вміння наших керівників виправляти помилки. Але, на жаль, помилявся. Дива не сталося. Реакція виявилася зворотною. Колишнього голову Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури (ВККА) Висоцького В.І. позбавили права на зайняття адвокатською діяльністю. Відносно 9 адвокатів, членів Ради адвокатів України, матеріали про притягнення до дисциплінарної відповідальності спрямовані до Донецької, Закарпатської обласних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (КДКА), а щодо колишнього голови Закарпатської КДКА – до Харківської.
Причини і мотиви, сподіваюся, зрозумілі. Для мене вони очевидні. Рішенням Закарпатської КДКА від 17.04. 2013 року адвокатська діяльність члена Ради адвокатів України Баранської Н.С. (Рівне) припинено на один рік. Дисциплінарне провадження порушено і стосовно адвоката Сафулько С.Ф. (Луцьк). Виникає низка запитань. Чому таке відбувається? Кому це потрібно? Яка мета ломки традиційно толерантних відносин в адвокатурі? Що чекає на адвокатське співтовариство? У якості відповідей на ці питання хочу поділитися деякими міркуваннями.
Українській адвокатурі вже 139 років. Її метою був і є захист прав, що деякою мірою ставить її в опозицію до правоохоронних органів, окремих чиновників. В усякому разі, так це виглядає збоку. Досвід правозахисної роботи накопичувався століттями і передавався від покоління до покоління. На сьогоднішній день адвокатура – досить сильний правозахисний інститут. Але це поки!
Із моменту набуття державою незалежності правоохоронні органи неодноразово піддавалися різним модернізаціям, удосконаленням і реорганізаціям. І як результат, досвідчені кадри пішли, а на їхнє місце прийшли інші, які не мають такого досвіду та кваліфікації. Вони значно слабкіші (за знаннями) від адвокатів, що в сучасних умовах ускладнює їхню роботу. Крім того, адвокати на свій розсуд приймають доручення про захист у кримінальних справах, представляють інтереси громадян в адміністративних й інших судах. Готують звернення до Європейського суду з прав людини і багато іншого.
Все це створює головний біль для деяких високопоставлених чиновників, назвемо їх ляльководами. Їм така вільна адвокатура не до душі. Але боротися з нею вони не можуть. Право на життя адвокатурі надано Конституцією. Отже, потрібно знайти інші способи послабити, розкласти її, і добре б це зробити руками самих адвокатів.
Історія знає подібні приклади, але вони мали стосунок до зовсім іншого середовища. Чиновники-ляльководи подумали, а чому б не використати історичний досвід зіштовхування лобами, а раптом знову вийде.
Вивчили адвокатське середовище, визначили слабкі місця, можливі больові точки. Вийшла цікава клініка.
Останніми роками авторитет адвокатської праці поніс певні втрати і однією з причин є корупція в правоохоронних та інших органах, зловживання окремих чиновників. Дивлячись на це, деякі адвокати (такі, що не зовсім відбулися у професійному сенсі) наблизилися до державних структур, пішли на державну службу. Однак, зберігають статус адвокатів, маючи бажання впливати на адвокатуру в цілому, і особисто на адвокатів, а простіше кажучи – управляти. Це перша найнезначніша група адвокатів.
Цілком очевидно, що в адвокатуру «втерлися» випадкові люди з недостатнім освітнім і культурним рівнем. Часом із сумнівним, а іноді й кримінальним минулим. (Деякі раніше займали посади в правоохоронних органах, але пішли за власним бажанням.) Їх можна назвати скривдженими. Визнання в адвокатурі вони не знайшли. Тим часом вважають, що заслуговують більшого, мріють потрапити, а іноді і потрапляють в органи адвокатського самоврядування. Їх не так багато, але вони є. У Раді адвокатів України знаходиться особа, яка раніше відбула кримінальне покарання за вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень. Членом атестаційної палати однієї з регіональних КДКА є особа, що відбула покарання за отримання хабара, деякі мають непогашені дисциплінарні стягнення. І такі приклади, вважаю, непоодинокі. Можливо, вони дійсно виправилися, але хіба немає більш гідних адвокатів?
