Зовнішню агресію ворога здатна зупинити тільки армія. Досі ж, як пише «Український тиждень», українське військо жодних внутрішніх функцій не виконувало, та й не могло виконувати, бо мало зовсім інший статус: одного з найменш престижних інститутів. Армію було перетворено на збіговисько генералів-корупціонерів, офіцерів-жебраків та голодних солдатів. У кожної держави такі збройні сили, яких бажає її влада. І в цьому сенсі автор статті не бачить суттєвих відмінностей між Кравчуком, Кучмою, Ющенком і Януковичем. Бо паразитарно-компрадорська верхівка не потребує сильної армії, здатної захистити країну. Ідеалом для неї є поліцейська держава із силовими структурами для її охорони від народу. Тому диктатори й авторитарні правителі перебувають у суперечливій ситуації. З одного боку, вони нібито потребують армії, бо ніхто не давав їм гарантій від міжнародного чи сусідського збройного втручання, а з іншого – смертельно її бояться. Відтак, як наголошує тижневик, нове українське військо, що нині загартовується в боях на Донбасі, ускладнить буття олігархічним колам та бюрократичній верхівці, змусить політичний клас більше зважати на інтереси соціуму.
У 1934 році Ільф і Петров написали фейлетон про те, як працівники радянських установ полюють на героїв-челюскінців, які повернулися з крижаного полону. Охочих було багато, а героїв мало. Щоб заманити їх до себе, доводилося торгуватися. Схожа ситуація на складання партійних списків напередодні виборів у Верховну Раду, констатує тижневик «Фокус». На відміну від минулих кампаній, коли «окрасою списку» слугували майстри культури і спортсмени, сьогодні підвищений попит на активістів Майдану, борців за свободу слова і людей в камуфляжі. Зміцнити списки комбатами, цивільними активістами і медійниками – святе. І нехай ніхто не піде скривджений. У залі під куполом вони, швидше за все, стануть сусідами Ківалова, Піскуна та інших більш досвідчених законотворців, констатує тижневик.
Багато людей вже сьогодні сумніваються в тому, що комбати і журналісти зможуть витримати випробування парламентом, переконує тижневик «Коментарі». На перший погляд може здатися, що нинішні вибори – це боротьба хорошого з ще кращим, суперечка про оптимальні шляхи розвитку країни. Але все значно складніше. Перша проблема, що фактично лежить на поверхні – необхідність політичним силам якось позиціонувати себе перед виборцями. Оскільки у більшості з них – спільний опозиційний і майданний бекграунд, і виїжджати за рахунок старих заслуг навряд чи вдасться. Спекулювати ж виключно на популярному патріотичному тренді – не менш сутужно. Тому неминуче вибудовування передвиборної риторики не тільки по лінії «нова влада», а й по лінії: «яструби» проти «миротворців». Журналістів непокоїть, що передвиборні зусилля «яструбів» можуть знівелювати і перші позитивні наслідки припинення вогню та пошуку діалогу на сході країни. Крім того, складно визнати конструктивною позицію, в основі якої лежатиме образ зовнішнього ворога – це як мінімум відволікатиме від пошуку рішень нагальних проблем усередині країни.
Без економії Україні сьогодні не обійтися. Як зауважує тижневик «Новое время», насамперед для скорочення дефіциту необхідно посадити на голодний пайок хімічні заводі. А якщо до них додати металургію, то газу вистачить для всієї країни. Використовуючи такий підхід Україна має зробити нелегкий вибір: або 12-14 тисяч українців залишити без роботи або відключити опалення. Однак, як зазначає тижневик, якщо добре все прорахувати і охайно розширити можливості реверсу з Європи при цьому скоротивши споживання газу, Україна зможе отримати не лише енергетичну незалежність, але й заробити на ній. Як саме тижневик розповідає в статті «Останній газ».
