Третій етап санкцій проти Росії вже був би чутливим – професор Ясін

Михайло Соколов

Міністр економічного розвитку Росії Олексій Улюкаєв оцінив витрати на Крим у 2014 році від 100 до 200 мільярдів російських рублів. Міністр у справах Криму Олег Савельєв хоче до 2020 року отримати від 500 до 900 мільярдів рублів. На думку професора Євгена Ясіна, ці витрати не є розумними. Про це він сказав в інтерв’ю Російській редакції Радіо Свобода.

– Звичайно, якщо ви вже взяли територію, то вам доведеться її облаштовувати. У яких сумах? Я думаю, все-таки, врешті-решт, коли справа дійде до того, щоб не просто проголошувати, а давати, тоді буде проявлена достатня жорсткість. Це означає, звичайно, що негайного благоденства в Криму не настане.

– Чи вважаєте Ви, що між Росією та Україною йде війна?

– Ні, є напруженість, пов’язана з тим, що кожна сторона хоче домогтися своїх результатів, не застосовуючи збройних сил за межами своїх кордонів. Війна – це тільки тоді, коли хтось стоїть на чужій території.

– А якщо використовують «партизан»?

– Це все одно, ви ж потім будете доводити, партизани чи ні. Я особисто глибоко переконаний, якщо мене питаєте по суті: все, що відбувається в Україні, не є результатом тільки одних підступів Росії. Вона відіграє меншу роль, вона просто добре знає ситуацію і вона знає, що люди на Сході, які були більш-менш задоволені ситуацією, коли при владі був Янукович, пов’язані з ним олігархи, – це було цілком до їхньої вигоди.

І до цього з самого початку існування України ситуація була така, виключаючи період, коли президентом був Ющенко. І то він не насмілювався особливо втручатися в територіальні справи. Зараз раптом Янукович якось випарувався, при цьому Майдан у Києві, як би його не називати і які б теплі почуття у декого він ні викликав, але факт залишається в тому, що він перевищив повноваження народного представництва, він вимагав набагато більшого, ніж можна було вимагати, виходячи з розуміння настроїв у всій Україні, а не тільки в Києві і в Західній Україні. Тому там утворилися досить серйозні складності.

Тому що дійсно йде процес формування нації, української громадянської нації, яка насправді має два джерела: один східний або південно-східний, а інший – північно-західний або центрально-західний. Поки настрої різні, вони якось повинні прийти в стан рівноваги. Вони повинні розуміти, що ті проблеми, які перед ними стоять, вони повинні вирішуватися демократичним шляхом.

Притому що є парламент, який повинен вирішувати загальнонаціональні завдання, є регіони, які повинні вирішувати свої місцеві завдання, і потрібно визначати ці повноваження, розвиватися на цій основі. А не те, що хтось хоче обов’язково мати Майдан, де легітимна влада не була представлена. І коли була дійсно угода з легітимною владою, потім раптом виявилося, що президент втік.

– Але ж Росія допомагає розпалювати вогонь у відносинах між Центром і Заходом України та Сходом?

– Я звертаю увагу на те, що до того, як була надія з досягнення згоди, це все розпалювалось. Потім відбувся Крим, після цього пройшов якийсь час, наші лідери вгамували свої емоції, амбіції і зараз ведуть себе набагато спокійніше. Принаймні, те, що відбувається в Східній Україні, я не можу сказати, що це результат нашого прямого втручання. Є якісь внутрішні протиріччя, які в Україні виповзли, вилізли, але Росія намагалася їх використовувати. Зараз, я сподіваюся, що вона вже зрозуміла, що занадто далеко заходити не можна, тому що таким чином Україну не повернеш, а втратити можна значно більше.

– Що варто робити Росії далі?

– Зрештою, просто можна бути розумнішим. Можна сказати: оскільки ми браття не так на кілька тижнів або місяців, а ми назавжди, тому ми вам зараз залишаємо такі ціни на газ, знижуємо. Ми вам даємо позики, які ми обіцяли Януковичу, користуйтеся. Нам все одно доведеться домагатися якогось розв’язання тих суперечностей, які між нами існують.

– Останні санкції Заходу стосовно конкретних осіб, деяких банків, деяких економічних структур, деяких бізнесменів. Як Ви оцінюєте їхній вплив на російську економіку?

– Скажімо, третій етап санкцій, як він планувався, я не знаю, що там буде, вже був би чутливим. Поки що ні. Я повинен сказати, що насправді, якщо брати за поточними показниками, стан російської економіки досить добрий, тому так сказати, що все розвалиться – так не вийде.

Є відтік капіталу, немає інвестицій – це одна сторона. Є й інші показники. Подивіться динаміку останнім часом рубля, подивіться динаміку цінних паперів, подивіться стан боргу, стан резервів, ви побачите, що це країна, яка може існувати. Це я не тому, що я захищаю владу, це я тому, що я пропоную дивитися на речі тверезо.

– Могло б бути гірше?

– Я очікував, що буде гірше. Я хотів би, щоб знайшли якесь рішення у взаємних переговорах, знайшли рішення в бік демократії. Тоді ми маємо деяку розв’язку цієї проблеми.

– Цієї проблеми – це російсько-української, російського втручання в Україну, російського взяття Криму?

– Ви мені весь час нав’язуєте таку точку зору, що всю цю проблему з Україною придумали росіяни. Це неправда. Проблема була в Україні. Те, що там вийшло так, що вони вдруге, незрозуміло як, українці такого демократично-націоналістичного спрямування, Майдан, і що вони прийшли і є легітимною владою, я розумію, що це не так. Насправді потрібно було б, щоб було дійсно законне рішення, легітимне рішення, яке ніби говорило так: хто винен, хто правий, ми розбираємося тим, що ми голосуємо.

– У будь-якому випадку схоже, що Європа буде намагатися знизити енергозалежність від Росії. Наскільки це реально в перспективі?

– Я б сказав, що в тривалій перспективі це реально. Принаймні, через 5-7 років.

– А для Росії що це означає? У Китай продавати по 100 американських доларів, а не по 200, як до Європи?

– Можна поставити питання і так . Але я думаю, що у нас є завдання ще більш амбітні, більш важкі і нам все одно доведеться їх якимось чином вирішувати. Тому що сидіти до нескінченності на нафті й газі і потрапити в залежність від Китаю, де немає альтернатив – це, мені видається, не дуже хороший вихід. Нам потрібно займатися іншими галузями, нам потрібно будувати інноваційну економіку, привчатися до того, щоб ми могли самі щось винаходити, робити, продавати і так далі. Для цього потрібна співпраця з країнами, які вже володіють інноваційною економікою, і не шукати якихось військових, напіввійськових або пропагандистських виграшів у боротьбі з цими країнами.