Враховуючи моральну ущербність цієї групи скривджених адвокатів-кар’єристів, ними можна керувати, використовувати, а вони можуть тиснути на адвокатів. Це друга, помітно велика група.
І третя частина адвокатського середовища – найчисленніша частина адвокатів, що займається суто професійною діяльністю, які вже відбулися або прагнуть стати майстрами своєї справи.
Вони терплячі, уникають конфліктів, готові завжди поступитися, аби їм не заважали робити свою справу. Будучи освіченими і інтелігентними людьми, з небажанням відстоюють свої права, але до крайності обурені зневажливим ставленням до себе. Поки про це говорять «на кухні». Саме ця частина адвокатів своїм професіоналізмом, умінням робити свою справу і викликає головний біль у чиновників-ляльководів, які мріють вишикувати адвокатів рядами.
Для досягнення мети ляльководам потрібно, щоб перші використовували других, а ті, отримавши владу, обурили третіх, викликали невдоволення. Якщо буде невдоволення, то, природно, буде і наведення порядку. Поки у чиновників виходить. Конфліктну ситуацію створено. Установча конференція у місті Харкові проводилася під охороною. До участі в ній не допустили приблизно 300 осіб. Установчий з’їзд у місті Києві проведено за таким же сценарієм. Я вже не кажу про розмір і порядок оплати щорічних внесків, спробу (наразі невдалу) створення департаменту внутрішньої безпеки. Порушення дисциплінарних справ відносно інакодумців-адвокатів, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності дає підставу стверджувати про глибокий конфлікт. Простіше кажучи, адвокати почали «їсти один одного», що неминуче призведе до взаємного самознищення і приходу до органів адвокатського самоврядування осіб, які підуть на «операцію» з чиновниками-ляльководами і дадуть їм право смикати себе за мотузочки.
Прошу пробачити мене за порівняння, напевно, я помиляюся, але те, що відбувається, дуже схоже на розроблений і реалізований органами НКВС СРСР у 40-ві роки минулого сторіччя «захід», який увійшов в історію як «сучі війни».
Дорогі мої колеги адвокати, не шукайте ворогів у своєму середовищі! Не їжте один одного! Самоочищення, єднання проведіть цивілізовано. Шлях один – позачергові конференції в регіонах і з’їзд. Не дайте себе перетворити на ляльок. Збережіть самобутність, авторитет і статус самоврядування.
Олександр Гончаренко – адвокат
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Причини і мотиви, сподіваюся, зрозумілі. Для мене вони очевидні. Рішенням Закарпатської КДКА від 17.04. 2013 року адвокатська діяльність члена Ради адвокатів України Баранської Н.С. (Рівне) припинено на один рік. Дисциплінарне провадження порушено і стосовно адвоката Сафулько С.Ф. (Луцьк). Виникає низка запитань. Чому таке відбувається? Кому це потрібно? Яка мета ломки традиційно толерантних відносин в адвокатурі? Що чекає на адвокатське співтовариство? У якості відповідей на ці питання хочу поділитися деякими міркуваннями.
Українській адвокатурі вже 139 років. Її метою був і є захист прав, що деякою мірою ставить її в опозицію до правоохоронних органів, окремих чиновників. В усякому разі, так це виглядає збоку. Досвід правозахисної роботи накопичувався століттями і передавався від покоління до покоління. На сьогоднішній день адвокатура – досить сильний правозахисний інститут. Але це поки!
Із моменту набуття державою незалежності правоохоронні органи неодноразово піддавалися різним модернізаціям, удосконаленням і реорганізаціям. І як результат, досвідчені кадри пішли, а на їхнє місце прийшли інші, які не мають такого досвіду та кваліфікації. Вони значно слабкіші (за знаннями) від адвокатів, що в сучасних умовах ускладнює їхню роботу. Крім того, адвокати на свій розсуд приймають доручення про захист у кримінальних справах, представляють інтереси громадян в адміністративних й інших судах. Готують звернення до Європейського суду з прав людини і багато іншого.
Все це створює головний біль для деяких високопоставлених чиновників, назвемо їх ляльководами. Їм така вільна адвокатура не до душі. Але боротися з нею вони не можуть. Право на життя адвокатурі надано Конституцією. Отже, потрібно знайти інші способи послабити, розкласти її, і добре б це зробити руками самих адвокатів.
