Назарій Заноз
(Рубрика «Точка зору»)
24 жовтня можна назвати неофіційним початком передвиборної кампанії. Віталій Кличко з трибуни парламенту заявив, що буде балотуватися на пост президента. Усі соцопитування гарантують Кличкові перемогу в другому турі над теперішнім президентом Віктором Януковичем. Звідки взявся політик Віталій Кличко, як йому вдалося добитися теперішніх результатів, які негаразди можуть очікувати його надалі – спробуємо розібратися.
Причиною заяви лідера УДАРу стало ухвалення поправок до Податкового кодексу. Одна із змін, ініційована батьківщинівцем Ігорем Бриченком, що він сам заперечує, може перекрити шлях Кличкові до посади президента України. Поправка доповнює пункт 11 статті 170 наступним реченням: «У випадку, якщо особа має право постійного проживання на території іноземної країни, вона вважається такою, що не проживає в Україні». Ця зміна може не допустити головного ударівця до участі у виборчій кампанії 2015 року, адже однією з умов для кандидатів на посаду президента є проживання на території України протягом останніх 10 років.
Своєю промовою з трибуни парламенту Кличко, мабуть, мав на меті не лише чітко заявити про намір стати главою держави, але й повідомити Захід, що його можуть усунути від боротьби за президентське крісло. Час він обрав вдалий: поки увага світової спільноти прикута до України в зв’язку із підготовкою до підписання угоди про асоціацію з ЄС.
Перша реакція уже з’явилася – представник Держдепартаменту США Томас Мелія висловив сподівання, що кандидатів із електоральної кампанії не зніматимуть, бо це може затьмарити сам процес виборів. Найближчим часом слід очікувати на відповідні застереження від інших посадовців із Європи та Сполучених Штатів.
Звідки взявся Кличко в українській політиці?
«Свобода» та УДАР сприймаються багатьма українцями як нові політичні сили. І якщо дивитися на це у розрізі того, що вони вперше представлені своїми фракціями в парламенті – це так. В іншім випадку слід нагадати, що «Свободу» молодою партією назвати насправді складно, адже політсила бере свій початок від Соціал-Національної партії України, заснованої ще 1991 року.
УДАР же з’явився перед парламентськими виборами в квітні 2010 року, внаслідок перейменування партії «Нова країна». Проте лідер Українського демократичного альянсу за реформи з’явився на політичній арені куди раніше.
Ще в 2006 році старший із братів Кличків очолював виборчий список блоку «Пора-ПРП». Колеги Віталія по списку зараз представляють різні політсили. Деяким, як Віктору Пинзенику, знайшлося місце в УДАРі, а дехто, як Владислав Каськів, пішов у владу й керує Державним агентством з інвестицій та управління національними проектами. Блок «Пора-ПРП» тоді здобув почесне 10-е місце і результат 1,47%.
Після цього Кличко не покінчив з політикою. Того ж року він взяв участь у виборах до Київради та спробував стати мером столиці. Блок боксера отримав 14 мандатів. Сам же Віталій, у боротьбі за крісло градоначальника, програв Леонідові Черновецькому і посів друге місце.
Ще однієї поразки Кличко зазнав уже на наступних, позачергових, виборах мера Києва в 2008 році. Цього разу Віталій зайняв третє місце (після Черновецького та Турчинова). До Київради пройшло 15 депутатів від Блоку Кличка, з яких 5 згодом стали тушками (Андрієвський, Демінський, Миргородський, Парцхаладзе, Плачков).
Спроба №5 теж була не дуже вдалою. Місцеві вибори 2010 року стали тренуванням для політсили Кличка. Команда лише формувалася, тому далеко не всюди УДАР висував своїх кандидатів. А от на парламентських виборах-2012 результат Віталія та його партії можна назвати невеликою перемогою. УДАР посів третє місце і отримав 13,96 % голосів виборців. Проте новою проблемою стало голосування в одномандатних округах, де однопартійці Кличка змогли здобути лише 6 депутатських мандатів із 225 можливих.
Як бачимо, попередній досвід Віталія був не дуже успішним. Проте це не завадило йому стати одним із найбільш вірогідних кандидатів на президентське крісло в 2015 році. В жовтні з’явилися результати досліджень цілої низки соціологічних служб: Центру Разумкова, «Рейтингу», КМІС. Тоді ж Мустафа Наєм написав про соціологію від R&B Group. Згідно з результатами цих досліджень, у випадку виходу до другого туру когось із опозиціонерів (Кличко, Тимошенко, Яценюк, Тягнибок та інших) проти діючого президента, найбільші шанси перемогти останнього має лідер УДАРу. Розрив між Кличком та Януковичем, на користь першого, сягає від 9% до 18%. Ці дані ілюструють тенденцію до зростання рейтингу політика-боксера й демонструють, що його слова в парламенті – серйозна заявка на те, щоби бути єдиним кандидатом від опозиції.
