(Рубрика «Точка зору»)
Російська дипломатія може торжествувати – і торжествує: кілька годин переговорів російського і вірменського президентів виявилися важливішими від декількох років важких консультацій між Єреваном і Брюсселем. Напередодні Вільнюського саміту «Східного партнерства» президент Вірменії ухвалив рішення про вступ своєї країни до Митного союзу. Таким чином, на угоді про зону вільної торгівлі з Європейським союзом поставлена крапка. Чи буде парафовано угоду про асоціацію Вірменії з ЄС – і чи є в цьому тепер сенс – це поки що відкрите питання.
Росії необхідно було продемонструвати свій вплив на пострадянському просторі. І не варто вважати, що тиск на Вірменію був спонтанним і пов’язаним із фактичним провалом економічного «наїзду» на Україну і конфронтацією з Білоруссю навколо арешту генерального директора «Уралкалію» Владислава Баумгертнера.
У Москві не соромилися висловлювати незадоволення з приводу вірменської зовнішньої політики, зустріч Путіна і Сарґсяна кілька разів відкладали. Зате президент Росії злітав у Баку, що в Єревані було сприйнято як грізне попередження: у разі нового конфлікту з Азербайджаном можете на нас не розраховувати. Таким чином, в черговий раз виявилася дестабілізуюча роль Москви на пострадянському просторі – замість того, щоб шукати шляхи вирішення карабахського конфлікту, Росія демонстративно шукає, кого б їй підтримати.
Але Вірменія, вся зовнішня політика якої зав’язана на Карабасі, не може з цим не рахуватися. І тому Сарґсян кинув Путіну кістку, якої той так відчайдушно потребував.
З економічної точки зору рішення вірменського президента є мізерним. Вірменія не має спільних митних кордонів з іншими країнами Митного союзу. Її кордон із Азербайджаном закритий. Відкрито кордон із Грузією, але на грузинському кордоні також закрита велика частина прикордонних переходів через невирішеність абхазького питання. Про це говорив і прем’єр-міністр Вірменії Тигран Сарґсян, що вказував на «географічну неможливість» і «безглуздість» участі Вірменії в Митному союзі.
Звичайно, ЗВТ із Європейським союзом у вірменських умовах теж річ умовна, але вонa могла хоча б полегшити інвестиції з Європи. А тепер придворним вірменським політологам залишається хіба що розповідати про російські інвестиції у вірменську промисловість і про те, як буде вирішено питання спільного кордону – у разі відновлення залізничного сполучення через Абхазію, перерваного два десятиліття тому.
Але насправді практичних наслідків рішення Сарґсяна і Путіна не може зрозуміти ніхто – тому що їх немає. Єдиний практичний наслідок – у Вільнюсі Вірменія не підпише угоду про зону вільної торгівлі з ЄС.
Путін може бути задоволений.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
