«Все буде не так, як задумав Путін» – кримська активістка Єлизавета Богуцька

Марк Крутов

Єлизавета Богуцька, громадська активістка з Криму, стала одним з найпопулярніших українських блогерів завдяки своїй відкритій проукраїнської позиції. Роз’їжджаючи Кримом на своїй «вісімці», прикрашеній візерунком української вишиванки, Богуцька не соромилася вступати в політичні суперечки як з простими людьми, так і з представниками нової влади півострова. Вона описувала те, що відбувається в Криму після його анексії Росією в жанрі гострих публіцистичних нотаток у своєму фейсбуці, стала частою гостею ефірів українських телеканалів, радіостанцій, постійним автором кількох інформаційно-аналітичних сайтів.

Рано-вранці 8 вересня вдома у Єлизавети Богуцької провели обшук, після якого її допитали в Центрі з боротьби з екстремізмом і пригрозили кримінальним провадженням «за розпалювання міжнаціональної ворожнечі». На наступний день активістка покинула півострів, побоюючись арешту, але не втрачає надії повернутися – вже в український Крим.

– Єлизавета, де Ви перебуваєте зараз?

– Я перебуваю біля Одеси.

– Як розвивалися події 8 вересня, коли у Вашому будинку стався обшук?

– О пів на шосту ранку я почула, що хтось знаходиться у дворі, начебто звуть господарів, мій пес вискочив їм назустріч, і тут я почула постріли. Я відразу зрозуміла, що буде обшук, бо напередодні пройшли обшуки у низки керівників регіональних меджлісів (громадських організацій кримських татар – ред.). Коли я вийшла, мені одразу ж спросоння був зачитаний монолог про те, що я проходжу свідком у справі Мустафи Джемілєва і як у свідка, у мене зараз буде проведений обшук на предмет наявності у мене вдома боєприпасів, наркотиків, забороненої літератури і чогось ще абсолютно незбагненного.

Один з цих автоматників моєму чоловікові відразу сказав, що, мовляв, у мене біля хвіртки лежать гільзи. Я їм одразу ж запропонувала на цьому і закінчити, не входити в будинок, описати ці гільзи і пред’явити мені їх наявність коло порогу – наявність гільз, які вони самі щойно тут і розкидали, пострілявши в повітря, бо ми навіть до порогу і не підходили ще. Після цього вони ці гільзи досить швидко прибрали, принаймні, ми їх там вже не бачили. Вони сказали: «Давайте все-таки пройдемо в будинок і почнемо обшук».

За результатами обшуку вони нічого не виявили і нічого не підкинули. Мабуть, мої слова про гільзи їх якось остудили, вони хотіли щось підкинути, але робити цього не стали. Потім вони сказали, що у мене потрібно вилучити всю комп’ютерну техніку і всі носії інформації. У мене вилучили навігатори, відеореєстратори, флешки, комп’ютери, телефони. Телефони чоловіка і дітей вони, щоправда, потім віддали, а мій залишили собі. Зараз я вже розумію, що, як у свідка, вони у мене права вилучати техніку не мали.

Після цього мене з конвоєм доставили до Центру протидії екстремізму, ним виявився наш колишній УБОЗ (Управління боротьби з організованою злочинністю – ред.). Там вони провели допит, на якому мені сказали, що я можу вже бути підозрюваною в екстремістській діяльності та в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі. Допит вели оперуповноважені, він тривав три години, наприкінці вже приїхав мій адвокат, який за мене заступився і сказав, щоб я нічого не підписувала. Після цього мене передали слідчому, за присутності якого виявилося, що проти мене поки немає ніяких підозр в екстремістській діяльності, а я проходжу свідком у справі Мустафи Джемілєва і повинна дати свідчення з приводу своєї присутності на зборах кримських татар, коли ми створювали «коридор» для в’їзду Мустафи Джемілєва до Криму (ці події відбувалися 3 травня – ред.).

Я скористалася статтею 51 Кримінального кодексу Російської Федерації і на всі питання відповіла, що свідчити проти себе не буду. Слідчий стверджував, що у них є свідчення того, що я на свій телефон робила фото і відеозйомку під час того збору кримських татар на кордоні. Після цього, а було вже близько третьої години дня, слідчий мене відпустив, сказав, що я можу бути вільна і далі він буде спілкуватися з моїм адвокатом. Буквально через дві години я вже вирішила, що мені потрібно виїхати з Криму, тому що зараз він мене відпустив, а завтра вони переглянуть те, що вилучили, звинуватять мене в екстремістської діяльності, придумають ще якусь терористичну діяльність, і тоді я вже буду арештована як екстреміст. Я вирішила, що краще говорити на волі, ніж мовчати в тюрмі, і вночі виїхала з Криму.

– Тобто прямих погроз на Вашу адресу не було і Ви просто побоялися стати свого роду заручником, як Надія Савченко чи син того ж Мустафи Джемілєва?

– Так. Я це зрозуміла так: мені дається «зелений коридор», я це повинна усвідомити і виїхати, інакше на наступний день мене заарештують.

– Ваші діти, чоловік, майно, в тому числі «машина-вишиванка», що вже стала знаменитою, – все це залишилося в Криму?

– Так, я взяла з собою джинси, куртку і все. Уже купила новий телефон, новий номер, ноутбук і вже увечері писатиму свої статті. Збиратися було довго, а думати треба було швидко. Діти і чоловік теж залишилися в Криму.

– Чи були у Вас якісь передчуття, що події будуть розвиватися для Вас саме таким чином?

– Так, були, звичайно. Я якраз напередодні написала у Фейсбуці статтю (про ситуацію в Маріуполі – ред.), і вона починалася так: «Пишу зараз про це, тому що завтра буде пізно». Увечері я якраз думала про те, що може щось статися, практично всю ніч не спала, прислухалася до шуму проїжджаючих машин, заснула тільки в 5:00 ранку, а о пів на шосту до мене приїхали з обшуком.

– Чи розраховуєте Ви незабаром повернутися до Криму до сім’ї і чим будете займатися наразі, окрім своєї публіцистичної діяльності?

– Поки важко сказати, адже Крим зараз, по суті, це одна велика в’язниця, просто мало хто ще це розуміє. Багатьом здається, що вони отримали свободу після того, як до нас прийшла Росія, але вони ще не підозрюють, що ця «свобода» відгукнеться всім. Зараз у мене, звичайно, невеликий сумбур в голові, мені потрібно для себе самої зрозуміти, що і як я буду робити, чим я буду далі займатися, тому що, природно, потрібні якісь кошти до існування, потрібно працювати... Я думаю, що зможу повернутися до Криму, повернуся до Криму вже разом з Україною!

– Що Ви думаєте про останні події в російсько-українському конфлікті, про мінське перемир’я, яке багато хто і в Росії, і в Україні розцінює як поразку Києва в протистоянні з Москвою?

– Ні, я взагалі не розцінюю ситуацію, яка зараз відбувається, як поразку України! У будь-якій війні існують певні етапи і стадії. Є наступ, є абсолютно виправданий відступ. Відступ – це теж одна з форм ведення війни, а зараз, як і раніше, йде війна. Мені здається, що в результаті історія зламається і все буде не так, як задумав Путін, не так, як задумало Міністерство оборони Російської Федерації. Все піде за іншим маршрутом, іншим шляхом, просто ми зараз перебуваємо, скажімо так, на якійсь розв’язці: підеш прямо – долю знайдеш, ліворуч – до Росії прийдеш, праворуч – в Україну. Ось нам якраз праворуч!

Оригінал на сайті Російської редакції Радіо Свобода