Київ – Всі листи ув’язнених переглядає адміністрація місць неволі і не пропускає «невигідні» для себе, тому більшість скарг на умови утримання чи катування надходять нелегально, заявляє правозахисник Андрій Діденко. Наприкінці вересня в’язень у Бердичеві на знак протесту зашив собі рота. Після перевірки Генпрокуратура порушень з боку закладу не виявила.
Ув’язнений Ігор Бай у Бердичівській колонії на Житомирщині у вересні зашив собі рота, протестуючи, зокрема, проти того, що адміністрація закладу не дозволяла йому оскаржити вирок суду, не випускаючи листи за межі в’язниці. Про це повідомив Андрій Діденко із Харківської правозахисної групи.
У Генпрокуратурі, яка перевіряла цей факт, на запит Радіо Свобода підтвердили, що чоловік себе покалічив. Однак начальник відділу забезпечення доступу до публічної інформації відомства Лариса Мілевич у листі зазначила, що на місце події виїжджала бердичівська міліція і доказів вчинення проти Бая правопорушення не знайшла.
Усі листи ув’язнених читають, переконаний, однак, правозахисник Андрій Діденко.
«Всі скарги, які надходять, на дії або бездіяльність працівників таких закладів, надходять нелегально. Тобто ув’язнені чи затримані або повідомляють про це по телефону, знову-таки, нелегально, або відправляються без втручання адміністрації закладу: через своїх рідних, через людей, що звільняються, або у якийсь інший спосіб – таким-от чином направляються скарги», – розповідає він.
Зараз, щоб надіслати листа за межі закладу позбавлення волі, ув’язнений передає його працівникові установи під час перевірки, розповідає Діденко. Тому уникнути ситуації, коли листи не надсилаються, можна було б, якби існувала система фіксації цього моменту передачі, говорить він. За словами правозахисника, нещодавно ухвалені новий Кримінально-виконавчий кодекс та правила внутрішнього розпорядку у слідчих ізоляторах таких норм не містять.
Проблема не в законах, а в кадрах?
«Неприватність» листів ув’язнених визнають і в апараті уповноваженого з прав людини, зауважує представник омбудсмена з питань комунікативної політики та зв’язків із громадськістю Михайло Чаплига. Однак, за його словами, це швидше кадрова проблема.
«Проблема пов’язнана із конкретними особами-керівниками у конкретних установах, хоча й має поширений характер. Я вважаю, що тут питання, по-перше, кадрових рішень, по-друге, належного ставлення до своїх обов’язків, і по-третє, потрібно посилити контрольну функцію прокуратури, щоб вона звертала на це увагу, хоча, говорячи об’єктивно, вони звертають на це увагу», – зауважує Чаплига.
Протягом останнього року кількість скарг на жорстоке поводження у місцях несвободи зменшилась, переконують представники національного превентивного механізму, які здійснюють моніторинг місць несвободи в Україні. За даними апарату уповноваженого з прав людини Верховної Ради, сьогодні в місцях несвободи загалом по країні перебуває близько мільйона осіб.
Ув’язнений Ігор Бай у Бердичівській колонії на Житомирщині у вересні зашив собі рота, протестуючи, зокрема, проти того, що адміністрація закладу не дозволяла йому оскаржити вирок суду, не випускаючи листи за межі в’язниці. Про це повідомив Андрій Діденко із Харківської правозахисної групи.
У Генпрокуратурі, яка перевіряла цей факт, на запит Радіо Свобода підтвердили, що чоловік себе покалічив. Однак начальник відділу забезпечення доступу до публічної інформації відомства Лариса Мілевич у листі зазначила, що на місце події виїжджала бердичівська міліція і доказів вчинення проти Бая правопорушення не знайшла.
Усі листи ув’язнених читають, переконаний, однак, правозахисник Андрій Діденко.
«Всі скарги, які надходять, на дії або бездіяльність працівників таких закладів, надходять нелегально. Тобто ув’язнені чи затримані або повідомляють про це по телефону, знову-таки, нелегально, або відправляються без втручання адміністрації закладу: через своїх рідних, через людей, що звільняються, або у якийсь інший спосіб – таким-от чином направляються скарги», – розповідає він.
Зараз, щоб надіслати листа за межі закладу позбавлення волі, ув’язнений передає його працівникові установи під час перевірки, розповідає Діденко. Тому уникнути ситуації, коли листи не надсилаються, можна було б, якби існувала система фіксації цього моменту передачі, говорить він. За словами правозахисника, нещодавно ухвалені новий Кримінально-виконавчий кодекс та правила внутрішнього розпорядку у слідчих ізоляторах таких норм не містять.
Проблема не в законах, а в кадрах?
«Неприватність» листів ув’язнених визнають і в апараті уповноваженого з прав людини, зауважує представник омбудсмена з питань комунікативної політики та зв’язків із громадськістю Михайло Чаплига. Однак, за його словами, це швидше кадрова проблема.
«Проблема пов’язнана із конкретними особами-керівниками у конкретних установах, хоча й має поширений характер. Я вважаю, що тут питання, по-перше, кадрових рішень, по-друге, належного ставлення до своїх обов’язків, і по-третє, потрібно посилити контрольну функцію прокуратури, щоб вона звертала на це увагу, хоча, говорячи об’єктивно, вони звертають на це увагу», – зауважує Чаплига.
Протягом останнього року кількість скарг на жорстоке поводження у місцях несвободи зменшилась, переконують представники національного превентивного механізму, які здійснюють моніторинг місць несвободи в Україні. За даними апарату уповноваженого з прав людини Верховної Ради, сьогодні в місцях несвободи загалом по країні перебуває близько мільйона осіб.