Виклики для Кличка
За 1,5 роки, що залишилися до старту кампанії, багато що ще може змінитися. Проте спробуємо проаналізувати слабкі та сильні сторони політика, а також виклики, з якими йому доведеться стикнутися на своєму шляху до заповітної посади.
Як ми уже згадували, за Кличком закріпився імідж політика-новачка та переможця, попри перебування у вітчизняному політикумі іще з 2006-го і цілу низку політичних поразок. Саме виборці УДАРу та Свободи належать до числа тих, котрі вважають, що в українському політикумі бракує нових облич, маючи на увазі політсили, яким симпатизують.
Що ж стосується ситуації з іміджем переможця, то пояснити цей феномен можемо завдяки образу успішного Кличка-боксера: вправного бійця на ринзі, котрий автоматично екстраполюється на імідж Кличка-політика та приносить йому дивіденди у вигляді голосів виборців. Тут важливими є ЗМІ. Увага до персони Кличка та його спортивних успіхів відіграє для нього позитивну роль, про що Віталій чудово знає та розуміє. Не дарма бій між ним та Мануелем Чарром був влаштований минулоріч напередодні парламентських виборів.
Соціологи припускають, що насправді цей бій зіграв із Кличком і злий жарт, адже після нього рейтинг українського боксера істотно зріс, і соцслужби передбачали УДАРові друге місце за підсумками голосування. Проте ейфорія спала, і виборці уже при ясному розумі переосмислили свій вибір. Це показали наступні дослідження, де партія Віталія спочатку зрівнялася з «Батьківщиною», а потім опустилася на 3 позицію, що уже продемонстрували вибори.
Ще однією перевагою Кличка над опонентами є те, що його політсила майже не представлена у місцевій владі. Сайт партії сповіщає про те, що 399 її членів «працюють у місцевих радах різних рівнів». Це майже стільки, скільки Свобода має представників у радах Львівщини чи «Батьківщина» на Хмельниччині. Така мізерна кількість депутатів грає на руку Віталія, адже його однопартійці фактично не керують нічим. Тим самим вони не можуть викликати народне обурення, спричинене тим, що в місті не працює каналізація чи не опалюються садочки. Крім того, їх неможливо вплутати в пов’язані з депутатською діяльністю корупційні скандали. А оскільки чергові вибори до органів місцевого самоврядування в Україні повинні відбутися в останню неділю жовтня 2015 року, то й хвилюватися Кличкові немає причин.
Куди більш неприємними можуть стати для нього вибори до Київради та мера столиці. Якщо вони відбудуться ще до кампанії 2015 року, Віталій Кличко може опинитися в незручній ситуації. Щоправда, заява про похід в президенти мала би означати, що головний «ударник» відмовляється від мерських амбіцій на користь спроби поборотися за вагомішу посаду.
Наступною перевагою Віталія Кличка над його потенційними опонентами є безідеологічність лідера УДАРу. Відсутність чіткості щодо деяких політичних маркерів дозволяє Кличкові маневрувати між виборцем на Сході та Заході. В умовах біполярності суспільства – це, мабуть, оптимальна тактика для політика, котрий не хоче позбуватися потенційної підтримки в будь-якому регіоні країни.
Цю стратегію Кличко успішно випробував на парламентських виборах. В результаті його політсила здобула приблизно рівномірну кількість голосів в усіх регіонах країни, окрім дещо гірших результатів на Донбасі (більше ніж 4%) та в Криму (5% в Севастополі та понад 7% по АРК), а також кращих у місті Києві (25%). Всі інші результати знаходяться в діапазоні 12%-20%, що останнім часом є доволі нетиповим для українських політсил.
Додаткове підтвердження важливості невисловлення Кличком та його командою єдиної позиції щодо питань, котрі роз’єднують українське суспільство, – результати дослідження соціологічної групи «Рейтинг» по динаміці ідеологічних маркерів в жовтні цього року. Прикладами може стати питання: визнання ОУН та УПА учасниками боротьби за незалежність України, де 43% за визнання, а 39% – проти.
