– Жодна з церков в Україні не промовчала після ночі на 30 листопада, жодна з них не зупинилася перед тим, щоб назвати зло злом і засудити побиття студентів та мирних протестувальників і щоб не закликати до покарання винних і звільнення невинних.
Майдан засвідчив значну жертовність священиків
Так само, як і в 2004 році група священиків Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом також виступила на підтримку Майдану і засвідчила, що вони виступають не проти своїх сестер і братів на сході України, а проти тих, хто їх обманює.
Насправді участь церков у Євромайдані набагато ширша і глибша, ніж молитовний намет, який стоїть біля стели Незалежності.
У певні дні буває, що на Майдані перебуває кілька десятків священнослужителів.
– Українська церква – це не одна церква. У даному випадку вони всі були солідарними. Але є Українська православна церква в єдності з Московським Патріархатом, яка разом з офіційною позицією має досить промовисту позицію дуже високих осіб на чолі церкви. Виступав настоятель Києво-Печерської лаври архієпископ Павло, який говорив на круглому столі у президента, що він не розуміє, чому ті діти стоять на Майдані і скільки їм за це платять. Чи на Вашу думку, для цієї церкви Майдан є якимось випробуванням на те, наскільки вона є справді українською, і наскільки сильні її зв’язки з Росією? Чи вона пройде таке випробування?
Церкву намагалися 30 листопада примусити виступити з підтримкою так званого «наведення конституційного порядку»
По-друге, священноначаліє цієї церкви і її предстоятелі дуже ясно сказали, що вони засуджують насильство, що вони засуджують тих, хто побив мирних мітингувальників і виступають за притягнення винних до відповідальності. Зараз митрополит Володимир головує у Всеукраїнській раді церков та релігійних організацій, де головування відбувається по черзі. І він підписав це звернення Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій.
Водночас хочу нагадати , що Українська православна церква свого часу також підтримала курс на євроінтеграцію. Якщо ми згадуємо інші церкви, інші країни, у дуже багатьох країнах ставлення церкви до євроінтеграції було непростим. Навіть у Польщі, де йшлося про повернення Польщі до Європи, відбувалося не одне засідання Єпископату Польщі. І в кінцевому рахунку, Єпископат Польщі домігся резолюції Сейму 2003 року, що Республіка Польща не зв’язує себе зобов’язаннями у сфері шлюбу і моралі, коли вступає в Європейський союз.
В українському випадку, влада свого часу наполегливо просила Українську православну церкву приєднатися до інших церков і підтримати курс на Євроінтеграцію. Тим більш, сказати б, потворно виглядає подальша ситуація, коли влада намагалася примусити цю церкву йти проти мітингувальників, які підтримували європейську інтеграцію.
Але в той же час ясно, що там є люди, які притримуються протилежних поглядів, і не тільки на сході, вони є і у Києві, і в Києво-Печерській лаврі.
– Ви згадали про польський костел, що вони не були впевнені у тому, чи вони хочуть долучатися до Європейського союзу, але вони були впевнені у тому, що вони хочуть підтримати «Солідарність». І тоді, коли потребували допомоги лідери «Солідарності» і просто активісти, вони надали цю допомогу не тільки репресованим полякам, але і їхнім сім’ям. Скажіть, будь-ласка, наскільки українські церкви готові до продовження цієї боротьби і надання допомоги, якщо вона буде потрібна? Як далеко вони готові піти, щоб підтримати протестувальників?
– Досвід цього місяця переконує, що церкви готові іти досить далеко у підтримці мирних протестів. Але, звичайно, ситуація в Україні і в Польщі відмінна. І не тільки тому, що там є церква, до якої належить переважна більшість поляків, а в Україні існує релігійний плюралізм. Просто довгий час костел був, сказати б, певним субстратом громадянського суспільства, таким замінником. Він говорив з урядом від імені всього польського народу. І жодне рішення не приймалося без того, щоб принаймні не поставити польський Єпископат до відома.
Польський костел дуже сильно загартувався в протистоянні Прусії, Росії, і він мав колосальний авторитет, який, при всій повазі, українські церкви поки що не мають. І релігійна культура в Польщі також серйозно відмінна від української.
Але з іншого боку, цей релігійний плюралізм, який існує в Україні, він не став руйнівним для місії українських церков. Українські церкви зуміли сформулювати спільний порядок денний, і досить наполегливо, консолідовано і солідарно вони виступали, наприклад, проти мовного закону Ківалова-Колесніченка, декілька разів за звільнення Юлії Тимошенко, в підтримку соціально значущих ініціатив. Зрештою, рух «Першого грудня» виник за ініціативи українських церков, в тому числі і Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом.