Доступність посилання

ТОП новини

2014 рік. Кінець епохи «братства» з люмпен-державою Росією


(©Shutterstock)
(©Shutterstock)

Росія сьогодні – це держава суцільної імітації. Росіяни настільки звикли за роки правління Путіна до імітування незалежних судів, свободи слова, свободи зборів, боротьби з корупцією, що ще недавнє імітування братерської дружби між росіянами і українцями цілком лягало у цей логічний ряд.

Російські «дружбісти», запустивши в інформаційний оббіг новітній лексикон гігантської пропагандистської машини, зі словами і висловами типу: київська хунта, бандерівці, фашисти, нацисти, карателі, правий сектор, крім всього іншого, намагаються приховати справжню суть розриву, так званої «дружби», між народом, який підкорили і імперією, яка століттями його знищувала і пригноблювала.

Тобто «фашистами» і «нацистами» автоматично стають усі, хто не визнає того факту, що московська окупація не була благом для України.

Але кінець епохи «братства» України з люмпен-державою Росією – це не тільки нарешті шлях до цивілізації. Це і повний крах ідеї «братньої дружби всіх прогресивних народів світу», під шумок якої Москва удавлювала сусідні країни у своїх міцних «їжакових обіймах».

Наразі терористичний напад Кремля на Україну – це наслідок 360 років перебування української території під повним і частковим (як у 1991-2014 роках) контролем Росії над Україною.

Чого хоче від українців держава «рабопутів»?

Яка Росія хоче поглинути Україну? Останні п’ять місяців переконливо довели: Росія хвора на політичний «рак» і його метастази швидко поширюються по всьому її тілу. А в управлінні країною очевидний перехід до швидкого саморуйнування. Попереду – жорстока криза.

Росію вигнали з G-7, Світового банку, ЄБРР, усунули зі світової торгівлі зброєю і літаками. Російська автомобільна та авіабудівна промисловість – знищені, як і будівництво ракетних двигунів та ракет для виведення супутників на орбіту.

І якщо Путін не поступиться «принципами» і не виведе свої війська з України, то банківська система Росії через півроку взагалі перестане існувати.

Адже, що це за банк, який не має доступу до світового позикового ринку? Попереду – обвальне падіння російського ринку цінних паперів, закриття та розорення багатьох підприємств і велике безробіття.

Президент Росії Володимир Путін
Президент Росії Володимир Путін

Чого хоче від українців російська терористична держава? Путін прагнув, використовуючи Україну, як політичний важіль, швидко переформувати на свою користь існуючий досі світовий порядок.

А «рабопути», в яких за 15 років путінського правління в Росії, вдалося перетворити колишніх совків, стали найкращим матеріалом для реалізації цієї збоченої путінської геополітичної забаганки.

Але Путін входить у стан неконтрольованої істерики, в психічний ступор. У нього ось-ось можуть відмовити нерви. Як картярський гравець, котрий зарвався, він фактично поставив на кін не тільки своє політичне майбутнє, а й своє фізичне життя та існування Російської Федерації, як країни.

Путін веде Росію до серйозної катастрофи, яка буде здатна створити такі умови для зміни влади, у порівнянні з якими крах СРСР буде видаватися просто забавкою.

Росія дружити не здатна, і сама страждає від цієї своєї нездатності. Найкраще вона вміє створювати проблеми іншим державам.

Своєю агресією проти України Росія досягла зовсім протилежного результату. Для громадян України Росія – це не тільки чужа, але й повністю ворожа територія.

Нинішня Росія хвилює більшість пересічних українців не більше, ніж якийсь віддалений острів у Тихому океані. Адже береги України і Росії розійшлися тепер вже назавжди.

Останнім аргументом російських шовіністів є те, що неможливо по живому розривати численні родинні зв’язки, які об’єднують сім’ї, що проживають в обох країнах. Тому Росія має поглинути Україну?

Подібні змішані шлюби – не лише результат наявності українсько-російського прикордоння. У Європі подібне сприймається, як цілком нормальне явище. Та ніхто з цієї причини ні до кого приєднуватися не збирається.

