Доступність посилання

ТОП новини

Чи образилась би Леся Українка на малюнки Іллі Стронґовського?


Дизайнер Ілля Стронґовський (Фото: Ілля Стурко)

Іллю Стронґовського – більш відомого в Україні за псевдонімом Eliash Strongowski – знають, зокрема, як автора листівки з зображенням євромайданівської «Йолки». У грудні 2013 ця листівка здобула величезну популярність серед інтернет-користувачів.

Про Стронґовського пишуть переважно так: «дизайнер, поет і перекладач, автор футболок «Зберігайте спокій...», ініціатор соціальних та благодійних акцій, автор тематичних плакатів і колажів, співавтор проекту «Добра листівка»» і не тільки…

Днями Ілля звернувся до журналістів на своїй сторінці у Facebook із закликом: «а давайте поговоримо про десакралізацію і свободу творчости?» Причиною стали закиди на адресу дизайнера, що мовляв, у своїх малюнках, які також використовують як прінти для футболок, недостатньо респекту до класиків, зокрема, до постаті Лесі Українки. Радіо Свобода відгукнулося на заклик художника.

– В чому Вас, власне, звинувачують? В тому, що Ви не маєте респекту, який би належало мати до класиків? В чому суть?

– Вся ця історія почалася 2012 року, коли я намалював Шевченка з мацаками Ктулху (вигадана істота-божество Ктулху, який живе на дні Тихого океану та може впливати на розум людини – ред.) і одразу пішла злива критики. Тому, що виявилося, що наше суспільство не готове сприймати наших класиків, оцей якийсь літературний канон, в нових образах і нових іпостасях. Це при тому, що суспільство намагається не відставати від сучасних тенденцій, у нас іде страшне відставання по культурній освіті і весь канон у нас складається тільки з забронзовілих імен, які дозволено подавати тільки в усталеному вигляді. При чому дуже часто цей вигляд позбавлений логіки і будь-які нападки на цей канон, люди починають сприймати як особисті нападки на себе! Коли намагаєшся пояснити, що не може бути такого поняття як захист честі і пам’яті якого-небудь класика, тому що ця людина померла 100-150 років тому, натомість люди на себе перебирають роль громадських адвокатів і вимагають кари для тих, хто сміє сприймати цей канон під інакшим кутом ніж вони. Це, власне, є прямий різновид цензури, який у суспільстві доволі усталився. І в принципі кожен митець, який намагався би працювати з цим каноном, він би на собі цю цензуру і пережив.

– Навесні у Відні я побувала на виставці «Я – крапля в океані». Там було безліч малюнків, картин, об’єктів, які також виходили за рамки цих канонів. Виставка мала великий розголос і успіх. Мені здавалося, що – після Майдану особливо – в Україні такий ось інший погляд на мистецтво дуже сприймається суспільством. На Вашій сторінці у Фейсбуці кількість фанів – понад 3 тисячі – також свідчить про неабияку цікавість до такого нового погляду. Чому ж саме зараз усе пішло в якийсь інший бік? Звідки з’явилася ця розгалуженість?

– Я би не сказав, що воно звідкись з’явилося, воно нікуди і не зникало. Історія з ламанням канону Шевченка почалася ще тоді, коли Юрій Мушкетик, якщо я не помиляюся, захищав свою шевченкознавчу працю, а потім Бузина, використавши цю працю як основу своєї книги «Вурдалак Тарас Шевченко», був тим самим Мушкетиком і «побитий».

Потім пішло ламання канону, коли світлої пам’яті Соломія Павличко припустила, що стосунки між Лесею Українкою і Ольгою Кобилянською були не зовсім такі, якими їх представляли раніше. І це знову ж таки викликало бурхливу реакцію суспільства. Як вона посміла? Точно так само, як Майдан своїм фактом не подолав корупцію і хамство, і жлобство, і тьму всіляких інших речей, проти яких він власне і боровся. Він зрушив ці глиби, але він їх не поборов, це неможливо зробити за кілька місяців. Точно так само Майдан не зміг вплинути і на нормальне, адекватне сприйняття різних поглядів на канон. І я не вбачаю у тому проблеми. Проблеми насправді починаються тоді, коли люди роблять собі особистих ворогів із тих, хто зазіхає на мистецьку інтерпретацію.

