Прага – Російський опозиціонер і критик влади Олексій Навальний в Україні сприймається неоднозначно. Як борець проти корупції в російській владній системі, він викликає симпатію багатьох по-реформаторськи налаштованих політків та оглядачів, але як автора численних націоналістичних заяв, у тому числі і на адресу українців, його сприймають як можливого продовжувача російської імперської політики Кремля. А як його бачать у самій Росії?
Сміливістю поглядів, розслідуванням корупційних справ російської верхівки молодий російський антикорупційний блогер Олексій Навальний викликав до себе багато симпатій серед ліберально налаштованих українців. Та неприємне здивування у багатьох викликали його стереотипні погляди, які він висловив під час одного з телеефірів, коли розповідав про «єдиний народ» – українців, росіян і білорусів. Пізніше він виправдовував ці слова тим, що сам наполовину українець.
Заклики Навального про те, що потрібно «припинити годувати Кавказ», після того, як він у своєму блозі у 2008 році у контексті російсько-грузинської війни пропонував «видворити за межі Російсьскої Федерації всіх громадян Грузії, які перебувають на нашій території», переконали багатьох українців у тому, що перед ними – черговий російський ксенофоб, чиї погляди на Україну не менш дрімучі, ніж у тих, що сидять у Кремлі.
Не люди погані, а – ситуація
Але в самій Росії Навального намагаються вписати у демократичний контекст. Наприкінці 2011 року в Москві вийшла книжка Костянтина Воронкова про Олексія Навального під назвою: «Олексій Навальний. Гроза шахраїв та злодіїв». В інтерв’ю Радіо Свобода він говорить, що, незважаючи на всі його заяви, Навальний відчуває себе представником усіх росіян навіть у тих випадках, коли висловлюється проти багатьох громадян неросійського походження.
«Коли він говорить, що хтось не повинен підминати під себе місто, створювати етнічні угрупування, він виступає не проти конкретної національності, а проти самого явища. І, відповідно, він хоче, щоб цього не відбувалося, щоб правоохоронні органи цього не допускали. Він же не каже, що чеченці самі по собі погані, він говорить, що ситуація погана. І він говорить про те, що підтримує людей, які цією ситуацією незадоволені, тому що він їх розуміє. Не думаю, що він став би когось звідкись виселяти», – говорить автор книжки про Навального, маючи на увазі етнічні заворушення проти чеченців у місті Пугачов, де лунали заклики виселити чеченців з міста.
Політолог Микола Петров з Вищої школи економіки у Москві вважає, що судити про Навального потрібно по тому, наскільки він спроможний вийти з нинішньої владної парадигми і запропонувати іншу систему влади, не особисту, а таку, що заснована на законі.
«Мені здається, дуже важливо, говорячи про Навального і про майбутню владу, мати на увазі ось що: хотілося б вийти із замкнутого кола, коли ми надіємось на те, що прийде добрий цар замість того, який нам набрид. На перспективи Навального слід дивитися б не з тієї точки зору, наскільки особисто він кращий як лідер, а з тієї точки зору, щоб персоналістська влада і персоналістський політичний режим перетворили на режим більш демократичний», – вважає політолог.
Сміливістю поглядів, розслідуванням корупційних справ російської верхівки молодий російський антикорупційний блогер Олексій Навальний викликав до себе багато симпатій серед ліберально налаштованих українців. Та неприємне здивування у багатьох викликали його стереотипні погляди, які він висловив під час одного з телеефірів, коли розповідав про «єдиний народ» – українців, росіян і білорусів. Пізніше він виправдовував ці слова тим, що сам наполовину українець.
Заклики Навального про те, що потрібно «припинити годувати Кавказ», після того, як він у своєму блозі у 2008 році у контексті російсько-грузинської війни пропонував «видворити за межі Російсьскої Федерації всіх громадян Грузії, які перебувають на нашій території», переконали багатьох українців у тому, що перед ними – черговий російський ксенофоб, чиї погляди на Україну не менш дрімучі, ніж у тих, що сидять у Кремлі.
Не люди погані, а – ситуація
Але в самій Росії Навального намагаються вписати у демократичний контекст. Наприкінці 2011 року в Москві вийшла книжка Костянтина Воронкова про Олексія Навального під назвою: «Олексій Навальний. Гроза шахраїв та злодіїв». В інтерв’ю Радіо Свобода він говорить, що, незважаючи на всі його заяви, Навальний відчуває себе представником усіх росіян навіть у тих випадках, коли висловлюється проти багатьох громадян неросійського походження.
«Коли він говорить, що хтось не повинен підминати під себе місто, створювати етнічні угрупування, він виступає не проти конкретної національності, а проти самого явища. І, відповідно, він хоче, щоб цього не відбувалося, щоб правоохоронні органи цього не допускали. Він же не каже, що чеченці самі по собі погані, він говорить, що ситуація погана. І він говорить про те, що підтримує людей, які цією ситуацією незадоволені, тому що він їх розуміє. Не думаю, що він став би когось звідкись виселяти», – говорить автор книжки про Навального, маючи на увазі етнічні заворушення проти чеченців у місті Пугачов, де лунали заклики виселити чеченців з міста.
Політолог Микола Петров з Вищої школи економіки у Москві вважає, що судити про Навального потрібно по тому, наскільки він спроможний вийти з нинішньої владної парадигми і запропонувати іншу систему влади, не особисту, а таку, що заснована на законі.
«Мені здається, дуже важливо, говорячи про Навального і про майбутню владу, мати на увазі ось що: хотілося б вийти із замкнутого кола, коли ми надіємось на те, що прийде добрий цар замість того, який нам набрид. На перспективи Навального слід дивитися б не з тієї точки зору, наскільки особисто він кращий як лідер, а з тієї точки зору, щоб персоналістська влада і персоналістський політичний режим перетворили на режим більш демократичний», – вважає політолог.
