Ігор Карней
Громадський діяч, продюсер, музичний критик Артемій Троїцький – про небезпеку, яку Москва несе сусідам, а також про відповідальність авторів за потурання агресії.– Артемію Ківовичу, розкажіть, як Ви у статусі громадянина «союзної держави» відзначаєте «День єднання народів Росії і Білорусі?»
– Добре запитання… Ніяк, зрозуміло. І вам не раджу. Історія з Кримом насправді повинна бути для Білорусі дуже серйозним попередженням. Як відомо, є досить великі ласі шматочки суверенної Республіки Білорусь, на які Москва теоретично може претендувати – приблизно так само, як вона намагається претендувати на той же Крим. Тобто це і Вітебськ, це й Орша, це і Полоцьк. З урахуванням того, що в Росії сверблять кулаки після Криму, явно хочеться ще що-небудь прибрати до рук, є кураж і зупинятися неохота, – я б на місці білорусів замислився на цю тему дуже серйозно.
До речі, позиція Лукашенка в цьому сенсі мені здалася досить стриманою. Тобто, він великого захоплення з приводу анексії Криму не висловлював. Загалом сказав, що так, де-факто Крим уже став частиною Росії, але де-юре ми його визнавати не збираємося і т. д. І в цьому сенсі я на місці нинішньої білоруської влади, якщо вона у принципі не хоче зрештою перетворитися на якусь «білоруську автономну російську республіку», безумовно, був би обережнішим із усіма цими інтеграційними закликами. Тому що те, що союзна держава не працює, це, по-моєму, вже для всіх очевидно. Відповідно, варіанти такі: або Білорусь залишається країною незалежною і при цьому тримається від Росії на певній дистанції, або Росія повільно, але впевнено поглинає Білорусь. Думаю, що другий варіант мало кому потрібний, у тому числі і білоруській еліті.
– Два десятки років так звана білоруська еліта демонструє проросійські симпатії, про що свідчать, зокрема, спільні святкування з участю майстрів сцени, багато з яких схвалили агресію у Криму. При цьому існують чорні списки тих творців, які не згодні з фактичною здачею суверенітету Москві.
Усі ці газманови, бабкіни і т. д. – така чергова музично-державна тусовка, яка перекочовує з однієї умовної «красної площі» на іншу
– Схоже, що все ж немає єдності щодо подій в Україні і в таборі російських рокерів, які зазвичай виділяються якраз солідарною позицією. Так, Костянтин Кінчев заявив, що скасовує всі концерти своєї групи «Аліса» в Україні, яка «перебуває у стані держперевороту і безвладдя…»
– Я зрозумів. Насправді російські рокери досить одностайні в тому, що стосується російсько-української кризи, і практично всі підтримали Святослава Вакарчука та «Океан Ельзи», виступили проти агресії, проти війни. Це зробили 90% наших рокерів, які можуть вважатися відомими: це і Андрій Макаревич, і Юрій Шевчук, і Борис Гребенщиков, і В’ячеслав Бутусов, і Максим Леонідов. І якісь молодші хлопці - той же Noiz MC, Вася Обломов і т. д. Так що Кінчев у даному випадку опинився в ізоляції. Але це мало кого дивує – він уже давно перебуває у вакуумі.
Усім відомо, що Кінчев, із одного боку, дурень (а я давно знаю його особисто), з іншого боку, це людина, яка давно стоїть на абсолютно печерних позиціях своєрідного православного фашизму. Точніше, в нього якась дивна суміш: із одного боку – він православний, із іншого – він язичник. Свастику на своїх альбомах він пояснює тим, що це давньослов’янський язичницький символ Ярила. Водночас, будучи нібито язичником, постійно торочить про свою велику православність. Одним словом, Кінчев – це така давно заблудла душа. Але, крім Кінчева, я не пригадаю жодного випадку, щоб хтось із наших статусних рок-музикантів виявив лизоблюдство відносно влади щодо Криму. Той же Андрій Макаревич насправді був чи не найбільш обласканим владою музикантом. Він і орден отримав, він і на всіх найважливіших концертах виступав. Як кажуть, далі вже нікуди. Тобто справжній «державний» рокер Андрій Макаревич і група «Машина часу». І то його дістала ця ситуація. Тому якщо вже Андрюха не став терпіти і вирішив, що досить мовчати, то всі інші зробили свій вибір, не озираючись назад.
– Якщо в Росії зривають виступу українського гурту «Океан Ельзи» – ще можна зрозуміти: мовляв, «бандерівці», антиросійські і т. д. Але під той галас забороняють і тих, хто висловив солідарність із народом України, наприклад, білорусів із «Ляпіса Трубецького»…
– Ті виступи, які в нас останнім часом дійсно скасовують, – це, як правило, концерти відомих ансамблів у великих палацах спорту. Всі ці палаци спорту, як здавна повелося, перебувають у державній або муніципальній власності. Відповідно, їхній менеджмент дуже залежить від усього міського та губернського начальства. Чиновники тримають їх під контролем, і люди просто перестраховуються, скасовують потенційно «небезпечні» концерти. Тобто, це не те що взагалі є якась заборона на публічні виступи того ж «Ляпіса Трубецького» або «Океану Ельзи» в Росії. Такої заборони немає. У даному випадку все залежить від промоутерів. Думаю, що в якихось приватних клубах, в якихось незалежних від держави концертних залах ті ж «Ляпіси» і «Океан Ельзи» цілком можуть і зараз виступати в Росії.
__________________________________________
Артемій Троїцький народився в 1955 році в Ярославлі. Наприкінці 1970-х – початку 1980-х почав займатися організацією так званих «квартирників» – підпільних виступів заборонених груп і виконавців, а також рок-концертів і фестивалів. Через руки Троїцького пройшли такі популярні в СРСР колективи, як «Машина часу», «Зоопарк», «Кіно» та інші. На початку 1980-х був гітаристом у команді «Звуки Му». Автор численних публікацій, присвячених радянській рок-музиці та світовій музичній культурі. У середині 1980-х його праці були в радянській пресі під забороною, однак це не заважало йому друкуватися на Заході. Засновник низки лейблів, під якими продукується маловідома музика, – «Прибой», Zenith, Zakat. Веде лекції та майстер-класи з музичної журналістики в московських вишах.
