Після подій у Верховній Раді 16 січня країна розділена на три табори. Кожен із них – зі своїм ставленням до персональних кордонів забороненого і дозволеного. Як пише тижневик «Коментарі», лінії розділу проходять тепер не за адміністративно-територіальною ознакою. І тим більше – не за ознакою симпатій чи антипатій до тих чи інших політичних сил та їх лідерів. Більш важливими стали інші питання. Скільки особистої свободи людині потрібно? Видання зауважує, що на відміну від байдужості страх є активним чинником – він формує суспільний запит на якнайшвидший пошук і досягнення компромісу. Тому в Україні навряд чи буде зашкалювати кількість тих, хто озлобився до такої міри, щоб реально жадати переповнених лікарень, в’язниць і тим більше моргів, переконує тижневик.
Нині надії на розслідування та покарання силовиків, які вдалися до жорстокості щодо майданівців, немає, переконаний дописувач «Українського тижня». Відтак вони відчувають уседозволеність. Особливо після ухвалення репресивних «законів 16 січня», за якими, в принципі, можна дістати термін навіть за обґрунтовану публічну критику злочинів або зловживань силовика чи судді. Микола Азаров від імені влади вже фактично схвалив навіть убивства людей на Грушевського, мовляв, винна в цьому лише опозиція, і взагалі, мабуть, у радикалів стріляли… самі радикали, звісно ж, аби «скомпрометувати» владу. Після таких заяв зрозуміло: знущання «правоохоронців» із затриманих лише частішатимуть. Ті, хто стоїть на Майдані та на вул.Грушевського (та й не тільки вони) це теж усвідомлюють і дедалі більше відчувають: відступати їм нікуди. Про це йдеться в статті «Надзвичайні новини. Янукович закручує гайки, розкручуючи спіраль насильства».