Доступність посилання

ТОП новини

Українська буржуазія як фактор втечі від свободи у суспільстві


Тема нашої сьогоднішньої розмови – роль української буржуазії у розвитку української демократії та процесі досягнення високого рівня свободи суспільства і особистості в Україні. Адже чи не головною особливістю державності України, починаючи з дня незалежності 1 грудня 1991 року, стала безпосередня участь крупної буржуазії, олігархів, у контролі над політикою та економікою держави. Цей контроль став нині тотальним і це показали події Єврореволюції в Україні. Українські олігархи також прийняли до себе на контроль політичні партії, ставши їхніми спонсорами, або створили нові, щоб отримати контрольні місця і вплив у парламенті. Молода українська демократія стала заручницею фінансово-політичних кланів, котрі постійно ведуть між собою боротьбу за перерозподіл основної частини національного багатства України.

Київський історик, культуролог і один з учасників ініціативної групи «Першого грудня», Вадим Скуратівський, каже Радіо Свобода, що українська буржуазії, її верхівка, стала одним із головних факторів витворення на сьогодні в Україні державної диктатури, на чолі якої стоїть один із представників чи не найбільшого фінансово-політичного клану в державі.

в Україні чи не блискавично впродовж кількох історичних сезонів з’явилася ново-буржуазія , дуже агресивна, не дуже, сказати б, розумна, жадібна неймовірно
Вадим Скуратівський
«Йдеться про те, що якось світ не дуже помітив, що пострадянська Україна, слідом за Білоруссю і Росією, перетворилася на державну диктатуру. Маю на увазі українську політичну еліту. Зрозуміло, що гроші тут грають колосальну роль. Починаючи з порогу 90-х минулого століття в Україні чи не блискавично впродовж кількох історичних сезонів з’явилася ново-буржуазія , дуже агресивна, не дуже, сказати б, розумна, жадібна неймовірно. І раптом у її руках опинилася фактично 50-мільйонна країна. Ну і зрозуміло, що цим грошам не хочеться залишати своє місцеположення в української історії. І ця буржуазії, вона здатна на будь-що… Вона, звичайно, здатна, частина її, повести Україну в Європу, а частинно вона здатна на будь-які іншій сюжети, включно з авантюрними сюжетами на кшталт так званого Митного союзу».

Сергій Руденко, київський публіцист, редактор, у розмові зазначив у розмові з Радіо Свобода, що у перебігу масових виступів Євромайдану в Києві українська опозиція виявилася не готовою до відставки уряду Миколи Азарова ще й з тієї причини, що вона не змогла домовитися з групами впливу в парламенті, українськими олігархами.

«Справа у тому, що олігархи очікували, насправді, чим завершиться ситуація з урядом Азарова. До провалу відставки його у парламенті було зрозуміло, що ігрова ініціатива була на боці вулиці, на боці Євромайдану. А те, що відбулося 3 грудня, фактично може переважити шальки терезів у бік Віктора Януковича. Тому що це абсолютно очевидно у ситуації, коли відставки уряду Азарова не відбулося, а наступна вимога Євомайдану та опозиціонерів була – відставка президента Януковича і проведення дострокових виборів президента і парламенту. Тобто, на 3 грудня жоден пункт вимог мільйонних Євромайданів не виконаний… Якщо ще вчора представники великого капіталу схилялися до варіанту, так скажемо, гри на два фронти, тобто – і на стороні президента, і на стороні опозиції, то тепер вони грають виключно на стороні президента Януковича. Тому що абсолютно очевидно – всі вони будуть зараз чекати, поки ситуації з Євромайданом повністю не розрулиться», – зауважує Сергій Руденко.

Олігархи сумніваються, а значить – бояться народу

Про сумніви і хитання у середовищі українських багатіїв свідчить і ситуація з роботою головних телеканалів України у дні Єврореволюції. Відомо, що десяток найбільших і найбільш популярних в суспільстві телевізійних каналів держави («1+1», «Україна», «Інтер», ICTV, СТБ) контролюються і належать медіа-групам, які є частиною великих бізнес-холдингів, котрі не мають ЗМІ за основний бізнес. Такі олігархи, як Рінат Ахметов, Ігор Коломойський, Дмитро Фірташ, Віктор Пінчук фактично контролюють інформаційний простір України.