Звідки у росіян така нестримна агресія проти України?

Генетична пам’ять українців добре зберегла інформацію про наслідки «дружби» з Російською імперією. Ця «єдність» була закріплена назавжди пам’яттю про Голодомори і подібні «братерські» акції, котрі регулярно влаштовувала для українців Росія.

Одним зі стовпів новітніх антиукраїнських міфологем стало те, що, як заявляють кремлівські ідеологи, до ХХ століття українців не було ні в Австро-Угорщині, ні в Росії. Звідки ж вони тоді взагалі взялися на руській землі, з пафосом заявляють «вчені», що підв’язалися обслуговувати потреби Кремля.

Відповідь подібним «історикам» може бути дуже короткою. Шановні, це ж є повною нісенітницею. Бо чому ж в Російській імперії приймали Валуєвський циркуляр в 1863-му та Емський указ у 1876 роках?

Чому неодноразово забороняли все українське, друк книжок і підручників українською мовою, якщо українців тоді не було?

Дехто з сучасних російських русифікаторів намагається в своїх пошуках «істини» обвинуватити у появі українців навіть більшовиків.

Бо, нібито, до 1917 року був єдиний російський народ, що складався з трьох народностей. Більшовикам дуже потрібно було роз’єднати росіян за старим правилом – роз’єднуй і володарюй.

Усе це, знову ж таки, не витримує жодної критики. Адже український народ склався у надрах Київської Русі, передусім на основі населення Київського, Чернігівського, Переяславського, Галицького та Волинського князівств.

А як апологети «дружби» з Москвою можуть пояснити той факт, що синтетична російська мова має набагато більше подібностей із болгарською і сербською? У той час, як українська мова – з польською і словацькою.

Поляк і словак зрозуміють українця і так, а от для росіян потрібен вже буде перекладач.

Наводячи свої облудні аргументи, російські шовіністи вдаються до кількох примітивних підтасовок, що, перше – українців, як нації, не існує. Друге – всі, хто вважають себе українцями – це ошукані росіяни.

Наступне. Українська мова – це свідомо понівечена російська, з масовою домішкою сторонніх слів.

Далі: обман триває не одне сторіччя і він спрямований на розкол росіян, як нації, і відрив від Росії споконвічних територій – її історичного серця.

І останнє – кожен свідомий українець – зрадник.

Для того, щоб зрозуміти – звідки у росіян така нестримна агресія проти України і українців, варто пригадати, хто нині керує Російською Федерацією.

Це колишні кегебешні полковники, перефарбовані комуністи, комсомольські активісти та їхні діти, які сіли в крісла чиновників і начальників, обслуговуючи інтереси великого капіталу і олігархів.

Для всіх них російський народ – це витратний матеріал і біомаса, з якої вони стрижуть гроші, і який вони нещадно експлуатують на знос та обманюють ось вже третій десяток років.

Некомпетентність феноменальної руйнівної сили

Рабів Путіна зомбовано не лише бацилами пропаганди з державного телебачення і ЗМІ, а й придушено непорушною (для більшості росіян), харизмою влади, яка нібито є «від Бога».

Ця сила пропаганди, що провокує міфологічне сприйняття світу, властива не лише росіянам, а й, різною мірою, всім народам, котрі затрималися у своєму розвиткові.

Квінтесенція середньостатистичної російської свідомості на кшталт, що «їм там, нагорі, видніше», по суті є основоположною опорою для побудови системи поглядів і переконань обивателя.

Втім, кризові моменти визначальні тим, що дають персонам із обмеженими інтелектуальними здібностями, які перебувають при владі, можливість продемонструвати в усій своїй красі всеосяжну, всепроникаючу, всюдисущу некомпетентність феноменальної руйнівної сили. Саме це й висвітлив напад Росії на Україну.

Тому 2014-й став роком кінця міфу про «дружбу» двох «братніх народів», один із яких віками – цілеспрямовано і методично намагався знищити інший. Але при цьому вимагав від того, кого він призначив «молодшим братом», щоразу дякувати Росії за зради, підлості і віроломства…

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG