Священний для мусульман місяць рамадан за традиційним календарем, який триває цими днями, – це для мешканців країн Середньої Азії не тільки час денного посту й молитов. Це ще й час таких собі «колядок», коли діти ходять від дому до дому, співаючи культових пісень і збираючи за це гостинці. Релігійні радикали називають цю традицію несумісною з ісламом, дехто скаржиться на настирливість «колядників» і порівнює їх із жебраками. Але традиція, походженням іще з доісламських часів, відроджується після утисків радянської доби.
Середньоазійська традиція дуже схожа на християнське колядування: діти чи підлітки ходять від дверей до дверей із піснями і просять за це гостинця. Їхні побажання колись схожі на українські – «щастя цьому домові», – а колись із місцевим колоритом: бажають, щоб у домі народився саме хлопчик, згадуючи про поширений у регіоні забобон: «син у родині – добре, дочка – погано».
Підлітки в Іссик-Кульській області Киргизстану співають «колядок» на рамадан
Пісні різні: колись ісламізовані – тоді бажають, щоби Всевишній прийняв молитви тих, хто поститься в час рамадану, – а колись комерціалізовані – тоді серед побажань є такі, як «їздити на мерседесі» чи «мати повні кишені доларів».
Буває й такий собі «шантаж»: «Хай завжди буде свято в цьому домі! І хай у тих, хто дасть нам менше, народиться дівчинка, а в тих, хто дасть більше, хлопчик!» – співають туркменські дітлахи.
Хтось «колядникам» радий, хтось ні
А іноді трапляється й таке, що «колядники», не отримавши бажаного – солодощів чи грошей, – кидаються грубими погрозами.
І ще одна різниця з Україною: в багатьох місцевостях Середньої Азії таке «колядування» триває не один день, а весь місяць. Це, буває, доводить до зловживань.
Мешканка Ташкента Лола Юнусова скаржиться: «Одні й ті ж діти ходять щодня. Багатьом батьки не дозволяють ходити – а для чого? Як жебраки. Все одно це нікому не подобається».
Але її сусід Ахмаджон якраз радий «колядникам». Він завжди вітає дітей посмішкою, а потім дає грошей і просить поспівати ще, пригадуючи, як сам малим ходив так із друзями.
Самі узбецькі діти теж раді цьому звичаєві. Зокрема, тому, кажуть вони напівжартома, що це єдина пора року, коли вони можуть вільно стукати в чужі двері, і їм за це нічого лихого не буде.
Доісламська традиція пережила радянські часи, та не встояла перед ісламістами
У країнах Середньої Азії, де в радянські часи ця традиція була заборонена й «колядувати» ходили рідко й потайки, звичай відродився. А от в Афганістані, де так само «колядували» ще в 1970-і роки, він майже зник: «постаралися» радянсько-афганська війна, а потім консервативний ісламістський рух «Талібан», коли був при владі в більшій частині країни. Таліби вважають, що ця традиція суперечить ісламові – як і інші ісламські радикали, в першу чергу вахабіти, що походять із Саудівської Аравії.
Виникла вона дійсно ще до приходу ісламу, розповідає професор фольклористики Академії наук Узбекистану Тора Мірзаєв. «Пісні до рамадану раніше співали і дорослі. Але з початку 20-го століття їх уже співають тільки діти. Це походить із суміші різних доісламських ритуалів, на кшталт викликання дощу чи зупинення вітру. Всі такі ритуали супроводжувалися піснями. Коли до регіону прийшов іслам, вони трансформувалися в ісламські ритуали», – розповідає вчений.
І, як наголошує дослідник, цілком неправильно таврувати ці «колядки» як антиісламські «тільки через те, що цієї традиції не існує в Саудівській Аравії».
Матеріал готували: Ron Synovitz, узбецька, киргизька і туркменська служби Радіо Свобода, Радіо Вільний Афганістан, Сергій Драчук
Середньоазійська традиція дуже схожа на християнське колядування: діти чи підлітки ходять від дверей до дверей із піснями і просять за це гостинця. Їхні побажання колись схожі на українські – «щастя цьому домові», – а колись із місцевим колоритом: бажають, щоб у домі народився саме хлопчик, згадуючи про поширений у регіоні забобон: «син у родині – добре, дочка – погано».
Підлітки в Іссик-Кульській області Киргизстану співають «колядок» на рамадан
Пісні різні: колись ісламізовані – тоді бажають, щоби Всевишній прийняв молитви тих, хто поститься в час рамадану, – а колись комерціалізовані – тоді серед побажань є такі, як «їздити на мерседесі» чи «мати повні кишені доларів».
Буває й такий собі «шантаж»: «Хай завжди буде свято в цьому домі! І хай у тих, хто дасть нам менше, народиться дівчинка, а в тих, хто дасть більше, хлопчик!» – співають туркменські дітлахи.
Хтось «колядникам» радий, хтось ні
А іноді трапляється й таке, що «колядники», не отримавши бажаного – солодощів чи грошей, – кидаються грубими погрозами.
І ще одна різниця з Україною: в багатьох місцевостях Середньої Азії таке «колядування» триває не один день, а весь місяць. Це, буває, доводить до зловживань.
Мешканка Ташкента Лола Юнусова скаржиться: «Одні й ті ж діти ходять щодня. Багатьом батьки не дозволяють ходити – а для чого? Як жебраки. Все одно це нікому не подобається».
Але її сусід Ахмаджон якраз радий «колядникам». Він завжди вітає дітей посмішкою, а потім дає грошей і просить поспівати ще, пригадуючи, як сам малим ходив так із друзями.
Самі узбецькі діти теж раді цьому звичаєві. Зокрема, тому, кажуть вони напівжартома, що це єдина пора року, коли вони можуть вільно стукати в чужі двері, і їм за це нічого лихого не буде.
Доісламська традиція пережила радянські часи, та не встояла перед ісламістами
У країнах Середньої Азії, де в радянські часи ця традиція була заборонена й «колядувати» ходили рідко й потайки, звичай відродився. А от в Афганістані, де так само «колядували» ще в 1970-і роки, він майже зник: «постаралися» радянсько-афганська війна, а потім консервативний ісламістський рух «Талібан», коли був при владі в більшій частині країни. Таліби вважають, що ця традиція суперечить ісламові – як і інші ісламські радикали, в першу чергу вахабіти, що походять із Саудівської Аравії.
Виникла вона дійсно ще до приходу ісламу, розповідає професор фольклористики Академії наук Узбекистану Тора Мірзаєв. «Пісні до рамадану раніше співали і дорослі. Але з початку 20-го століття їх уже співають тільки діти. Це походить із суміші різних доісламських ритуалів, на кшталт викликання дощу чи зупинення вітру. Всі такі ритуали супроводжувалися піснями. Коли до регіону прийшов іслам, вони трансформувалися в ісламські ритуали», – розповідає вчений.
І, як наголошує дослідник, цілком неправильно таврувати ці «колядки» як антиісламські «тільки через те, що цієї традиції не існує в Саудівській Аравії».
Матеріал готували: Ron Synovitz, узбецька, киргизька і туркменська служби Радіо Свобода, Радіо Вільний Афганістан, Сергій Драчук