Історія знає подібні приклади, але вони мали стосунок до зовсім іншого середовища. Чиновники-ляльководи подумали, а чому б не використати історичний досвід зіштовхування лобами, а раптом знову вийде.
Вивчили адвокатське середовище, визначили слабкі місця, можливі больові точки. Вийшла цікава клініка.
Останніми роками авторитет адвокатської праці поніс певні втрати і однією з причин є корупція в правоохоронних та інших органах, зловживання окремих чиновників. Дивлячись на це, деякі адвокати (такі, що не зовсім відбулися у професійному сенсі) наблизилися до державних структур, пішли на державну службу. Однак, зберігають статус адвокатів, маючи бажання впливати на адвокатуру в цілому, і особисто на адвокатів, а простіше кажучи – управляти. Це перша найнезначніша група адвокатів.
Цілком очевидно, що в адвокатуру «втерлися» випадкові люди з недостатнім освітнім і культурним рівнем. Часом із сумнівним, а іноді й кримінальним минулим. (Деякі раніше займали посади в правоохоронних органах, але пішли за власним бажанням.) Їх можна назвати скривдженими. Визнання в адвокатурі вони не знайшли. Тим часом вважають, що заслуговують більшого, мріють потрапити, а іноді і потрапляють в органи адвокатського самоврядування. Їх не так багато, але вони є. У Раді адвокатів України знаходиться особа, яка раніше відбула кримінальне покарання за вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень. Членом атестаційної палати однієї з регіональних КДКА є особа, що відбула покарання за отримання хабара, деякі мають непогашені дисциплінарні стягнення. І такі приклади, вважаю, непоодинокі. Можливо, вони дійсно виправилися, але хіба немає більш гідних адвокатів?
Враховуючи моральну ущербність цієї групи скривджених адвокатів-кар’єристів, ними можна керувати, використовувати, а вони можуть тиснути на адвокатів. Це друга, помітно велика група.
І третя частина адвокатського середовища – найчисленніша частина адвокатів, що займається суто професійною діяльністю, які вже відбулися або прагнуть стати майстрами своєї справи.
Вони терплячі, уникають конфліктів, готові завжди поступитися, аби їм не заважали робити свою справу. Будучи освіченими і інтелігентними людьми, з небажанням відстоюють свої права, але до крайності обурені зневажливим ставленням до себе. Поки про це говорять «на кухні». Саме ця частина адвокатів своїм професіоналізмом, умінням робити свою справу і викликає головний біль у чиновників-ляльководів, які мріють вишикувати адвокатів рядами.
Для досягнення мети ляльководам потрібно, щоб перші використовували других, а ті, отримавши владу, обурили третіх, викликали невдоволення. Якщо буде невдоволення, то, природно, буде і наведення порядку. Поки у чиновників виходить. Конфліктну ситуацію створено. Установча конференція у місті Харкові проводилася під охороною. До участі в ній не допустили приблизно 300 осіб. Установчий з’їзд у місті Києві проведено за таким же сценарієм. Я вже не кажу про розмір і порядок оплати щорічних внесків, спробу (наразі невдалу) створення департаменту внутрішньої безпеки. Порушення дисциплінарних справ відносно інакодумців-адвокатів, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності дає підставу стверджувати про глибокий конфлікт. Простіше кажучи, адвокати почали «їсти один одного», що неминуче призведе до взаємного самознищення і приходу до органів адвокатського самоврядування осіб, які підуть на «операцію» з чиновниками-ляльководами і дадуть їм право смикати себе за мотузочки.
Прошу пробачити мене за порівняння, напевно, я помиляюся, але те, що відбувається, дуже схоже на розроблений і реалізований органами НКВС СРСР у 40-ві роки минулого сторіччя «захід», який увійшов в історію як «сучі війни».
Дорогі мої колеги адвокати, не шукайте ворогів у своєму середовищі! Не їжте один одного! Самоочищення, єднання проведіть цивілізовано. Шлях один – позачергові конференції в регіонах і з’їзд. Не дайте себе перетворити на ляльок. Збережіть самобутність, авторитет і статус самоврядування.
Олександр Гончаренко – адвокат
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
