Володимир Майстришин
(Рубрика «Точка зору»)
Погроза Росії збільшити ціну на газ для України до 500 доларів змусила вітчизняних урядовців шукати виходи із ситуації. Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк розповів 22 березня, як саме уряд позбавлятиметься монополії на газ з боку Росії. На його думку, потрібно налагодити реверсне постачання газу з ЄС, збільшити обсяги видобутку власного блакитного палива та розвивати видобуток сланцевого газу.
Але у виступі голови уряду ми не почули головного: а де, власне, енергоефективність економіки України? Тобто, те, з чого, на мій погляд, потрібно починати будь-яку розмову про енергетичну незалежність держави. Логіка проста: енергоефективне виробництво апріорі конкурентоздатне на світових ринках, а з конкурентною економікою змушені будуть рахуватися усі.
Сьогодні Україна є світовим «антилідером» у споживанні енергії на одиницю ВВП – наші показники у 2,8 разів перевищують аналогічні європейські. Це погано, але, з іншого боку, у цьому полягає і наша надія. Перехід на європейські технології виробництва та їхні методики заохочування до енергоощадності (навіть не дуже новітні) можуть набагато суттєвіше зменшити споживання російського газу. Звичайно, якщо Захід реально зацікавлений у незалежній та заможній Україні і готовий фінансувати її енергетичне переозброєння. І це може бути набагато потужніша допомога у війні з нашою «старшою сестрою», ніж поставка «стінгерів».
Що маємо робити
Що ми самі маємо робити? Насамперед зробити серйозну корекцію свого законодавства. Скажімо, у Європі законодавчо закріплено: з одного джерела постачання – не більше третини загальної кількості енергії. Тобто, той же «Газпром» не може стати монополістом у постачанні газу до європейських країн.
Для того, аби кардинально змінити ситуацію, потрібно якомога швидше розробити та реалізувати державну програму з енергоефективності. Філософія цього документа має полягати у трьох основних тезах.
Теза перша – використання допомоги Європи, яка давно пройшла шлях енергоефективного переоснащення.
Зараз європейські країни готові допомогти нам у наданні кредитів для «підтримки економіки» та під ґрунтовні реформи. Однією з головніших має стати реформа енергоефективності. Країни ЄС можуть поділитися своїм успішним досвідом у цьому питанні, щоб Україна якомога швидше впровадила ці технології у себе. Наприклад, у Європі давно і успішно діють програми з самофінансування громадян щодо підвищення енергоефективності власного помешкання. Купуєш енергоощадний котел (з унормованими критеріями ефективності) – маєш право недоплатити 50% власного податку на прибуток громадян. Тобто, люди мають допомогу з держави, а держава «витягує» їхні доходи із «тіні». Те ж саме стосується переоснащення великих підприємств – держава усіляко сприяє цим процесам за рахунок компенсації відсоткової ставки кредиту у разі визнання його енергоощадним. Нашим підприємствам конче потрібні такі кредити, враховуючи, що після президентських виборів ми маємо підписати економічну частину угоди про асоціацію з ЄС, і вони змушені будуть працювати за новими європейськими стандартами.
Теза друга – інформування та допомога населенню у переході на теплоощадні технології.
Сьогодні людей лякають затягуванням пасків, зменшенням соціальних виплат та підвищенням тарифів на комунальні послуги на вимогу МВФ. Не треба просто залякувати українців, краще дати їм можливість та допомогти перейти на енергоощадні технології. Якщо вже мусимо платити за енергоносії високі ціни, то нехай споживання енергії зменшиться до розумного рівня. Інтуїтивно народ сам уже почав це робити – люди утеплюють будинки, ставлять «економні» батареї, вікна тощо. Але це має стати системою за державної підтримки.
Теза третя – скасування монополії на постачання тепла для населення.
За моєю оцінкою, більше половини перевитрат енергії пов’язана з комунальною сферою. Вихід полягає у тому, аби віддати цю сферу у приватні руки на конкурсних засадах та на обмежений час. Іншого не дано – весь світ так працює. Показові цифри: тільки 17% собівартості тепла для населення складає газ (!). Решта – це адмінвитрати, планові та позапланові витрати, ремонти та ще більше ніж десяток «важливих» складових. Ось чому індивідуальне опалення завжди набагато дешевше.
До речі, під час розробки програми уряду варто було б використати так званий кумулятивний ефект громадян країни. Сьогодні в соціальних мережах, наприклад у Фейсбуці, створена сторінка так званої «Енергетичної сотні», на якій «енергетичні патріоти» фонтанують ідеями з енергетичної незалежності України.
Реалізація такої програми може дати нам за п’ять років скорочення споживання енергії на 30%. Сьогодні не треба нікого переконувати, що нам потрібно якомога швидше зіскочити з російської енергетичної голки, і довести, що ми – суверенна держава. Бо енергетична незалежність – це перший крок до встановлення фактичної, реальної незалежності України. Нинішній історичний момент надає нам найкращий шанс це зробити.
Володимир Майстришин – народний депутат України VI скликання
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