Якщо до подій Євромайданів в Україні головні телеканали вели досить обмежену інформаційну політику, особливо щодо опозиції і народних виступів, то в дні Єврореволюції, як каже виконавчий директор незалежного Інституту масової інформації в Києві Оксана Романюк, все змінилося.

«Ситуація кардинальним чином змінилася в ЗМІ, особливо, серед 10 центральних телеканалів, у ці дні народних протестів. Якщо до цього лише один з телеканалів, це «5-й канал», передавав альтернативну інформацію, то з початком Єврореволюції почали передавати достовірну інформацію і такі телеканали, як «Інтер», «1+1», «Факти тижня». Тобто, ці журналісти почали дійсно об’єктивно, збалансовано висвітлювати ситуацію з протестами в Україні. Вони передали інформацію про протести, і у п’ятницю вночі – про побиття мирної демонстрації, і в тижневих випусках розповідали про це, і в цілодобовій трансляції».

Головною причиною провалу голосування у Верховній Раді 3 грудня з приводу відставки уряду Азарова, на думку Вадима Скуратівського, стали сумніви більшості олігархів, за невеликим виключенням.

«В останній момент олігархія поставила на цього самого прем’єр-міністра, на його тактику і стратегію з дуже простої причини – тому що, поки-що на Росії заробляти і діставати грошей легше, аніж у напрямку Заходу. І очевидно – трапилося те, що й трапилося. Це свідчить, що все ж таки, на превеликий жаль, від української новобуржазії, здебільшого, можна чекати тільки чогось дуже-дуже недоброго. Ну зрозуміло, що серед них є зовсім інші персонажі. Це на зразок Петра Порошенка, який оце зараз, в останні тижні, постав на поверхні української політики і дуже переконливо. Але це швидше виняток, а не правило. Для мене, переважно, що Ахметов, що Фірташ, що Пінчук – одна і та ж компанія. Хоча я розумію, що у них не зрідка дуже різна орієнтація. Але йдеться про те, що це люди при великих грошах і зараз ці гроші дивляться в бік Росії. Ці добродії ще сподіваються отримати там гроші».

Зокрема, віце-прем’єр українського уряду Сергій Арбузов сказав у ці дні, що «наш бізнес визначає, куди нам іти».

Незалежний український журналіст, Сергій Лещенко, сказав у перебігу провалу відставки уряду Микола Азарова 3 грудня, що «якщо Ахметов не зупинить Януковича, то розділить з ним відповідальність».

Він (Ахметов) особисто контролює 50 депутатів у Партії регіонів
Сергій Лещенко
Сергій Лещенко також додав: «Він особисто контролює 50 депутатів у Партії регіонів, починаючи від персонального юриста Воропаєва і закінчуючи персональним водієм Мальцевим. Жоден з цієї півсотні не засудив кров на Майдані. Жоден з них не проголосував за відставку Азарова. А дехто з членів так званого «крила Ахметова», як Олена Бондаренко, особисто відмиває кров з рук Януковича своїми виступами в телеефірах.

Це все свідчить – Ахметов через своїх депутатів, як і раніше, підтримує політику Януковича, включно із мовчазним заохоченням силовиків проливати кров демонстрантів».

Тому шлях української Єврореволюції, прорив українців до свободи, багато у чому залежить від того, як вони бачать сьогодні чи не головну гальмівну роль української буржуазії, українських олігархів.

Свого часу іспанський, спеціально призначений урядом в Мадриді, прокурор – Ґрінда Ґонзалес упродовж нещодавніх 10 років досліджував небезпечну роль російської, української мафії та ново-буржуазії в економіці та політиці Іспанії. У лютому 2013 року він сказав американським дипломатам в Мадриді: «Білорусь, Грузія, Росія Україна – вже є, або ж стають «мафіозними державами», де важко відрізнити діяльність урядів від дій організованих злочинних груп».

Якраз більшість українських олігархів і причетні до втечі від свободи мас українців та приклали свої руки до витворення в Україні авторитарного режиму. «Природа авторитаризму – на тлі втечі від свободи» – тема нашої наступної програми.
  • Зображення 16x9

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG