Кремль продовжує наполягати, що люди, які окупували Крим, є загонами кримської самооборони, а не регулярними військами Росії. І це незважаючи на те, що Дума Росії схвалила введення військ Росії в Україну для захисту етнічних росіян від утисків та переслідувань.
Дії Москви викликали чимало порівнянь з кроками та заявами Адольфа Гітлера, який виправдовував вторгнення нацистської Німеччини на територію Чехословаччини та Польщі саме необхідністю захистити німців, що проживали в цих країнах. Чи справедливо порівнювати Путіна з Гітлером – на цю тему сперечаються американські експерти.
Колишня держсекретар США Гілларі Клінтон нещодавно зауважила, що заяви Путіна про намір захистити росіян в Криму схожі на риторику Гітлера тридцятих років минулого сторіччя:
«Тоді Німеччина, за нацистського режиму, говорила про свій обов’язок захистити німців в Польщі, Чехословаччині та інших частинах Європи».
Такі порівняння викликають серйозні занепокоєння у Центральній Європі, каже аналітик Атлантичної ради Хорхе Бенітес:
«У той час міжнародна спільнота обмежилась лише дипломатичними важелями впливу, і не втрутилась, щоб захистити цілісність території Чехословаччини. Тому зараз дивляться на світових лідерів, очікуючи якої буде їх відповідь на захоплення Росією української території – Криму».
Професор Джорджтаунського університету Ентоні Кларк Аренд попереджає про небезпеку порівняння будь-якого сучасного світового лідера з Гітлером:
«Якщо ми визнаємо, що маємо справу з новим Гітлером, ми маємо діяти відповідно. Ми повинні відреагувати так, як це зробили під час Другої світової війни. Але це не той сценарій».
На думку багатьох експертів, найбільше ситуація в Криму нагадує попередню агресію Росії в Молдові та Грузії. Декан Дипломатичної школи при Американському університеті Джеймс Ґолдґаєр каже, що Росія вдалась до вже випробуваної тактики перебирання контролю над певною територією від центральної влади:
«Це дуже дестабілізуюча ситуація для України, яка ускладнює просування України на Захід. Те саме сталося з Молдовою та Грузією».
Ентоні Аренд, натомість, вважає, що Путін не хоче дестабілізації, він радше занепокоєний тим, що на кордоні з Росією, відбулось, як він це бачить, повстання:
«Я не думаю, що Путіну потрібен цей конфлікт. Я не думаю, що він хоче дестабілізувати Україну. Він побачив, що почались зміни, які йому не сподобались та вирішив – я повинен щось зробити перед тим, як ситуація погіршиться».
Інша паралель, яка лунає в експертних колах – вторгнення США та військ коаліції до Іраку у 2003 році, каже Аренд:
«Вторгнення не було санкціоновано Радою Безпеки. Операція не була проведена у відповідь чи з метою попередження потенційної загрози США».
Хорхе Бенітес з Атлантичної ради не погоджується з таким порівнянням:
«Сполучені Штати ввели свої війська, щоб усунути режим, який працював над створенням зброї масового ураження, яку, на думку міжнародної спільноти, режим мав намір використати. В Криму ми спостерігаємо за відвертою грою м’язів, коли Росія просто захопила територію іншої країни».
Залишається лише сподіватись, що жодна з паралелей в ретроспективі не відповідатиме дійсності.
Дії Москви викликали чимало порівнянь з кроками та заявами Адольфа Гітлера, який виправдовував вторгнення нацистської Німеччини на територію Чехословаччини та Польщі саме необхідністю захистити німців, що проживали в цих країнах. Чи справедливо порівнювати Путіна з Гітлером – на цю тему сперечаються американські експерти.
Колишня держсекретар США Гілларі Клінтон нещодавно зауважила, що заяви Путіна про намір захистити росіян в Криму схожі на риторику Гітлера тридцятих років минулого сторіччя:
«Тоді Німеччина, за нацистського режиму, говорила про свій обов’язок захистити німців в Польщі, Чехословаччині та інших частинах Європи».
Такі порівняння викликають серйозні занепокоєння у Центральній Європі, каже аналітик Атлантичної ради Хорхе Бенітес:
«У той час міжнародна спільнота обмежилась лише дипломатичними важелями впливу, і не втрутилась, щоб захистити цілісність території Чехословаччини. Тому зараз дивляться на світових лідерів, очікуючи якої буде їх відповідь на захоплення Росією української території – Криму».
Професор Джорджтаунського університету Ентоні Кларк Аренд попереджає про небезпеку порівняння будь-якого сучасного світового лідера з Гітлером:
«Якщо ми визнаємо, що маємо справу з новим Гітлером, ми маємо діяти відповідно. Ми повинні відреагувати так, як це зробили під час Другої світової війни. Але це не той сценарій».
На думку багатьох експертів, найбільше ситуація в Криму нагадує попередню агресію Росії в Молдові та Грузії. Декан Дипломатичної школи при Американському університеті Джеймс Ґолдґаєр каже, що Росія вдалась до вже випробуваної тактики перебирання контролю над певною територією від центральної влади:
«Це дуже дестабілізуюча ситуація для України, яка ускладнює просування України на Захід. Те саме сталося з Молдовою та Грузією».
Ентоні Аренд, натомість, вважає, що Путін не хоче дестабілізації, він радше занепокоєний тим, що на кордоні з Росією, відбулось, як він це бачить, повстання:
«Я не думаю, що Путіну потрібен цей конфлікт. Я не думаю, що він хоче дестабілізувати Україну. Він побачив, що почались зміни, які йому не сподобались та вирішив – я повинен щось зробити перед тим, як ситуація погіршиться».
Інша паралель, яка лунає в експертних колах – вторгнення США та військ коаліції до Іраку у 2003 році, каже Аренд:
«Вторгнення не було санкціоновано Радою Безпеки. Операція не була проведена у відповідь чи з метою попередження потенційної загрози США».
Хорхе Бенітес з Атлантичної ради не погоджується з таким порівнянням:
«Сполучені Штати ввели свої війська, щоб усунути режим, який працював над створенням зброї масового ураження, яку, на думку міжнародної спільноти, режим мав намір використати. В Криму ми спостерігаємо за відвертою грою м’язів, коли Росія просто захопила територію іншої країни».
Залишається лише сподіватись, що жодна з паралелей в ретроспективі не відповідатиме дійсності.
