Зрада починається не в ліжку, а в голові – автор «Самотності в мережі»

Київ – Польський письменник Януш Леон Вишневський, який завітав до Києва як гість «Книжкового арсеналу», розповів Радіо Свобода про нові книги, враження від перебування в Україні та хімію кохання. Вишневський здобув славу у 2001 році, після виходу свого першого роману «Самотність у мережі», який одразу став бестселером. Його літературні твори вже розійшлися по світу накладом у понад 10 мільйонів примірників. До Києва прозаїк приїхав презентувати дві нові книги: «Марцелінка» та «На face із сином». Януш Леон Вишневський має докторські ступені з інформатики та хімічних наук, займається молекулярною біологією. Нині він живе у Франфурті-на-Майні, причому у Німеччині він більше знаний як науковець, аніж як письменник.

– Головна причина, через яку я приїхав до України, – це книжкова виставка в «Арсеналі», і я навіть не уявляв, наскільки прекрасне це історичне місце. Це, мабуть, найбільший музей, який я бачив у житті. Інша причина приїзду – презентація двох моїх книг, що вийшли в Україні українською мовою. Перша – дитяча, називається «Марцелінка». Це єдина казка, яку я написав у своєму житті. Її, щиро кажучи, замовило видавництво, але я погодився написати тільки в тому разі, якщо вона матиме науковий характер. Ця казка розповідає про Всесвіт: де він починається, де закінчується, як далеко розташована найближча зірка, що таке червоні карлики, чи існує Бог... Це страшенно важко – розказувати на дитячому рівні про космологію. Я написав її для моїх дочок. Після Польщі й Росії тепер книга з’явилася і в Україні.

Інша книга, що називається «На face iз сином», вийшла друком в Україні до того, як її випустили в Росії. І я страшенно цьому радий. Росіяни спізнилися на місяць, і, звичайно ж, зробили не таку гарну обкладинку, як українці. Ця книга пов’язана з моєю мамою. Вона померла, коли я був молодий. Мені завжди здавалося, я не закінчив з нею багато розмов. 20 квітня, у день її народження, я страшенно засумував за нею. Якби моя мама була жива, то, мабуть, у неї був би профіль на «фейсбуці». Тому увечері, 20 квітня, я створив її профіль, і ми почали спілкуватися. Так з’явилися перші сторінки «На face iз сином». І ця книга, як і всі, про любов.

– Чи могли б Ви пояснити з біологічної точки зору формулу кохання? Хімічну формулу.

– Хімічна формула кохання – досить небезпечна річ. Вона пов’язана з наркотиками. Перша речовина, що виділяється в мозку людини, яка закохана, – фенилетиламін. Це маленька структура, що складається лише з 9 атомів водню й належить до групи амфетамінів. Люди, які закохані, мають дуже високу концентрацію цієї речовини – в п’ятнадцять разів більшу, ніж люди у звичному стані. Рецептори, що належать до групи опіоїдів, активізуються. І серед речовин, що також належить до цієї групи, є героїн. Тому якщо поліція зупинить вас із цією субстанцією ( в кишені, а не у вашому мозку, ви можете бути арештовані.

– Ви справді вважаєте, що кохання триває максимально 4 роки?

– Це не зовсім так. Тільки якоюсь мірою. Любов – це ж не одне-єдине відчуття. Воно складається з багатьох інших. Є чотири фази кохання. Перша називається Лібідо – необхідність дотику й фізичної близькості. Наступна – Ерос. Це також фізичне, але спрямоване виключно на конкретну людину. Третя фаза нагадує дружбу: люди відчувають особливий зв’язок у спілкуванні, просто розмовляючи. І, зрештою, четверта передбачає цілковиту віддачу, готовність жертвувати собою заради іншої людини. Це неймовірне почуття.

Найкраща формула щастя – коли люди хочуть розмовляти один із одним. Коли хочеш бігти до людини, аби їй розказати щось. А не тоді, коли з цією інформацією біжиш до іншої, навіть в інтернеті. Зрада зовсім не в ліжку починається – зрада починається в голові. Перші дві фази тривають близько 18 місяців. Максимум 4 роки. Це визначено не тільки хіміками, а й антропологами. Вони дослідили близько 56 культур, народів – від Нової Гвінеї до Гренландії. І зазвичай саме в цей період пари розходяться.

