Міжнародна преса закликає Вашингтон серйозно поставитись до занепокоєння країнами-членами НАТО у Східній Європі щодо безпеки на тлі дій Росії в Україні і закликає НАТО створити нові бази постійної дислокації на сході континенту, незважаючи на спротив Москви. Також преса звертає увагу на причини заворушень і збройного протистояння на Донбасі, вважаючи що вони насамперед лежать в економічній площині, а не проходять по лінії міжетнічного розлому.
Газета The New York Times пише про обіцянку президента Обами виділити мільярд доларів на проведення навчань з членами НАТО у Східній Європі, але зауважує, що сума ця не є значною. Замість того, аби витрачатися на транспортування військ та технікі до і зі Східної Європи, Обама, на думку газети, має створити нові постійні військові бази НАТО в регіоні. «Американських вояків там вітали б, а країни-господарі також несли б частину фінансових витрат», – зауважує газета. Це, можливо, суперечило б основоположному Акту НАТО-Росія від 1997 року, але обставини змінилися. Росія, вторгнувшись та анексувавши Крим і спровокувавши збройне протистояння в Україні, не лише порушила цей Акт в частині непорушності міжнародних кордонів, але нині становить справжню загрозу союзникам Америки. І болісна правда, на думку газети, полягає в тому, що незважаючи на членство в НАТО, громадяни та лідери тих же Литви, Латвії та Естонії не певні, чи справді Америка піде на ризик війни з Росією, захищаючи їх. Газета пише, що без збільшення загальної чисельності американських військ в Європі, нові бази постійної дислокації військ на сході були б пропорційною відповіддю погрозам і застосування сили з боку Москви проти України в порушення міжнародних норм. Нерозміщення військ НАТО не заспокоїть східно-європейських союзників Америки. «Звичайно, передислокація сил НАТО не вирішить кризи в Україні. Це потребуватиме років обережної дипломатії, підтриманої санкціями проти Росії та економічною допомогою крихкій демократії Києва, – пише газета, – але створення нових військових баз на східних теренах НАТО дасть змогу Вашингтону мати перевагу у цій кризі».
Часопис Foreign Affairs аналізує, чому саме Донбас запалав на українському сході. І вказує, що міжнародні оглядачі малюють конфлікт як етнічну суперечку, диригентом якої є Москва. Але покладаючи відповідальність за причини та пошук вирішення на закордонні сили, Захід та Київ ризикують встановити неправильний діагноз та виписати не той рецепт лікування. «Попередні дані свідчать, що повстання є більш місцевим, аніж із закордонною участю, і що внутрішнє коріння є більш економічним, аніж етнічним», – вказує часопис. Видання також ставить питання: чому запалав Донбас, а не російськомовні Харків чи Одеса? Бо головна відмінність – економічна. Донбас є найбільш населеним та індустріалізованим регіоном. Донецька та Луганська області дають шосту частину промислового виробництва України – зокрема в металургії, важкому машинобудуванні та вугільній галузі. І справді, зауважує часопис, цей регіон перебуває в постійному занепаді з 1991 року. Понад половина місцевих шахт закрилася, не було нових інвестицій, а регіон поступово перетворився на дотаційний. Також багато мешканців Донбасу помічають, що рівень життя в Росії є вищим. Дані вказують, веде далі Foreign Affairs, на непропорційно високий рівень бойових дій саме у вуглевидобувних районах. Але підтримка шахтарями сепаратистів не є одностайною – особливо після того, як бойовики почали грабувати деякі шахти та хімічні заводи у пошуках вибухівки. Часопис зауважує, що для поновлення контролю над Донбасом Києву потрібен новий підхід, який включатиме не лише ставку на силу.
Лондонська Times пише про відкриття Чемпіонату світу з футболу в Бразилії, вказуючи на певну кризу національних збірних на тлі розквіту клубного футболу – зокрема в Європі. На старому континенті домінує Ліга чемпіонів, а тренер лондонського «Арсеналу» Арсен Венгер є непоодиноким голосом, який відверто каже, що не любить міжнародні матчі за участю збірних, віддаючи перевагу змаганням між клубами. Саме клубний рівень – на відміну від збірних – приваблює найкращі таланти, престиж і найбільші гроші. Клуби мають більше нагоди випрацювати командний дух та стиль гри. Вони можуть вибирати гравців з будь-якої країни. Найкращі гравці зосереджуються в найбагатших клубах, власниками яких є олігархи, які часом не задумуються над ціною. Наслідком цього є те, що на останніх стадіях Ліги чемпіонів рівень гри є вищим, аніж на Чемпіонатах світу!
