Європа поки не має спільної думки щодо того, як поводитися з різними країнами-партнерами на своїх східних теренах, які пішли різними шляхами розвитку. Вироблення нових підходів вимагатиме часу, але підтримка головній країні «Східного партнерства», Україні, необхідна негайно, вона має бути значною, на різних рівнях, згуртованою з відчуттям відповідальності за долю цієї країни, вважає керівник програм Східної Європи, Кавказу та Центральної Європи Європейського центру глобальної дії FRIDE Йос Бонстра.
– Ситуація навколо політики «Східного партнерства» настільки змінилася з часу минулого Вільнюського саміту, що деякі політики та аналітики називають його «самітом виживання». На цей вислів можна дивитися як на виживання «Східного партнерства», або як на виживання всього європейського проекту, маючи на увазі безпекові проблеми, які постали на східних теренах Європейського союзу. Як на нього дивитеся Ви?
– Я погоджуюся, що тут багато речей залишаються незрозумілими. Для чого ми зараз проводимо це саміт? Чи тому, що ми домовилися проводити ці саміти кожних два роки, чи для нього є конкретна причина. І яка в нас причина проводити цей саміт у Ризі зараз? На мою думку, є частина політиків, аналітиків, які дивляться на цей саміт в контексті зростання напруги у стосунках ЄС і Росії. Інша група говорить, що Росія не повинна впливати на нашу політику щодо сусідніх країн, а тим більше, не повинна змінювати нашу внутрішню регуляторну політику. І тому немає ясності навіть у тому, чи цей саміт є про виживання політики сусідства, чи про те, щоб далі намагатися працювати, як і раніше.
– З часу формулювання ідеї «Східного партнерства» відбулися великі зміни, як у самому ЄС, так і серед країн-партнерів на сході – вони фактично вибрали різні шляхи розвитку. Чи можна зараз виробити якийсь спільний підхід не лише серед країн ЄС, але і для шістьох дуже різних країн «Східного партнерства»?
– Гадаю, це буде досить складно. Механізми політики є вироблені, і вони працюють. Але є проблема, яка полягає у розколі в таборі самих країн «Східного партнерства». Один розкол пролягає між Україною і рештою, через розмір країни, її важливість та нинішню війну, а інший між тими країнами, які підписали Угоду про асоціацію з ЄС, які працюють над питаннями торгівлі, і тими, що не мають наміру мати спільний торговельний простір з Європейським союзом.
До першої групи належать Україна, Грузія та Молдова, а до другої Азербайджан, який не хоче мати угоди про вільну торгівлю з ЄС, та Вірменія і Білорусь, які не можуть її мати, бо вони зобов’язалися вступити до російського торговельного блоку, Євразійського економічного союзу. І навряд чи цей саміт зможе запропонувати рішення про те, як подолати цей розкол, і як намагатися наблизити ці країни до ЄС і як працювати з ними.
– Є чимало аналітиків у ЄС, які говорить, що Євросоюз не повинен витрачати обмежені ресурси на те, щоб намагатися наблизити до ЄС країни, які самі цього не хочуть і не поділяють європейські цінності, а краще витратити їх на підтримку тих, які хочуть бути ближче до ЄС, поділяють його цінності, працюють над змінами і потребують підтримки. Якої думки дотримуєтеся Ви?
– Ви говорите «країни», але для мене є різниця між населенням країни і її урядом. Гадаю, що я погоджуся, що немає сенсу намагатися намовити на зближення, наприклад, Азербайджан зараз, бо політичне керівництво цієї країн явно в цьому не зацікавлено. Але повністю відмовитися від того, щоб підтримати азербайджанський народ, громадянське суспільство через різні громадські ініціативи, було б помилкою. Це ж стосується і Білорусі, і, думаю, що і Вірменії. Тому, я б сказав, підтримати суспільства, але обережно працювати з урядами.
– Ви згадали, що Україна посідає окреме місце в політиці «Східного партнерства». Наскільки українське питання буде домінувати на саміті в Ризі?
– Гадаю, що дуже великою мірою. Українці самі доклали багато зусиль, щоб так сталося. Вони тут присутні у великій кількості, активно виступають, і правильно роблять. ЄС повинен ще усвідомити, до чого він спричинився два роки тому. Ми часто говоримо, що ЄС – слабка інституція, не має спільного голосу в закордонній політиці, але з іншого боку, ми недооцінюємо, які очікування може породити перспектива зближення з ЄС, як люди відреагували на те, що їхній уряд відмовився підписувати Угоду про асоціацію. Цей протест почався як проєвропейський, перетворився на протест проти корумпованої влади.
