Здавалося б, в Росії саме у Москві мали б лишитися якісь залишки свободи й демократії. Однак це ілюзія, переконує «Gazeta.ua». Тамтешнє суспільство влаштовує кремлівський режим. Так само, як війна з Україною, тисячі «вантажів-200» з Донбасу, повальне зомбування народу, демонстративні розправи з опозиціонерами тощо. За інформацією видання, у Москві зосереджується 90% фінансів країни. Москвичі мають у рази більшу зарплату, ніж мешканці віддалених регіонів та російської глибинки. Отже, соціальних причин для повстання проти влади нема. Політичних теж. Хіба може проти імперії повстати житель її столиці? Навпаки – в його інтересах підтримувати і боронити існуючий лад усіма фібрами душі. Та й менталітет росіян такий, що до влади у них сакральне ставлення. А їхній цар – найкращий, найрозумніший, найсильніший. Він не може помилятися чи діяти на шкоду народові. Так було і за царату, і за радянських часів, так є і нині. Отже, очікувати Майдану в Москві годі. Повстання проти імперій завжди починаються в провінціях і ніколи в столицях, зазначає видання у статті «Майдану в Москві не буде».
Хоча зараз Росія здається непорушною: величезна територія, колосальні запаси ресурсів і значна підтримка імперського курсу. Проте її чекає або розпад, або достатньо сувора зміна керівництва. Просто тому, що в XXI столітті країни, що живуть за законами 19-го століття, приречені. Це стверджує інтернет-видання «Фокус».
Без Гітлера ідеологія «русского мира» була б неможлива. Як пише інтернет-видання «Хвиля», свого часу сталіністи СРСР монополізували перемогу над Гітлером не так з манії величі, як суто для корисливих цілей. Називаючи радянський народ – народом переможцем, вони мали на увазі три інформаційні цілі. Перша: радянський народ тепер антифашист на віки віків. Друга: всі інші народи йому за це повинні бути вдячними до кінця світу. Третя, тільки радянський народ, в особі своєї керівної і спрямовуючої сили КПРС, що живе в Кремлі, може вирішувати, хто на планеті фашист, а хто ні. Радянський народ перестав існувати, як і КПРС, але Кремль і сталіністи в ньому залишилися, і монополію на перемогу над Гітлером вони стали приписувати російському народу. Видання наголошує, що Гітлеру для обґрунтування тези про перевагу німецького народу потрібні були складні екскурси в древню історію і расова теорія, Путіну для обґрунтування переваг російських потрібна монополія на перемогу над Гітлером. Тому він настільки нервово реагує на українців, які перемогли Гітлера, і взагалі на будь-яку правду про війну. У тому числі і про співавторство Сталіна на її початку. З цієї причини в Росії досі засекречена частина архівів, що стосуються війни, але зате День Перемоги зведений в розряд релігії та державного культу.
Революція гідності перемогла, Росію визнано державою-агресором, а в маршрутках та в українському медіапросторі як крутили російську попсу, так і крутять. Навіть у Західній Україні. Вирішити будь-яку проблему в українських реаліях завжди намагаються радикально. Проте радикальність дописувача сайту «Главред» має два втілення. Перший – руйнівний: все заборонити. Другий – творчий: негайно поміняти чуже на своє, красиве та корисне. Однак, хоча актуальної української музики нині більше, аніж майже 2 роки тому, все ж її не достатньо, аби заповнити більшість ефірного часу. Дописувач нагадує, що створення, виконання та поширення музики поєднує в собі творчі та бізнесові зусилля. Музиканти, як і письменники, художники, артисти, кінематографісти створюють культурний продукт, котрий можна й треба продавати. Отже, як і будь-який інший товар, культурну продукцію варто розглядати в загальному контексті заміщення імпорту. Відтак Україні потрібно формувати ринок, котрий буде здатним до саморегуляції та конкуренції через збільшення кількості його гравців. Заголовок публікації – «Перемогти російську попсу».
