Різке розбалансування існуючої системи олігархічних «стримувань і противаг» призводить до загострення боротьби мільярдерів за виконавчу владу, констатує тижневик «Коментарі». Перефразовуючи відому формулу нерівності, можна сказати, що розшарування українських мільярдерів у останні кілька місяців відбувається за принципом: «Впливові стають ще впливовішими, а ті, що втрачають вагу, «худнуть» прискореними темпами». Видання зауважує, що обойма топ-осіб українського бізнесу за останнє десятиліття змінювалася швидше еволюційним, ніж революційним чином. І в цілому ж всі ці зміни в рейтингу мільярдерів були досить прогнозовані. Система перебувала в якійсь відносній рівновазі, якщо врахувати, що «траєкторії руху небесних тіл», загалом, піддавалися обчисленню. Але події першої половини 2014‑го перевернули все буквально з ніг на голову. Колишня шкала впливовості в лічені місяці стала неактуальною. Звична олігархічна піраміда руйнується буквально на очах. Відбулася «десакралізація» Ахметова: стало зрозуміло, що людина, котра майже два десятиліття вважалася «господарем Донбасу», вже не має вирішального впливу на події у регіоні. Причина – метання мільярдера в критичний момент. Про те, у кого зараз найбільше шансів стати найвпливовішими олігархами, як вони цього можуть досягнути і чим це загрожує державі, йдеться в матеріалі «Олігархи провоюють країну».
Після перемоги Революції Гідності минуло чотири місяці, але за цей час потужний потенціал громадянського суспільства, загартованого у вуличних боях із силами диктатури, використаний так і не був, стверджує «Український тиждень». Одні лідери Революції Гідності пішли у владу за так званою квотою Майдану, але не обійняли ніяких ключових посад, інші взялися створювати власні політичні проекти й перейшли в опозицію до Яценюка та Порошенка, але не спромоглися на щось потужне чи помітне, треті повернулися до громадської діяльності або взагалі відійшли від справ. Поєднує їх усіх тільки одне: жоден із лідерів Майдану не став справжнім народним героєм. Не з’явилося українського Ґарібальді. Ним за певних обставин міг би стати Дмитро Ярош, але радикальний націоналізм і потужна російська антиреклама, яка демонізувала його та заснований ним «Правий сектор», не зробили його надією нації. Революція не запалила на політичному небосхилі нових зірок. Якщо, звісно, не вважати такими сотника Парасюка, який перетворився на бабу Параску зразка 2014 року. Докладніше йдеться в статті «Старі страхи нових лідерів».
Конституційні зміни в Україні завжди несли на собі відбиток політичної кон'юнктури. Не стала винятком і нинішня міні-політреформа 2014 року, переконує тижневик «Кореспондент». «Революційними» видання називає зміни в місцевому самоуправлінні. Головні нововведення – ліквідація облдержадміністрацій і посад їхніх голів передбачає широкі повноваженні місцевим радам і їхнім виконавчим комітетам. За фактом це виглядає як хабар місцевим елітам. Хоча і доволі сумнівний, адже питання фінансування нових повноважень місцевих рад, як і раніше, лишається в компетенції Києва. До того ж приглядати за діяльністю рад будуть представники президента, яких він призначатиме одноосібно. Більше про можливі конституційні зміни і кому вони будуть вигідні, тижневик розповідає в публікації «Правила державного руху».
