(Рубрика «Точка зору»)
Схоже, революційні настрої, які запанували в країні, можуть зайти далеко і охопити різні сфери. Навіть сферу церковну. Власне, вони вже її охопили. Свідченням цього є скликання 24 лютого синоду філії Російської православної церкви в Україні, яка себе іменує Українською православною церквою (УПЦ). На цьому синоді обрали місцеблюстителя Київського митрополичого престолу, фактично очільника церкви. Ним став митрополит чернівецький і буковинський Онуфрій (Березовський). Ніби причиною такого кроку є важкий стан здоров’я нинішнього київського митрополита Володимира (Сабодана). Хоча цей ієрарх давно вже через свій стан здоров’я не здатний повноцінно виконувати функції очільника УПЦ.
Так само не секрет, що серед ієрархів цієї церкви давно ведеться боротьба за місце київського митрополита. Говорять про існування серед них як проросійськи налаштованих груп, так і груп ніби проукраїнських. Правда, такий поділ єпископату дещо примітивізує ситуацію. Вона не є такою однозначною, як це видається з «політичної дзвіниці». Варто мати на увазі, що УПЦ давно вже перетворилася в потужну бізнес-структуру зі своїми «олігархами». Тут є свої групи впливу, які визначаються не стільки симпатіями політичними чи культурними (хоча і це є), скільки бізнесовими інтересами. Майдан змусив ці групи, які конкурують між собою, досягти вимушеного консенсусу. Адже і в Україні, й в Москві стало зрозуміло, що коли УПЦ й далі залишатиметься в «підвішеному стані» з важко хворим очільником, то це створює серйозні ризики для неї. Таким консенсусом і став обраний предстоятель Київської митрополії.
Владика згоди?
Онуфрій, на перший погляд, не є достатньо знаним ієрархом УПЦ. Принаймні не «засвітився» гучними заявами чи демонстративною розкішшю, як, наприклад, одеський митрополит Агафангел або настоятель Києво-Печерської лаври Павло. Не помічений він був і в боротьбі за київський митрополичий престол, що розгорнулася останнім часом. Здавалось би, такий собі скромний провінційний владика, який у нинішній ситуації став компромісною фігурою. В якійсь мірі це справді так. Адже є інформація, що на місцеблюстителя Київської митрополії претендував одеський владика Агафангел, відомий своїм відвертим русофільством. Однак йому дали зрозуміти, що він зараз на місці місцеблюстителя не є бажаним. Зрештою, місцеблюститель – ще не митрополит. Тому Агафангел зможе поборотися за престол, якщо буде відповідна кон’юнктура. Поки що її нема. Акції русофільства різко впали.
Однією з переваг Онуфрія є те, що серед духовенства УПЦ він має імідж «молитвенника», тобто людини, котра намагається жити за відповідними церковними правилами. Можливо, тут даються взнаки сильні релігійні традиції Буковини, де він народився й провів значну частину свого життя. Цим він різниться від багатьох інших ієрархів УПЦ, що походять з «атеїстичних» регіонів України і для яких релігійні традиції не є чимось суттєвим.
Правда, «молитвенність» владики не заважає йому звертати свій погляд і на справи земні. Онуфрій має славу такого собі «церковного господаря». Фінансово його єпархія є добре забезпечена. До неї входить багатий Панченський монастир, кошти для якого не скупився давати Янукович та його оточення.
Онуфрій намагається контролювати свою єпархію, оберігаючи її цілісність. Коли не так давно виникла загроза того, що деякі парафії УПЦ Чернівецької області можуть потрапити до Румунської православної церкви, він зробив так, щоб цього не сталося.
Зараз є певні спроби представити Онуфрія «поміркованим українофілом». Проте це, радше, намагання видавати бажане за дійсне. Принаймні українська патріотична громадськість Буковини критично ставиться до Онуфрія. І є для цього підстави. Владика всіляко підтримував Януковича – і на виборах 2004-го і 2009 року. В буковинських церквах УПЦ навіть читалася спеціальна молитва за Януковича. Відомі неадекватні висловлювання Онуфрія щодо українського Голодомору. Не виявляв він бажання використовувати українську мову в богослужінні.
Онуфрій відомий як відвертий противник Української православної церкви Київського патріархату (УКЦ КП). 22 січня 1992 року він відмовився підписувати звернення архієреїв УПЦ до патріарха Алексія ІІ про надання автокефалії українській церкві. 27-28 травня 1992 року Онуфрій брав активну участь у так званому «Харківському соборі», на якому усунули митрополита київського Філарета й була відновлена філія Російської православної церкви в Україні – УПЦ. Зрештою, владика дозволяв собі нетолерантні висловлювання на адресу Української православної церкви Київського патріархату.
Можна не сумніватися, що кандидатура Онуфрія як місцеблюстителя Київської митрополії узгоджувалася з Москвою. Можливо, Москва не проти була бачити на цій посаді більш проросійськи налаштованого архієрея. Але ситуація не на користь «яструбів».
Щодо Онуфрія, то він загалом влаштовує Москву. Хоча владика із Західної України, проте українофільством «не страждає». До того ж відвертий супротивник автокефалії. Словом, такий УПЦ «не здасть». Зрештою, в нього є досвід боротьби з церковними «румунськими сепаратистами», який може згодитися для боротьби з «сепаратизмом українським».
Чого чекати від Онуфрія?
В принципі, нескладно спрогнозувати подальші дії нинішнього очільника УПЦ. Певно, першочергове його завдання – укріпити свої позиції в церкві. Це потрібно йому для того, щоб, коли постане на синоді УПЦ питання обрання київського митрополита, він міг здобути перемогу. Тому потрібно усунути конкурентів. А оскільки на сьогоднішній день найсильнішими претендентами є архієреї з «русофільської партії», саме з ними Онуфрій спробує розібратися. Можливо, хтось це сприйме як прояв «українофільства», проте, насправді, це буде не так.
Звісно, Онуфрій у подальшій боротьбі за владу мусить заручитися підтримкою Москви. Та й Москва для нього є «духовно близькою». Можна не сумніватися: владика буде «триматися Москви». Сподіватися, що він виступатиме за автокефалію православної церкви в Україні чи піде на співпрацю з Київським патріархатом, це – ілюзія. Буде хіба що імітація якихось кроків у цьому плані – не більше. Можуть бути якісь інші «українофільські» кроки, але вони знову носитимуть імітаційний характер і залежатимуть від кон’юнктури.
Схоже, також, що Онуфрій спробує «зацементувати» «свою церкву», як він «зацементував» єпархію на Буковині, не допускаючи ніякого «сепаратизму».
Отже, Москва отримала захисника свого «канонічного православ’я» в Україні. Захисника, до речі, досвідченого й авторитетного, з яким важко буде боротися прихильникам автокефалії. Тобто, ніби все під контролем.
Але чи так? Адже, здавалося, в Януковича, якого свого часу підтримував владика Онуфрій, все теж було під контролем. Та реальність виявилась іншою. Чи не станеться так само з УПЦ? І чи не з’явиться православний Майдан?
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
