«Найголовніша проблема – війна» – Тетяна Чорновол

Реформи в державі гальмує не лише війна та корупція політичної верхівки, але й саме суспільство – українці і надалі голосують та обирають до влади злочинців. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповіла народний депутат від «Народного фронту» та експерт із антикорупційної політики Тетяна Чорновол. Саме за цих умов, на її думку, усі кардинальні реформи в країні «стають революціями», що випробовують на міцність українську націю, яка ще не стала однорідною. Вона також додала, що в новому парламенті планує поєднувати антикорупційну діяльність із роботою в Комітеті з національної безпеки і оборони.

– Уряд має надзвичайно велику кількість поточних проблем. Кожне міністерство повинно робити реформи у своєму відомстві. Реформи відбуваються дуже повільно, а ми, як максималісти, на Майдані хотіли набагато швидше. Але тому є, на жаль, об’єктивні причини. Є причини корупції, до того ж, не тільки владної верхівки, а й у всього суспільства. На жаль, це вважається нормою, навіть і після Майдану – коли ти борешся з корупційною схемою Антона Яценка, його потім народ вибирає депутатом. Це до того, що корупція в нас не тільки в ешелонах влади.

– Постреволюційна влада керує державою понад 9 місяців. Чому ж і досі відсутність реформ залишається найнагальнішою проблемою?

– Перша проблема: в країні йде війна. Розумієте, будь-які кардинальні реформи – це революції, що збурюють великий пласт суспільства. От чому Михайло Саакашвілі був відсунутий від влади попри те, що у нього великий багаж реформування країни? Він же з Грузії зробив абсолютно нову країну. Я якось із ним розмовляла, казала: слухайте, ви реформували міліцію. От у чому полягала ця реформа: ви звільнили міліціонерів і набрали нових. Але ви пішли на цей крок, усвідомлюючи, наскільки це проблематично в політичному сенсі з підтримкою народу.

Тому що міліціонери – це величезна кількість людей, а ще члени їхній сімей і їхні друзі. Тобто, це цілий пласт населення, який починає ненавидіти. І далі кожен подібний крок – це ще один пласт населення, який починає ненавидіти політика. Знаєте, що мені на все це сказав Саакашвілі? Що він, звісно, все це усвідомлював, але завжди собі казав, що політичне життя будь-якого політика триває не більше 10 років. І за ці 10 років я можу зробити або щось корисне, або нічого. А кінець буде один.

– На Вашу думку, в українських політиків такий же підхід, чи вони планують залишатись при владі якомога довше?

– Я вважаю, що у багатьох наших політиків нема з цього приводу розуміння, яке було у Саакашвілі. По-друге, в країні війна, коли отакі революційні зрушення – проблема. Тому що у нас величезна частина людей залишились в Україні, які підтримують «Рашу, Путіна, совок».

От я, наприклад, підтримую звільнення усіх суддів, бо не знаю, як інакше вирішити цю проблему. Але знову ж таки, якщо ми звільнимо всіх суддів – отримаємо величезну армію незадоволених, величезні фінанси, які будуть фінансувати і маніпулювати незадоволеними, бо за цими суддями-корупціонерами стоять і окремі потужні політики і фінанси. Тому я вам скажу: в умовах війни робити подібні реформи проблематично. І як тут робити баланс, найголовніше зараз – це талант політика.

– Ви підтримуєте залучення іноземних фахівців до формування уряду?

– Тут, як у кожної медалі, дві сторони. Є, звісно, позитив, тому що ті люди є людьми з досвідом і успіхом, з високою мораллю. Це люди, які не пов’язані в Україні, як казав Порошенко, стосунками «кум-сват». Але є проблема прецеденту. Тобто, в уряд приходять іноземці, поки зараз національно-демократична більшість у парламенті. Але наша країна доволі неоднорідна. Ми ще не сформувалися, фактично, як одна держава, єдина нація. А завтра, раптом, у більшості будуть ті сили, які були минулого року, проросійські, антиукраїнські. І може статись така ситуація, що вони, використавши цей прецедент, поставлять на чолі України посадовців, наприклад, із Росії – і ми втратимо країну.

– Які Ваші пропозиції, аби мінімізувати ризики?

– Ми намагалися на засіданні фракції знайти баланс. Перше: іноземців треба розділяти. Є іноземці, що етнічні українці – до них повинне бути особливе ставлення. Єдине, зробити виняток щодо етнічних українців із країн-агресорів. Тобто, це є демократична норма, в усьому світі є багато обмежень щодо тих країн, які є агресорами стосовно до іншої держави.

Тому, наприклад, кандидатура Наталі Яресько (міністр фінансів – ред.) підтримувалась абсолютно усіма. Тому що це етнічна українка, людина, яка дуже довго живе в Україні. Це професіонал із високими моральними якостями. Щодо інших – поставали питання. І в принципі, фракція ухвалила рішення, що необхідна умова – наявність українського паспорту. Тож людина-іноземець, якщо вирішила себе присвятити Україні, має отримати українське громадянство, відмовитися від іншого громадянства. Тоді які, насправді, можуть бути дискримінації?

Я збираюсь, в першу чергу, присвятити себе роботі в Комітеті з національної безпеки і оборони. Тому що найголовніша проблема в країні – війна. Нам дуже багато чого треба зробити для розбудови української армії, для нашої перемоги на фронті. Знову ж таки, навіть для побудови фронту. Мені створений імідж антикорупціонера – я маю досвід і як журналіст, і вже бюрократичний досвід роботи у владі з цією темою, до того ж, без будь-яких повноважень. Тому, звісно, буде багато звернень щодо антикорупційної теми, а це сфера величезна. Візьміть будь-кого в цій державі – і там уже корупція. Тому я буду працювати, насправді, на шпагаті: займаючись тим, що я вважаю найнеобхіднішим, що зараз горить в мені, але буду присвячувати себе і антикорупційній тематиці.