«Моє серце рветься на волю» – витвори українок у неволі

Львів – Вишивки, вервиці, малюнки, які творили репресовані українки на засланні у радянських таборах, у тюремних камерах, під час слідства, представлені у музеї «Тюрма на Лонцького» у Львові під назвою «Моє серце рветься на волю». Цю експозицію зібрав Тернопільський історико-меморіальний музей політичних в’язнів. Вишиваючи і малюючи, українки на якусь мить забували про жахіття радянських таборів і тюрем.

На виставці робіт репресованих жінок можна побачити вервицю, зроблену з м’якоша хліба, дві серветки з зображенням Богородиці і ангела. Це речі з 1955 року підпільниці ОУН Анни Бурбели-Олексів із мордовських таборів, які жінка передала музею. А ще представлені текстильні картини, записник із вишитою обкладинкою, табірну вишивку з сибірського міста Тайшета, яку вишила литовка і подарувала своїй подрузі-українці.

Люди дарували свої речі, створені і збережені з часів репресій, тернопільському музею. Так і назбиралась окрема експозиція. У Львові ж представлена лише невелика частина – 11 предметів, але кожна річ творилась з молитвою на устах, через душевний біль, водночас із надією на повернення до родини.

Вишивали риб’ячою кісткою

Одосія Сорохан зі села Криворівня, що на Івано-Франківщині, якось розповіла Радіо Свобода, що вишивка «тримала її на дусі». Вона була арештована у 1945 році. У жахливих умовах на засланні опинилась у віці 24 років. Жінка дуже любила вишивати і навіть на Колимі їй це вдалося, не маючи ні ниток, ні голки, ні тканини. Вона таємно на стопі проносила повз охорону риб’ячу кістку, якою вишивала, а клаптики тканин вирізала з одягу.

«Хтось давав з рукава нитки, хтось із рушників, сукенки, панчохи, і так вишивалося. Бо то було, як повернення додому», – пригадала Одосія Сорохан, якій нині 91 рік.

Цими кольоровими нитками і вишивала Одосія Сорохан. Маленькі вишиванки – листи з заслання зберігаються в експозиції музею Івана Франка в Криворівні. Для жінки це були болем вишиті хрестики, які нагадували їй власну долю.

Для науковців цікавими є композиції і сюжети арештантських вишивок, які творились у важких умовах, руками, опухлими від праці. І таке дослідження мало б зацікавити етнографів.

Не всі імена жінок, чиї речі збереглись і представлені в експозиції виставки у Львові, відомі, але багато жінок-політв’язнів і репресованих подарували свої вишивки музеям Західної України – як згадку про трагічні події в історії України.