Президент Франції Франсуа Олланд може прибути 24 квітня до Єревана на вшанування Дня пам’яті жертв вірменського геноциду, як називають у Вірменії цей день – таке повідомлення з посиланням на свої «джерела» надрукувала ще в січні турецька газета «Хюррієт». Французькі дипломати тоді ж заперечили це – але інтрига залишилася.
Адже Олланд виступав як твердий прихильник ухвалення у Франції так званого «закону про геноцид вірмен», який мав на меті встановити кримінальну відповідальність за заперечення того й інших геноцидів, визнаних його країною. У цьому він підтримав владу свого попередника й непримиренного суперника в інших питаннях Ніколя Саркозі.
Той закон, ухвалений минулого року, різко зіпсував відносини Франції з Туреччиною, яка не терпить визнання геноциду вірмен. Щоправда, він не встиг набути чинності, як його скасувала Конституційна рада Франції. Не виключають, що до парламенту Франції подадуть новий законопроект такого ж змісту, але сформульований так, щоб уже не порушувати конституції.
Як вірменин я хочу визнання геноциду та історичних фактівЕтьєн Махчуп’ян
Геноцид чи просто «велике злочинство»?
Президента США Барака Обаму теж уважно слухатимуть цього дня і у Вірменії, і в Туреччині. Іще в перебігу кампанії перед своїм першим обранням він обіцяв визнати трагедію вірмен як геноцид, але відтоді й досі у своїх щорічних заявах на вшанування жертв тих подій уникав самого слова «геноцид». Натомість він використовував вірменську фразу «мец єгерн» – іншу вірменську назву цієї трагедії, «велике злочинство».
Вірмени вважають, що свідоме винищення турками близько півтора мільйона їхніх співвітчизників у часи Першої світової війни становить саме геноцид вірменського народу, і домагаються такого визнання й від інших країн. Низка держав на різному рівні вже визнала це.
Туреччина відкидає таке визначення й різко протестує проти будь-якого визнання геноциду вірмен в інших країнах. Офіційна позиція Туреччини полягає в тому, що вірмен загинуло значно менше і що смерть у ті часи сотень тисяч і вірмен, і турків була трагічним наслідком громадянських конфліктів, які точилися в часи розпаду Османської імперії, але не спрямованим знищенням вірменського народу.