Конфлікт на Донбасі низької інтенсивності вигідний Путіну, адже війна дозволяє підтримувати кризу в Україні й відтинає її від інвестицій, відтягує ресурси. Оскільки прямим військовим вторгненням усю Україну захопити Кремлю не по зубах, Росія розраховує на розхитування внутрішніх проблем та проведення локальних атак, наголошує дописувач тижневика «Дзеркало тижня». Санкції Заходу почали працювати, і наслідки повноцінного вторгнення для режиму Путіна непередбачувані. Росія – не СРСР. І її ресурси для ведення широкомасштабної війни дуже обмежені. Для того, щоб війна припинилася, або Україна має виконати вимоги Путіна, або Росія почне зазнавати таких втрат, які робитимуть продовження бойових дій невигідним. Щоб закінчити війну, потрібна радикальна зміна обстановки як у військовій, так і в політичній, економічній та інформаційній сферах. Керівництво країни, і насамперед президент, має перестати себе обманювати, перестати жити з психологією обложеної фортеці. У вічній паніці, що завтра його прийдуть скидати. Дописувач переконує главу держави, що в Україні розсудливі люди, які не збираються в умовах воєнної агресії влаштовувати військовий заколот. Тому Порошенку треба планувати стратегію дій, не борючись із фантомами й фальшивими загрозами, а почавши спиратися на народ, на інтелект, і навчитися довіряти людям, а не тільки своїм фобіям та радникам. На цьому наголошується в статті «Війна і вина».
Одне з наймодніших слів політичного лексикону останніх тижнів – «реванш». Як пояснює тижневик «Коментарі», – політик, щоб залишатися цікавим виборцю, змушений постійно продукувати нові смисли, ідеї і теми для обговорення. В Україні ж в активному обігу таких всього три (фронт, реформи й антикорупція) і кожна практично вичерпана. Загроза реваншу – свіжа нотка та можливість для політичних спекуляцій на тему: «тільки ми здатні врятувати країну». Утім, як наголошує видання, реваншистські сили дійсно існують і не є плодом політичної уяви. Просто шукати їх слід у структурі самої влади. Справжню загрозу представляють не ті, що втратили посади, а ті, котрі їх зберегли, «перефарбувалися» – той самий кістяк всіх гілок виконавчої, судової влади та місцевого самоврядування, «гвинтики» та «передавальні механізми» системи переважно залишилися на своїх місцях. Проблема ж не в тому, що держапарат всіх гілок влади тужить за «старими добрими часами» – він просто не в змозі собі уявити ніякі інші. Система, заснована на продажу посад, викачуванні ресурсів із нарізаних «вотчин» і їх перерозподілі по вертикалі, продовжує, хоч і зі скрипом, працювати. Заголовок публікації – «Влада сама підігріває мрії про реванш».
За минулий рік журналісти оприлюднили сотні випадків розтринькування бюджетних грошей за рахунок завищених цін на продукцію, послуги або держтендерів, проведених на сумнівних умовах. Однак, як зазначає тижневик «Новое время», лише мізерна їх частина перетворилася на кримінальні справи. Видання публікує вижимки останніх журналістських розслідувань. Найчастіше в них фігурує Міноборони. Про суми «відкатів» йдеться в статті «Вкрадено за рік».
Нещодавно екс-президент Грузії Міхеїл Саакашвілі сказав, що Україна може зазнати поразки у війні з Росією зсередини. Передусім через те, що в оборонній промисловості сидять ті самі люди, які десятиліттями її грабували. На сьогодні з директорів понад 100 підприємств, які входять до Державного концерну «Укроборонпром», нинішньому його керівництву вдалося змінити лише 12. Решта досі на своїх місцях як через ускладнену процедуру звільнення, так і через те, що ніким замінити або процес зняття блокується. Розслідування журналістів «Українського тижня» показує на прикладі великого стратегічного підприємства – Житомирського бронетанкового заводу, чому Україна, колись власниця одного з найбільших у світі військових арсеналів, змушена зараз у буквальному сенсі випрошувати зброю по всьому світу. Стаття називається «Житомирський броне корупційний».