Фрик-кабаре Dakh Daughters у футболках із малюнками Іллі Стронґовського

Якщо повернутися до Шевченка, я цьогоріч об’їздив доволі багато музеїв краєзнавчих України і там з нагоди 200-річчя поета було багато шевченкіан. Там були роботи і дуже давні, антикварні, і сучасні. І всі вони були зроблені в дусі канону, але якщо придивитися, було зрозуміло, що в декого (не дуже вправного) Шевченко виглядав схожим на бульдога чи на робота, чи на кіборга, тому що йому забули промалювати очі і він мав такий трохи фантастичний вигляд. Але це при тому виставлялося в музеї і було частиною шевченкіани. Тобто в принципі вважалося, що пам’ять поета це не ображає. Якщо дати собі за мету більший відхід, уже починається протидія суспільства.

– Ви маєте на увазі, якраз того Шевченка з вусами-щупальцями восьминога, так?

– Я ж наполягаю: у мене не просто так приліплено, абищо до абичого! У мене є своя мистецька концепція, яку я почав потроху розвивати. Я об’єдную предмет культу українського літературознавчого канону, тобто найгучніші українські імена з об’єктами міфологічних культів різних народів і часів. То не є мацаки восьминога, то є відсування до образу божества Ктулху, його обличчя, воно завершується такими мацаками. Я тут просто все поєднав. Далі. Леся Українка не просто так!

– З рогами лося. Це ж має якийсь певний сенс?

– Це очевидно. По-перше, це ознака того, що вона самець. Тобто, роги не ростуть у самок у природі. А чому вона самець? А тому, що вона названа Франком єдиним мужчиною в українській літературі. І я це відображаю. Далі: роги є символом природньої сили, тваринних пристрастей, сексуальності, тобто всього того, в чому жінкам багато сотень років відмовляли в принципі. І авторка «Лісової пісні» з рогами, вона стає своїм власним персонажем. Вона долучається до того сонму, який вона вигадала в «Лісовій пісні». Тобто я просто наблизив авторку до персонажів «Лісової пісні». Зробив її міфологічною істотою. Згадайте, Деметру чи Артемиду, як вони всюди з’являлися з оленем.

– Мені відомо, що одним із наступних персонажів у Вас планується Ліна Костенко. Як Ви бачите її образ?

– Ліна Костенко… Я, чесно кажучи, почав думати у бік Вія. Тому що, якщо брати український міфологічний канон, який не пов’язаний з язичництвом, то саме образ Вія, оспіваний Гоголем, є найбільш страхітливим і масштабним для порівняння. Я думаю, що це буде пошук того образу відповідної міфологічної сили. І знову ж таки, відповідаючи на закиди, так, це допомагає популяризувати українську літературу. Я ж не працюю з людьми, я не малюю портрети конкретних людей, я малюю образи, оці самі забронзовілі образи, які у нас затверджені в каноні. Я не малюю Ліну Костенко як людину. Я малюю все те, що сконцентрувалося навколо неї і не дозволяє інтерпретувати її образ. Це не є карикатурою, це не є шаржем. Це є робота з трохи іншими матеріями. Тобто питанням мітологізації і десакралізації.

– Як Ви гадаєте, чи взагалі в сучасних українців достатньо почуття гумору, щоб не патетизувати мистецтво?

– Я думаю, що на це просто потрібен час. Точно так, як потрібен був час для суспільства, щоб воно трохи дозріло для другого Майдану. Кілька років, кілька гучних мистецьких проектів. Я ж не єдиний, хто працює на цьому мистецькому полі. Ви згадайте Шевченка-супермена, роботу Андрія Єрмоленка, Ольга Рейтер зі Львова склала чималу добірку сучасних інтерпретацій зображень класиків. Я там гублюся на тлі існуючої кількості робіт на цю тему. Нам усім треба трошки більше уваги до мистецтва і трошки більше часу для того, щоби такий підхід не сприймався як скандальний, не викликав якогось зайвого інтересу чи обурення, а ставав фактом роботи художника над поставленими ним собі завданнями.

  • Зображення 16x9

    Людмила Ваннек

    Людмила Ваннек На радіо Свобода від 1993 року, в українській редакції – від 1995 року. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, працювала на сцені українських та німецьких театрів та на телебаченні. Переможниця міжнародного конкурсу поп-музики в Сараєво. Редакторка і ведуча програм «Світ у новинах», «Міжнародний щоденник», «Виклик», «Свобода сьогодні». Авторка і ведуча програми «Свобода за тиждень», яка виходила кілька років на «Радіо НВ». Авторка програми «Подкаст Свобода за тиждень із Людмилою Ваннек», яка виходить щосуботи. Цікавлюся соціальними темами та мистецтвом. Багато перекладаю з білоруської, англійської, німецької, сербської та болгарської.

Дивитись коментарі (3)

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG