Андрій Корольов
У Росії попри численні скандали з невиплатою зарплати робітникам олімпійських будівництв, скарги правозахисників і прокурорські перевірки, як і раніше знаходять лазівки для уникнення від відповідальності. Серед жертв є також українці.Цього тижня в Олімпійську прокуратуру надіслали чергову заяву від 704 робітників, які будували ізолятор тимчасового утримання в Мацесті (район Сочі – ред.), відділ поліції в селищі Бліново і 49-квартирний будинок для співробітників МВС у Кудепсті (район Сочі – ред.). Незважаючи на пряму зацікавленість поліцейського відомства, робітники з Таджикистану, Грузії, України і Росії після здачі об’єктів під ключ залишилися без грошей.
Із 45-річним таджицьким робітником Коримом Мадалієвим я збирався зустрітися в центрі Хости. Але вже на підході до місця виявив поліцейського, нудьгуючого під сутулою пальмою. Лише очі зовсім юного лейтенанта видавали в ньому мисливця. Щоб не випробовувати долю, я передзвонив Кориму і переніс зустріч в інше місце. Зрештою зійшлися на тому, що краще поїхати в Адлер, де розташована сочинська приймальня правозахисного центру «Меморіал».
Шлях від Хости до Адлера на приватній машині зайняв хвилин 20. Дорогою мій попутник розповів, що в Сочі працює вже три з половиною роки. Але останні дев’ять місяців, коли його бригада приступила до будівництва ізолятора тимчасового утримання, перетворилися на справжнє випробування для «ветерана гарячих точок», як представляє себе Корим.
«На війні все просто: є ти і є ворог, – насилу підшукуючи російські слова, був відвертим робітник. – А тут довелося зіткнутися з людьми гіршими від моджахедів. Ті хоч не приховували ненависті. У цих же – суцільні обіцянки і брехня».
Мацестинський ізолятор тимчасового утримання – це досить специфічна п’ятиповерхова будова. Звичайних будівельних навичок тут недостатньо. Навіть монтаж ґрат на вікнах якось по-особливому відрізняється від установки тривіального склопакету. При цьому варто не забувати, що кожен рух робітників зондують на умисел.
Інтриги в цю історію додає й те, що об’єкт включено до програми безпеки Олімпіади, а це в свою чергу надає йому статус особливого. Відповідно, кожного члена бригади перевіряє поліцейське начальство не тільки на професіоналізм, а й на благонадійність, кожен має на руках візу і патент на роботу. Єдине, про що забули генерали, – перевірити платоспроможність підрядника – московську компанію «Болверг».
Вже в офісі Мережі «Міграція і право» центру «Меморіал» Корим Мадален дістає стос паперів, із яких випливає, що роботодавець – генеральний директор «Болверга» Олександр Манечкін – винен трьом бригадам мулярів, плиточників більше ніж 10 мільйонів рублів.
Пошуки роботодавця наразі безуспішні не тільки для правозахисників, а й журналістів. Московський телефон компанії «Болверг» мовчить.
Тим часом, розповідає Корим Мадален, напруження серед робітників зростає. Зовсім недавно йому дивом вдалося загасити конфлікт між членами його бригади з України та Грузії. Люди, зневірені очікуванням зарплати, починають дорікати всім бригадиру – єдиному, хто зумів укласти контракт із «Болвергом». Невеликі аванси, які через Корима Манечкін передавав робітникам, давно проїли.
Двадцять осіб залишили Сочі в напрямку Сургута, де їм запропонували роботу, кілька десятків затримали під час поліцейських облав і депортували за межі Росії. Найбільш стійкими виявилися українці. Мадалена стверджує, що «ці хлопці нікуди не поїдуть, поки з ними повністю не розрахуються».
Та він і сам не збирається залишати Сочі, все ще сподіваючись на допомогу координатора Мережі «Міграція і право» Семена Симонова, який замучив прокурорів чисельними заявами.
«Інакше нічого не доб’єшся, – говорить Симонов, витягуючи з ксерокса черговий папір. – Звичайно, спочатку потрібно було все організувати так, щоб у людей були необхідні документи. Щоб працевлаштування здійснювалося через біржу праці, щоб прокуратура і трудова інспекція перевіряли наявність договорів. Але поки це важко».
Семен Симонов не приховує: сьогодні ніхто в Сочі не дасть гарантій, що рано чи пізно хтось із зневірених робітників не пустить в хід кулаки. Правозахисник і сам був випадковим свідком «переговорів» одного з робітників, щоб «владнати» питання за скромні 50 тисяч рублів.
«Але бувало й так, що працівники вибачали своїх роботодавців. Коли люди розуміли, що домогтися грошей неможливо, вони збирали речі і тихо їхали», – завершує розмову Семен Симонов, збираючи в папку чергові документи для прокуратури.
Тим часом у Сочі всерйоз обговорюють безпеку майбутньої Олімпіади і не без підстав побоюються, що ошукані заробітчани, яких тепер в околицях Олімпійського парку наказано політкоректно називати «іноземними робітниками», можуть стати потенційною загрозою. Люди, доведені до відчаю, здатні не тільки зашивати собі роти, виходити на мирні акції непокори, але й перетворювати будівельний інструмент в «знаряддя пролетаріату». Будівництво століття, яке ведеться руками тисяч голодних людей, – це аргумент можливо вагоміший за будь-яку антитерористичну операцію.
Передрук із сайту Російської редакції Радіо Свобода