Газета The New York Times пише про обіцянку президента Обами виділити мільярд доларів на проведення навчань з членами НАТО у Східній Європі, але зауважує, що сума ця не є значною. Замість того, аби витрачатися на транспортування військ та технікі до і зі Східної Європи, Обама, на думку газети, має створити нові постійні військові бази НАТО в регіоні. «Американських вояків там вітали б, а країни-господарі також несли б частину фінансових витрат», – зауважує газета. Це, можливо, суперечило б основоположному Акту НАТО-Росія від 1997 року, але обставини змінилися. Росія, вторгнувшись та анексувавши Крим і спровокувавши збройне протистояння в Україні, не лише порушила цей Акт в частині непорушності міжнародних кордонів, але нині становить справжню загрозу союзникам Америки. І болісна правда, на думку газети, полягає в тому, що незважаючи на членство в НАТО, громадяни та лідери тих же Литви, Латвії та Естонії не певні, чи справді Америка піде на ризик війни з Росією, захищаючи їх. Газета пише, що без збільшення загальної чисельності американських військ в Європі, нові бази постійної дислокації військ на сході були б пропорційною відповіддю погрозам і застосування сили з боку Москви проти України в порушення міжнародних норм. Нерозміщення військ НАТО не заспокоїть східно-європейських союзників Америки. «Звичайно, передислокація сил НАТО не вирішить кризи в Україні. Це потребуватиме років обережної дипломатії, підтриманої санкціями проти Росії та економічною допомогою крихкій демократії Києва, – пише газета, – але створення нових військових баз на східних теренах НАТО дасть змогу Вашингтону мати перевагу у цій кризі».
Часопис Foreign Affairs аналізує, чому саме Донбас запалав на українському сході. І вказує, що міжнародні оглядачі малюють конфлікт як етнічну суперечку, диригентом якої є Москва. Але покладаючи відповідальність за причини та пошук вирішення на закордонні сили, Захід та Київ ризикують встановити неправильний діагноз та виписати не той рецепт лікування. «Попередні дані свідчать, що повстання є більш місцевим, аніж із закордонною участю, і що внутрішнє коріння є більш економічним, аніж етнічним», – вказує часопис. Видання також ставить питання: чому запалав Донбас, а не російськомовні Харків чи Одеса? Бо головна відмінність – економічна. Донбас є найбільш населеним та індустріалізованим регіоном. Донецька та Луганська області дають шосту частину промислового виробництва України – зокрема в металургії, важкому машинобудуванні та вугільній галузі. І справді, зауважує часопис, цей регіон перебуває в постійному занепаді з 1991 року. Понад половина місцевих шахт закрилася, не було нових інвестицій, а регіон поступово перетворився на дотаційний. Також багато мешканців Донбасу помічають, що рівень життя в Росії є вищим. Дані вказують, веде далі Foreign Affairs, на непропорційно високий рівень бойових дій саме у вуглевидобувних районах. Але підтримка шахтарями сепаратистів не є одностайною – особливо після того, як бойовики почали грабувати деякі шахти та хімічні заводи у пошуках вибухівки. Часопис зауважує, що для поновлення контролю над Донбасом Києву потрібен новий підхід, який включатиме не лише ставку на силу.
Лондонська Times пише про відкриття Чемпіонату світу з футболу в Бразилії, вказуючи на певну кризу національних збірних на тлі розквіту клубного футболу – зокрема в Європі. На старому континенті домінує Ліга чемпіонів, а тренер лондонського «Арсеналу» Арсен Венгер є непоодиноким голосом, який відверто каже, що не любить міжнародні матчі за участю збірних, віддаючи перевагу змаганням між клубами. Саме клубний рівень – на відміну від збірних – приваблює найкращі таланти, престиж і найбільші гроші. Клуби мають більше нагоди випрацювати командний дух та стиль гри. Вони можуть вибирати гравців з будь-якої країни. Найкращі гравці зосереджуються в найбагатших клубах, власниками яких є олігархи, які часом не задумуються над ціною. Наслідком цього є те, що на останніх стадіях Ліги чемпіонів рівень гри є вищим, аніж на Чемпіонатах світу!
