Досвід країн, які успішно здолали перехідний період і зуміли приєднатися до Європейського союзу, свідчить про те, що парламентська система правління краще забезпечує демократичний розвиток країни. На цьому в розмові з Радіо Свобода наголосив історик, політолог і викладач Університету Києво-Могилянська академія Андреас Умланд. Він посилається на кілька досліджень західних політологів, які вивчали зв’язок між сильним парламентом та сильною демократією і дійшли висновку, що там, де парламент відігравав ключову роль, демократія зуміла найкраще закріпитися після повалення тоталітарної системи.
– Я не маю уподобань щодо тієї чи іншої системи, і Україна може мати будь-яку систему, яку вона обере для себе сама. Але з емпіричних досліджень, проведених кількома вченими, які вивчали зв’язок між стабільною демократією і сильною парламентською системою, ми знаємо, що парламентська система краще задовольняє потреби молодих демократій з числа посткомуністичних країн.
Я хочу наголосити, що йдеться саме про молоді демократії. Бо, наприклад, напівпрезидентська система, де президент має сильні повноваження і прямо обирається народом, існує у Франції, і цілком себе виправдовує. Але в молодих демократіях вона показала свою вразливість.
У de facto парламентських республіках президента також можуть обирати всенародними виборами, чи лише шляхом голосування в парламенті, але основні повноваження належать парламенту. У типово парламентських країнах президент має лише представницьку функцію, як у Німеччині. Є такі напівпрезидентські республіки, де президента обирають, але він не має сильних повноважень. На мою думку, обирати такого президента немає особливого сенсу, бо це марна витрата грошей.
Але головна ідея полягає в тому, що в консолідованих демократіях, якими є Німеччина чи Франція, спосіб правління не має особливого значення. А от для молодих демократій парламентська республіка дає кращі результати.
– В Україні суто парламентську республіку наші співрозмовники і з числа політиків, і з числа політологів навіть не розглядають. Максимально вони готові розглядати парламентсько-президентську модель зі слабким президентом і пояснюють це тим, що українські політики не навчилися досі вести політичний діалог і шукати компроміс, бо це є головна вимога до парламентської системи, де в більшості випадків потрібно формувати коаліційні уряди. Як би Ви відповіли на їхні аргументи?
– Напівпрезидентська республіка в Україні вже була між 2006 і 2010 роками. І цей досвід не був дуже вдалий з огляду на протистояння між президентом Віктором Ющенком та прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, хоча вони і походили з одного «помаранчевого» блоку.
Напівпрезидентською була система, з якої Україна починала за президента Леоніда Кравчука, якому дістався дуже хаотичний період. Президент Леонід Кучма мав «суперпрезидентські повноваження», які він використовував, можливо, не так жорстко, як міг би. Потім була слабка напівпрезидентська система за президента Ющенка. А тепер ми прийшли до напівавторитарної «суперпрезидентської» системи за президента Віктора Януковича. І всі вони були погані. Здається, президентські республіки в тому чи іншому вигляді вже перепробували. Усі вони були поганими, і сподіватися, що нові політики зможуть її наповнити кращим змістом, на мою думку, занадто оптимістично.
Мені здається, що в нинішній Україні є багато спекуляцій щодо того, чому парламентська система була б непридатна для України. Але після того, як з’явилися емпіричні дослідження, нема потреби вести теоретичні дебати. Є досвід, дослідження цього досвіду сусідніх країн, що походять з тієї самої системи, і він є цілком однозначний.
Можна говорити про те, що в парламентській системі є менші конфлікти між виконавчою та законодавчою владою, що вона краще убезпечує від сповзання в бік авторитаризму, краще навчає політиків домовлятися між собою, бо вони змушені будувати коаліції, ідеться про цілу низку чинників. Тобто чинники, які формують функціонуючу президентську чи напівпрезидентську систему з сильним президентом тут з якоїсь причини не розвиваються.
– Цікавим прикладом парламентської республіки є сусідня Молдова, де півтора року не могли обрати президента в парламенті, але, врешті-решт, нині здається, Молдова подолала ці проблеми і просувається на шляху європейських реформ набагато швидшими темпами, ніж Україна. Чи це є той позитивний приклад, який би Ви навели для України?
– Так, Молдова мала досить неясну ситуацію, коли там упродовж довгого часу не могли обрати президента в парламенті. Але цікаво, що протягом цього часу Молдова продовжувала цілком непогано розвиватися, і цей результат є найголовніший, бо зрештою нас цікавить не так політична сфера, як соціально-економічні результати діяльності політиків. А результати виявилися такими, що Молдова нині є на шляху підписання угоди про безвізовий режим з Європейським союзом та до підписання угоди про асоціацію. Тому, я думаю, що розвиток Молдови може бути ще одним прикладом, чому парламентська система може бути кращою.
– Я не маю уподобань щодо тієї чи іншої системи, і Україна може мати будь-яку систему, яку вона обере для себе сама. Але з емпіричних досліджень, проведених кількома вченими, які вивчали зв’язок між стабільною демократією і сильною парламентською системою, ми знаємо, що парламентська система краще задовольняє потреби молодих демократій з числа посткомуністичних країн.
Я хочу наголосити, що йдеться саме про молоді демократії. Бо, наприклад, напівпрезидентська система, де президент має сильні повноваження і прямо обирається народом, існує у Франції, і цілком себе виправдовує. Але в молодих демократіях вона показала свою вразливість.
У de facto парламентських республіках президента також можуть обирати всенародними виборами, чи лише шляхом голосування в парламенті, але основні повноваження належать парламенту. У типово парламентських країнах президент має лише представницьку функцію, як у Німеччині. Є такі напівпрезидентські республіки, де президента обирають, але він не має сильних повноважень. На мою думку, обирати такого президента немає особливого сенсу, бо це марна витрата грошей.
Але головна ідея полягає в тому, що в консолідованих демократіях, якими є Німеччина чи Франція, спосіб правління не має особливого значення. А от для молодих демократій парламентська республіка дає кращі результати.
– В Україні суто парламентську республіку наші співрозмовники і з числа політиків, і з числа політологів навіть не розглядають. Максимально вони готові розглядати парламентсько-президентську модель зі слабким президентом і пояснюють це тим, що українські політики не навчилися досі вести політичний діалог і шукати компроміс, бо це є головна вимога до парламентської системи, де в більшості випадків потрібно формувати коаліційні уряди. Як би Ви відповіли на їхні аргументи?
Кучма мав «суперпрезидентські повноваження», які він використовував, можливо не так жорстко. В нинішній Україні є багато спекуляцій щодо того, чому парламентська система була б непридатна для України
Напівпрезидентською була система, з якої Україна починала за президента Леоніда Кравчука, якому дістався дуже хаотичний період. Президент Леонід Кучма мав «суперпрезидентські повноваження», які він використовував, можливо, не так жорстко, як міг би. Потім була слабка напівпрезидентська система за президента Ющенка. А тепер ми прийшли до напівавторитарної «суперпрезидентської» системи за президента Віктора Януковича. І всі вони були погані. Здається, президентські республіки в тому чи іншому вигляді вже перепробували. Усі вони були поганими, і сподіватися, що нові політики зможуть її наповнити кращим змістом, на мою думку, занадто оптимістично.
Мені здається, що в нинішній Україні є багато спекуляцій щодо того, чому парламентська система була б непридатна для України. Але після того, як з’явилися емпіричні дослідження, нема потреби вести теоретичні дебати. Є досвід, дослідження цього досвіду сусідніх країн, що походять з тієї самої системи, і він є цілком однозначний.
Можна говорити про те, що в парламентській системі є менші конфлікти між виконавчою та законодавчою владою, що вона краще убезпечує від сповзання в бік авторитаризму, краще навчає політиків домовлятися між собою, бо вони змушені будувати коаліції, ідеться про цілу низку чинників. Тобто чинники, які формують функціонуючу президентську чи напівпрезидентську систему з сильним президентом тут з якоїсь причини не розвиваються.
– Цікавим прикладом парламентської республіки є сусідня Молдова, де півтора року не могли обрати президента в парламенті, але, врешті-решт, нині здається, Молдова подолала ці проблеми і просувається на шляху європейських реформ набагато швидшими темпами, ніж Україна. Чи це є той позитивний приклад, який би Ви навели для України?
– Так, Молдова мала досить неясну ситуацію, коли там упродовж довгого часу не могли обрати президента в парламенті. Але цікаво, що протягом цього часу Молдова продовжувала цілком непогано розвиватися, і цей результат є найголовніший, бо зрештою нас цікавить не так політична сфера, як соціально-економічні результати діяльності політиків. А результати виявилися такими, що Молдова нині є на шляху підписання угоди про безвізовий режим з Європейським союзом та до підписання угоди про асоціацію. Тому, я думаю, що розвиток Молдови може бути ще одним прикладом, чому парламентська система може бути кращою.