ЄС повинен навчитися відстоювати свою політику, бути спроможним виконувати взяті на себе зобов’язання
Європейський союз був сам заскочений тим, які зміни він може викликати навіть своїми обіцянками, і виявися не готовий підтримати їхню реалізацію. Бо коли почалася криза ЄС був розгублений, вирішення кризи мусили взяти на себе великі держави-члени, інколи навіть їм довелося покладатися на підтримку США. Тому ЄС повинен навчитися відстоювати свою політику, бути спроможним виконувати взяті на себе зобов’язання.
– Чи це означає, що ЄС тепер буде давати обіцянки вкрай обережно, зокрема щодо безвізового в’їзду для громадян України? Чи українці все ж дочекаються цього великого знаку підтримки з боку ЄС на цьому саміті?
Гадаю, що українці та грузини зможуть подорожувати до ЄС без візи не раніше, ніж у 2016 році
– Не впевнений. Дивлячись на речі реалістично, гадаю, що українці та грузини зможуть подорожувати до ЄС без візи не раніше, ніж у 2016 році. Так само, як вже подорожують молдовани. Але, гадаю, що це є дуже добрий знак, і добра політика, як для ЄС, так і для цих країн, які мають великий стимул змінити свою прикордонну службу, своє антикорупційне та антидискримінаційне законодавство, для туристичного, студентського обміну. Думаю, це найбільш видима підтримка, тому, чим швидше її буде надано Україні та Грузії, а згодом і решті цих країн, тим краще. Для решти, це, зрозуміло, візьме більше часу.
– Українці, усвідомлюють, звичайно, що не все було зроблено для запровадження безвізового режиму з українського боку, але вони побоюються того, що головною, хоч і неназваною причиною для зволікання з цим з боку ЄС, є той факт, що Україна не контролює частину свого кордону. А Росія, ведучи неоголошену війну проти України, може впливати на рішення Європейського союзу в цьому питанні та маніпулювати громадською думкою. Наскільки справедливі ці побоювання?
Це – боротьба за Україну між ЄС і Росією
Люди на Майдані зробили свій вибір, і зараз ми маємо подивитися, чи він може втілитися в реальності
– Це – боротьба за Україну між ЄС і Росією. Якщо Росія переможе, то все повернеться до ситуації трьох-чотирьохлітньої давності, тобто що Україна знову стане непрозорою, корумпованою країною, що намагається балансувати між Європою і Росією, ближче по боку Росії. І цього би хотіла Росія. Якщо переможе спільний українсько-європейський підхід, то Україні вдасться себе реформувати і стати модерною демократичною країною. Гадаю, що це буде головне питання наступного десятиліття. Гадаю, люди на Майдані зробили свій вибір, і зараз ми маємо подивитися, чи він може втілитися в реальності.
– Те, що Ви описали як виграш Росії може бути її візією, яку вона намагається накинути на Європейський союз. Україна вступила у фазу збройної боротьби з Росією, яка, судячи з попередніх моментів історії, може тривати десятиліттями. Чи в ЄС свідомі такої перспективи?
– Я не думаю, що Україна коли-небудь відмовиться від Криму, чи Донбасу. Але на певний час вона могла б вирішити, що вона не може повернути їх, а замість цього вона сконцентрується на внутрішніх реформах, сподіваючись на їхнє повернення у майбутньому. З мого спілкування у Києві, мені здається, що це перетворюється на домінантну точку зору.
Але ЄС має підтримати Україну на цьому шляху. Не лише ЄС як інституція, але і вся Європа, підтримати фінансово, інституційно. Тому, думаю, цей саміт буде дуже важливий для вироблення цієї програми підтримки з боку ЄС.
На цю ж тему:
 20.05.2015Грузія змирилася, що у Ризі безвізового режиму не отримає Саміт у Ризі: погляд із Тбілісіта Кишинева далі  20.05.2015Спершу – реформи, потім – безвізовий режим «В Єврокомісії немає ніяких сумнівів, що ми виконаємо весь блок реформ» – Клімкін далі |
