Доступність посилання

ТОП новини

Крим як троянська конячка Москви


Олександр Дубина

(Рубрика «Точка зору»)

У ці дні, коли ситуація навколо Криму посіла чільне місце на шпальтах світової преси, московські «былинники речистые» знов затягнули свою пісню про «щедрий дарунок» колишнього радянського лідера Хрущова Україні на честь святкування 300-річчя її «возз’єднання» з Росією. Мовляв, перехилив «наш Нікіта Сєргєєвіч» якось на початку 1954 року пару добрячих келихів коньяку й сп’яну подарував «споконвічний російський» Крим «братскому» українському народу. Ну що ж, давайте ще раз придивимося до того дарунку й оцінимо його.

На тобі, небоже…

Унаслідок німецької окупації Криму під час Другої світової війни народне господарство півострова зазнало нищівної руйнації. Достатньо сказати, що загальна сума збитків склала 20 139 264,2 тис. рублів, на той час – астрономічна сума (Очерки по истории Крыма. Симферополь: «Крым», 1967, С.97). В перебігу четвертої п’ятирічки (1946–1950 роки), на відміну від інших регіонів СРСР, промисловість Криму досягла лише 81% довоєнного рівня. Ще гіршими були показники у сільському господарстві. Крим перебував у жалюгідному стані. Достатньо сказати, що на кінець 1953 року в області діяло лише 34 хлібобулочних магазини, 18 м’ясних, 8 молочних, 2 взуттєвих, 5 швейних виробів, 5 буд­матеріалів, 10 культтоварів, 28 книжкових, 15 господарських, 6 меблевих. Майже половина сіл взагалі не мала магазинів.

«Спустошена земля потребувала робочих рук, а їх у колгоспах і радгоспах не вистачало. Це приводило до того, що поля, сади й виноградники в більшості господарств оброблялися погано. До кінця 1945 року в сільській місцевості налічувалося всього лише 351 тисяча жителів, тоді як до війни була 541 тисяча чоловік» (тобто різниця становила 190 тисяч чоловік), – бідкалися радянські історики. І це при тому, що вже «восени 1944 року з Воронезької, Курської, Брянської, Ростовської, Тамбовської областей, зі Ставропольського й Краснодарського країв, а також із багатьох областей України в Крим прибули перші переселенці. У родючих долинах і передгірних районах організувалося 190 нових переселенських колгоспів» (Там само, С.107).

Я навмисне посилаюся на «Нариси», створені під редакцією тодішнього першого секретаря Кримського обкому КПУ І. С. Чирви, аби мене не звинуватили в тому, що я перекручую факти на основі «націоналістичних джерел». Вдумаймося, шановний читачу, у дві наведені вище цифри. Для цього візьмімо калькулятор. На кінець 1945 року сільське господарство Криму не дорахувалося 190 тисяч трудящих. Ця цифра приблизно збігається з кількістю депортованих кримських татар (від 180 до 200 тисяч осіб, за різними джерелами), зайнятих здебільшого саме у сільському господарстві; додамо ще й кілька тисяч селян з числа інших депортованих народів.

Дехто може заперечити, що нестача робочих рук у післявоєнному Криму була викликана репресіями окупантів. Але справа в тому, що репресії гітлерівців були спрямовані майже виключно проти міських жителів, котрі аж ніяк не підпадали під категорію працівників сільського господарства.

А тепер звернімо увагу на те, що натомість із переселенців було утворено 190 колгоспів. За статистичними даними, середня кількість працездатних трудівників в українських колгоспах на 1955 рік налічувала 490 осіб. Виходить, що до Криму влилося 93 100 колгоспників. Далі візьмемо максимальну цифру депортації кримських татар – 200 тисяч, припустимо, що всі вислані греки, болгари й вірмени були зайняті в сільському господарстві, в сумі виходить 237,5 тисяч працівників. Але ж їх замінили 93,1 тисячі колгоспників-переселенців. Виходить, що брак робочої сили мав становити максимум 144 тисячі осіб, але аж ніяк не 190. А де ж інші 46 тисяч трударів колгоспних ланів? Їх що, корова язиком злизала? Насправді ж, якщо оперувати не завищеними, а середніми цифрами, ця ненаситна худоба злизала мінімум 75 тисяч трудівників. Зауважу, що це трапилося ще до неврожаю 1946–47 років, коли переселенці, незважаючи на щедрі дотації й пільги, масово поверталися з Криму додому. Це найкращий індикатор стану справ у Криму. Переселення проводилися й надалі, але переселенці бігли з благодатної землі.

За таких обставин російські брати вирішили діяти згідно з українським гаслом: «На тобі, небоже, що мені негоже!». Ініціатива передачі Криму Україні належала Раді міністрів РРФСР.

Конячка нагулює боки

Слід зазначити, що на вирішальному засіданні Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954 року в Москві, коли було одностайно затверджено Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР», добрий «дядько» Хрущов був відсутній. Мабуть, знов оковитої перебрав?

