Коріння проблем відносин із екс-республіками СРСР у самій Росії – Еггерт

За двадцять з гаком років після розпаду СРСР Росія, як і раніше, претендує на те, щоб зберігати тісні зв’язки з колишніми республіками Радянського Союзу. Росіяни вже звиклися з думкою, що це нині самостійні країни. Однак на пострадянському просторі є й багато того, що людей об’єднує. Це не лише спільна історія певного періоду і мова.

Звичка сприймати 15 радянських республік як частину однієї великої країни йде в минуле. Частина з них уже перебуває в Європейському союзі, частина активно рухається в цьому напрямку. І хоча безвізовий режим з деякими країнами пострадянського простору Росія зберігає, економічне і політичне розмежування очевидне. Незалежний журналіст, член британського Королівського інституту міжнародних відносин Костянтин фон Еггерт вважає, що процес віддалення колишніх радянських республік від Росії диктується насамперед національними інтересами незалежних держав.

«Більша частина колишніх радянських республік віддаляються від Росії . Є очевидні винятки – це бідні або політично ізольовані країни, скажімо, Киргизстан, Таджикистан, або Вірменія. Але навіть там, мені здається, зближення з Росією носить характер, швидше, вимушений. Звичайно, за майже чверть століття в цих країнах дозріли свої еліти, великою мірою відбулася зміна еліт, навіть якщо подивитися, скажімо, на Грузію. І ці еліти по-своєму усвідомлюють і національні цінності, і національні інтереси. Я думаю, що процес цей триватиме і поглиблюватиметься і для еліти, і для громадян», – вважає Еггерт.

Відчуженість як результат пропаганди

Що стосується ставлення росіян до колишніх радянських республік, то соціологи відзначають, що останні опитування виявили дистанціювання і відчуженість. За словами директора «Левада Центру» Лева Гудкова, це багато в чому результат пропаганди.

«У цілому посилюється деяке дистанціювання, відчуження від колишніх республік СРСР. І почуття близькості залишається лише з авторитарними режимами. Тобто, з Білоруссю і Казахстаном. У цілому, я б сказав, що ставлення спокійне, але відчужене. Криза відносин із Грузією, військовий конфлікт у 2008 році, відносини з Білоруссю й іншими республіками, які відреагували досить негативно на конфлікт, позначилися. Зараз трохи відновилося ставлення людей, але стан відчуженості зберігається в масовій свідомості і це, безумовно, результат путінської пропаганди», – зазначив Гудков.

Мова міжнаціонального спілкування?

Важливим об’єднувальним чинником упродовж декількох десятиліть була російська мова. Але і вона нині, на думку Костянтина фон Еггерта, втрачає позиції. Експерт вважає, що в ослабленні інтересу до мови істотну роль грає орієнтованість країн на входження до Європи.

«У кожній з пострадянських країн склалося своє ставлення до російської мови. Скажімо, я недавно був у Туркменистані і з великим інтересом виявив, що, незважаючи на досить серйозну ізольованість цієї країни і відсутність російського культурного центру, в ній навіть досить молоді люди говорять по-російськи. Якщо говорити про Україну, то вона практично тотально двомовна. Я думаю, що це буде зберігатися ще дуже багато років. У таких країнах, як Молдова і Грузія, ситуація дещо інша, вони більше орієнтовані на Захід, а в Молдові просто третина населення проживає в Європі, і тому знання інших іноземних мов потрібніше для населення, яке орієнтується на успіх на Заході. У Грузії це пов’язано з політикою уряду Міхеїла Саакашвілі», – відзначив Еггерт.

Комплекс старшого брата

Комплекс старшого брата, який був у росіян в радянський час, змінився почуттям образи, свідчать опитування «Левада центру».

Рух пострадянських країн від Росії викликає роздратування в керівництві країни, яке намагається організовувати і фінансувати структури, що дбають про імідж Росії. Однак, на думку незалежного журналіста Костянтина фон Еггерта, головна проблема не за межами країни, а всередині неї.

«Мені здається, що російське керівництво в останні, напевно, 10 років, особливо після серії так званих кольорових революцій у Грузії, Україні та Киргизстані, замислюється, а чи може щось подібне статися в Росії. У цьому сенсі ставлення до пострадянських країн багато в чому залежить від того, наскільки ці пострадянські країни хочуть зближуватися, наприклад, з трансатлантичним співтовариством. Це сьогодні лежить в основі критичного ставлення до Грузії і всезростаючою ворожістю до України. Росія простіше мириться з недемократичними режимами на території колишнього Радянського Союзу, вона готова з ними тісніше співпрацювати, навіть у чомусь поступатися, і Росії не подобається, вона активно протидіє тому, що в її очах, в очах російського керівництва виглядає як демократизація і прагнення до зближення із Заходом. , Не думаю, що спроби ці будуть дуже успішними в силу того, що політичні еліти цих країн все більше усвідомлюють свої окремі від Росії інтереси і інтереси й цінності, які рухають громадянами цих країн. І багато в чому російська політика часто має просто-напросто протилежний ефект у порівнянні з тим, який замислювався», – зазначає Костянтин фон Еггерт.

«В останні тижні я бував в Україні і чув від багатьох, у тому числі людей зі сходу України, що російська політика останніх півроку щодо протидії підписанню угоди про асоціацію між Україною і ЄС дуже багатьох українців підштовхнула до схвалення цієї угоди. Так що так звана м’яка сила, яку Росія намагається використовувати, зокрема в таких структурах, як «Росспівробітництво» або Фонд «Російський світ» ефективна тільки в тому випадку, якщо сама по собі країна, яка намагається таким чином впливати на громадську думку інших країн, своїх сусідів, почуває себе впевнено. Але Росія сама перебуває у перехідному періоді і ще довго буде перебувати. Тому будь-яка спроба, якщо хочете купити собі хороший піар, не буде до кінця успішною, тому що м’яка сила завжди виходить зсередини країни», – наголошує Костянтин фон Еггерт.

Двадцять два роки тому громадяни СРСР не допускали навіть гіпотетичної можливості повної самостійності колишніх республік. Проте зараз це вже реальність, з якою змирилися і в Росії, і в пострадянських країнах.