Велика загроза для лідера УДАРу – домінування серед його електорату молоді. Натомість на виборчі дільниці в Україні ходять переважно люди старшого віку, яких в структурі виборців Кличка найменше. Тому головному «ударникові» та його команді необхідно придумати, яким чином зацікавити свій потенційний електорат прийти на дільниці. Або поміркувати, як збільшити число прихильників у старших вікових групах.
Наступною небезпекою для Віталія може стати наростання протестних настроїв, що можуть перерости в революцію. Передумов в країні для таких подій не бракує: починаючи зривом підписання угоди про асоціацію та закінчуючи можливою девальвацією гривні. Крім того соціологи майже постійно демонструють зростання недовіри до владних інституцій.
Це може призвести до революційного сценарію у форматі 2004 року. А в таких подіях потрібними будуть постійні полум’яні промови з трибуни і т.п., що куди ближче Олегові Тягнибокові, ніж Кличкові чи Яценюкові. Мітингування минулої осені під ЦВК показало, що Кличко в таких ситуаціях почувається дискомфортно.
Також Кличкові слід стерегтися політичних дебатів із опонентами. В цій ситуації він може виступити в ролі хлопчика для биття і навіть авторитет боксера-професіонала та чемпіона світу тут не стане в нагоді. Тому його консультантам слід приділити увагу роботі над ораторською майстерністю політика.
Віталієві слід остерігатися і самих колег із опозиційного табору. Адже, у випадку, якщо не вдасться домовитися про єдиного опозиційного кандидата уже в першому турі (що дуже ймовірно), боротьба Кличка буде відбуватися саме з Яценюком та Тягнибоком. Саме з ними йому доведеться ділити опозиційне електоральне поле. Беручи до уваги досвід кампанії 2012 року, боротьба буде брудною і жорсткою, що лише на руку Банковій.
Чого ще слід очікувати Кличкові – це появи тушок у лавах своєї політсили. При наближенні виборів, сильнішим ставатиме тиск на однопартійців Віталія. Ймовірно, що владі таки вдасться зламати кількох членів його фракції. На відміну від свого лідера, частина ударівців має бізнес в Україні, і цього може виявитися цілком достатньо, щоб «переконати» низку соратників Кличка змінити політичну позицію.
Проте ближче до виборів ймовірною може стати теж збільшення кількості бажаючих перебігти до фракції УДАРу.
Замість епілогу
Із наближенням виборів кількість звинувачень на адресу Кличка та його однопартійців зростатиме. Як і зростатиме тиск. При чому як збоку влади, так і опозиції. Ця передвиборча кампанія обіцяє бути війною «всіх проти всіх», де переможе якщо не найсильніший, то найхитріший та найнахабніший. Ймовірно, влада продовжуватиме випробовувати методи схожі на поправку до Податкового кодексу. Кличко, опираючись на підтримку Заходу, розраховуватиме на те, що Партія регіонів не посміє спокуситися викинути його з передвиборчих перегонів. Проте на щось подібне уже розраховувала свого часу й Юлія Тимошенко.
Самого ж Януковича Кличко схоже хоче заспокоїти, даючи йому сигнал, що, в разі його перемоги, теперішнього президента очікує спокійна пенсія, а не доля Тимошенко.
Попри те, що чемпіон світу з боксу каже, що крок із заявою продуманий, він, мабуть, трохи лукавить. Кличко сам розуміє, що поспішив, але по-іншому не міг, бо цього вимагали обставини. Він злякався і пішов ва-банк.
Подальша гра усіх учасників процесу буде нервовою. По суті Кличко дав старт кампанії і тепер всі очікуватимуть від нього наступних кроків, не знаючи, чи починати уже розгортати свою агітацію, чи ще зачекати. У кожного із майбутніх учасників президентських перегонів в голові вже була приблизно визначена дата входження в передвиборчий процес, але «ударник» сплутав їм карти і тепер усі змушені підлаштовуватися. Самому ж Кличкові доведеться задавати темп та грати першим номером. Це буде важко, бо того, хто висунувся першим – завше б’ють найсильніше.
Що можна порадити Кличкові? Менше розмов, підбирати для дебатів суперників у своїй ваговій категорії і зберігати пильність, адже «вкусити» лідера УДАРу буде дуже багато бажаючих. І вони несподівано можуть виявитися серед «своїх».
Крім того, рано чи пізно кампанію доведеться наповнити смислом, адже далеко не факт, що на одній красивій картинці вдасться протриматися аж до самих виборів.
Назарій Заноз – публіцист, політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