Насправді Хрущов, за свідченням свого зятя, журналіста Олексія Аджубея, «уговаривал украинцев помочь возрождению земли. «Там южане нужны, кто любит садочки, кукурузу, а не картошку».

І добровольці з південних областей України незабаром приїхали. Саме їх зусиллями було відроджене народне господарство Криму. Вже через два роки після передачі Криму Україні видобуток залізної руди на півострові збільшився на 36%, виробництво електроенергії – на 57%, вина – на 104%. Поступово заколосилися ниви степового Криму, ожило тваринництво. Розцвіли виноградники й сади.

У 1959 році було відкрито першу чергу найдовшої у світі тролейбусної лінії Сімферополь-Алушта-Ялта. Вона з’єднала Сімферополь з Алуштою і була побудована фахівцями понад 80 підприємств із 10 міст України. Протягом 1961–71 років стала до ладу гігантська іригаційна споруда – Північнокримський канал. Заповнене водою у 1955–58 роках Каховське водоймище на Дніпрі, з якого поступає вода в Крим, затопило величезну територію найродючіших земель. Заплавні луги, озера, ліси – усе кишіло рибою й звіром. Все це загинуло. Натомість, сільське господарство і міста Криму отримали життєво необхідну воду…

Наприкінці 1960-х років Крим перетворився на справжню курортну перлину. Та потім, у міру загнивання СРСР, на півострові стали виникати проблеми. Зокрема, з продуктами харчування. Добре пам’ятаю, як у 1970-і в Криму можна було купити неперевершені мускатні вина, а от із закускою було скрутно. Однак усе необхідне для існування мешканці півострова мали.

Бійся кремлівських данайців!

Ситуація суттєво погіршилася після розвалу СРСР. Нові українські можновладці та їхні кримські сатрапи переймалися тільки перерозподілом безцінних кримських земель на південному узбережжі й побудовою на них розкішних, але неоковирних палаців у стилі бандитського бароко.

За цих обставин російські «брати» стали відчувати себе обділеними й спробували урвати свою частку в здобичі.

21 травня 1992 року з’являється Постанова Верховного Совєта Російської Федерації, згідно з якою постанову Президії Верховного Совєта від 5 лютого 1954 року «Про передачу Кримської області зі РСФСР до складу Української РСР» визнана нечинною від моменту прийняття. Через рік, 9 липня 1993 року, Верховний Совєт Росії прийняв Постанову «Про статус міста Севастополя», в якій підтверджувався «російський федеральний статус міста Севастополя». Зауважмо, що дані постанови, попри наступні договори Росії з Україною, так і не були скасовані. Таким робом, пісня про російський «дарунок» Україні Криму – не нова. Тільки зараз вона отримала нове звучання.

Мотиви нинішніх кремлівських співців мимоволі нагадують безсмертну «Енеїду» Вергілія. Зокрема, той епізод, коли греки «подарували» троянцям величезного дерев’яного коня, в якому причаїлися грецькі воїни на чолі з хитромудрим Одисеєм (Уллісом). Троянський жрець Лаокоон у відчаї промовляє: «Може, в данайців без зради дари? Чи Улліс вам не знаний?.. Як там не буде: данайців боюсь із дарами прибулих». Та не дослухалися довірливі троянці свого далекоглядного жерця, і Троя була знищена.

Ось і тепер нинішні кремлівські стратеги заходилися використати Крим як Троянського коня з метою знищення незалежної України. Тільки от ті «зелені чоловічки», які бешкетують нині в Криму, аж ніяк не нагадують мужніх данайських воїнів. А дрібний невдаха-кегебіст Путін не йде ні в яке порівняння з винахідливим і безстрашним героєм Одисеєм.

Та головне те, що Крим – не троянська конячка. І перетравити його Росії в її нинішньому стані аж ніяк не під силу. Поперхнеться й подавиться матінка такою худобинкою.

Нині в Росії гарячково підраховують, у скільки обійдеться приєднання до неї півострова. Так, економіст Олександр Починок у своєму блозі на сайті радіостанції «Эхо Москвы» вважає, що йтиметься про понад три трильйони рублів. При цьому, фахівець враховує тільки витрати на зарплати, пенсії, транспорт, туристичну інфраструктуру тощо. Поза його увагою залишаються вода й електроенергія, які майже повністю надходять з материкової України. Ну спробують налагодити постачання через Керченську протоку. Та на це підуть роки й мільярди доларів. До того ж, я не впевнений, що ці водні та енергетичні артерії не будуть періодично виходити з ладу. Частіше, ніж розраховують російські стратеги.

На їхньому місці я б краще замислився: а чи не стане Крим троянською конячкою для самих кремлівських мрійників та звіздарів?

Олександр Дубина – кандидат історичних наук

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG