(Рубрика «Точка зору»)
Коли на початку 90-х років Московська рада, у виборах до якої перемогли демократи, заснувала перші з 1917 року незалежні від влади видання та радіостанцію «Ехо Москви», здавалося, що Росія – а разом з нею весь Радянський Союз – перейшли в якийсь новий вимір. Так, телебачення і фактично весь радіоефір, всі інші газети і журнали величезної країни контролювалися ЦК КПРС, але вже сам факт, що можна вільно купити в кіоску щось інше, просто вражав. Між іншим, в перший же день серпневого путчу 1991 року всі незалежні видання були заборонені – і, якби путчисти перемогли, то ніколи б більше і не з’явилися б.
Втім, чи можна через 22 роки після серпневого путчу стверджувати, що організатори державного перевороту дійсно програли? Телебачення, як і тоді, в руках влади – і веде себе набагато впевненіше і агресивніше, ніж телепропаганда останніх років СРСР. Інформаційний простір в цілому «зачищено» і перетворено в пропагандистський. А кримський конфлікт дав можливість остаточно знищити ті паростки вільнодумства, які ще не були розтоптані чоботом влади.
Коли кілька тижнів тому вступив в силу горезвісний «закон Лугового», що дав Генеральній прокуратурі право на досудове закриття інтернет-видань, багато хто з експертів і журналістів намагався зрозуміти, який привід буде знайдено владою, щоб «зачищати» інтернет-простір від опонентів. Крим значно полегшив завдання – створюється відчуття, що «закон Лугового» взагалі ухвалювали під майбутню анексію української території. І ось вже відразу три демократичних інтернет-видання – а разом з ними і сторінка Олексія Навального в живому журналі – виявляються недоступними в Росії. А журналістська спільнота очікує, хто наступний на черзі.
З інформаційним інтернет-агенством «Лента.ру» розібралися без прокуратури – власник просто змінив головного редактора після того, як у виданні з’явилося інтерв’ю з одним із керівників «Правого сектору», який постав перед російським читачем аж ніяк не безголовим радикалом із новин НТВ або ВДТРК. І тепер «Лента» стане ще одним «правильним» ресурсом, що втратив колектив, але розуміє, як потрібно відповідати моменту.
Парадоксальним чином через 22 роки після краху комунізму інформаційний простір Росії звузився до розмірів щілини – зате простір пропаганди захопив навіть солідні ресурси. Те, що керівництво російського холдингу «Коммерсант» вирішило від гріха подалі позбутися української версії видання, показує, які настали часи і скільки страху тепер у тих, чия професія змінилася до невпізнання, перетворюючись із журналістики у виконання пропагандистських вказівок. Вже недалекий той час, коли росіяни будуть дізнаватися правду про події тільки з сайтів із зарубіжною пропискою – звичайно, якщо Генеральна прокуратура Росії не перекриє доступ і до них.
Мені все частіше телефонують мої російські колеги і запитують, як справи на українському ринку ЗМІ. Справи, звичайно, не дуже – але ми хоч можемо говорити і писати те, що думаємо ми, а не те, що думає Путін. І дуже може бути, що в найближчому майбутньому країна, яку російська пропаганда зображує як лігво бандерівців і екстремістів, стане останнім притулком того, що залишиться від незалежної російської журналістики.
Віталій Портников – київський журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобод
