Ігор Померанцев
Гімн за своєю природою належить до того виду віршотворчості, в якому пафос доречний. Але пафос може бути справжнім, а може бути фальшивим. «Брати італійці!» – так починається італійський гімн, і в самому зверненні «брати» закладена надія юної Італії. У першому рядку болгарського гімну – «Улюблена батьківщина, ти наш земний рай» – теж надія і благання, мрія, яка нескінченно далека від дійсності. Словенці співали: «Словенія чекає на новий ранок». І дочекалися. Прекрасний нещадний пафос неофіційного британського гімну на слова Вільяма Блейка: картина Англії з її похмурими диявольськими млинами і міражем Єрусалима. Цей неофіційний значно популярніший за офіційного – «Боже, бережи Королеву». У королеви вже все давно в порядку, і англійська душа не відгукується на старе волання.Гімну личить будь-який пафос, окрім фальшивого, казенного.
Широкий простор для мечты и для жизни,
Грядущее нам открывают года.
Ці вірші, складені дядею Стьопою, не відчиняють ні майбутнього, ні простору. А простір для справжнього пафосу був і є.
Пафос українського гімну теж справжній, вистражданий: «Ще не вмерла України і слава, і воля...!». Це пафос опору, це голос одного з найсильніших інстинктів – інстинкту виживання. Смерті цей інстинкт не під силу.
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Ігор Померанцев – письменник і дисидент, оглядач Російської редакції Радіо Свобода