– А як із приводу вічності?

– Мені б не хотілося цього говорити, бо слухачі ще подумають, ніби Вишневський вважає, що хіміки знають про кохання більше, ніж інші – наприклад, поети. Я все ще вірю, що поети знають більше про любов. І я все ще вірю, що вічна любов можлива. Такий собі особливий вид магічного зв’язку між людьми. Я знаю чоловіків і жінок, які разом уже близько 60 років. І вони навіть не називають свої почуття «коханням», та якщо ви поглянете на них, не матимете сумнівів, що ці люди люблять одне одного. Без жодного вираження словами.

– У книзі «Самотність у мережі» Ви описуєте місця, що надто особливі для героїв. Наприклад, Желязова Воля, парк Шопена. Чи настільки ж особливі ці місця для Вас?

– Це була моя перша книга, прем’єра моєї літературної кар’єри, хоча краще сказати – літературного життя. Безперечно, перша книга дуже автобіографічна. Так завжди. Але я хочу поінформувати кожного: це не моя історія, не мій роман. Я причетний до цього тільки тому, що слухав жінку, яку знаю особисто. І знаю чоловіка, вченого, він мій друг, ще й живе недалеко від мене, тому час від часу ми бачимося. Але ця пара зараз не разом.

– Пане Вишневський, а Ви читали «Самотність у мережі»?

– Мені не слід цього казати, та я не читав. Я тільки написав її. Читав хіба що маленькі уривки. Коли я відправив початкову версію до видавництва, редактори надсилали мені окремі частини назад, щоб я їх підкоригував. Тож тільки ті фрагменти читав. Розумію, що слід, та я писав цю книгу в особливий період життя, сказав би, у сумний, депресивний період. Зараз у мене немає цих відчуттів. Тож прочитати буде цікаво.

– Ваші книги музичні. Яку музику слухаєте?

– Це залежить від настрою й від книги, яку пишу. Як ви помітили, у моїх книгах багато музики. Починаючи від «Самотності у мережі» і закінчуючи книгою, де музика домінує. Книга, яка була написана у співавторстві з російською письменницею. Її звати Ірада Вовненко, вона з Петербурга. Головний герой книги, який закохується у росіянку, – музичний критик. Тому, коли я писав книгу, довелося вивчати багато класичної музики.

Взагалі обожнюю класику, саме тому її багато у моїх книжках. Я люблю Шумана і Шуберта, люблю й ностальгічну музику. А також у захваті від Рахманінова. Серед поляків, ясна річ, люблю Шопена. Я безліч разів бував у Желязовій Волі. Коли знаходжу час, завжди їду туди. Шопен відіграє велику роль у моєму житті. Та слухаю я не тільки класику. Ще люблю Леонарда Коена. Час від часу вмикаю навіть хіп-хоп – російський, німецький чи польський. Тому що він і кантрі розповідають історії.

– Ви часто кажете, що Ви не письменник, а всього лиш автор книг. Та коли я йшла на зустріч з Вами, моя подруга просила запитати, чи не з неї Ви писали історію першого роману. Вам вдається писати про себе і водночас про кожного.

– Багато хто писав мені: «Містер Вишневський, ви негідник! Ви вкрали мою історію і написали бестселер». Але це неправда. Багато людей живе з чужих історій, і я це знаю. Бо я – перший польський автор, який наважився опублікувати свою електронну пошту на обкладинці. Я не розумів, що роблю. З того часу отримав понад 85 тисяч листів. Тому маю гарну статистику: романи через соціальні мережі трапляються з багатьма людьми.

Післяслово від автора: Письменник Януш Леон Вишневський – учасник польського об’єднання, заснованого жінками, що намагається змусити чоловіків читати. До кожної країни він приїздить зі значком із написом «Якщо ти не читаєш, то я не йду з тобою до ліжка».