У Донецьку у вівторок був затриманий, а потім висланий до Росії кореспондент «Нової газети» Павло Канигін. Перед видворенням Канигіна вдарив по обличчю один зі співробітників «міністерства державної безпеки ДНР», які допитували його; причому, журналіст в цей момент був закутий в наручники. В інтерв'ю Радіо Свобода Павло Канигін розповів, що впродовж 5 днів безуспішно намагався отримати акредитацію для роботи в Донецьку, а заарештований був, коли йому нарешті пообіцяли її видати і запросили до «міністерства інформації ДНР». За словами журналіста, його звинуватили в тому, що він вживає всі види наркотиків, працює на Службу безпеки України і ЦРУ, причому, звинувачення висували люди, які самі були співробітниками СБУ ще рік тому, до початку війни. За день до свого затримання Канигін висвітлював стихійний антивоєнний мітинг жителів Донецька, які вимагали від сепаратистів припинити обстріл українських позицій з житлових кварталів.
– Для мене поки загадка, що стало причиною, але я знаю, що ці люди, «МГБшники», за мною стежили вже кілька днів. Вони знали, що я не можу отримати акредитацію, можливо, до речі, вони і стоять за цим. Я намагався отримати її протягом усіх шести днів свого перебування в Донецьку. Кожного дня я дзвонив до «міністерства інформації», де зазвичай отримують цей папірець, і там мені казали: «Приходьте завтра, зараз у нас нікого немає», «У нас обід», потім не брали слухавку, потім говорили, що потрібно рішення «міністра», я дзвонив «міністрові» Нікітіній, вона сказала, що допоможе, потім теж не брала слухавку. Так все це тривало певний час, потім в Донецьку відбувся антивоєнний мітинг, якого ніхто не очікував – всі ці «МГБшники» ходили з розгубленими обличчями. Після цього через одного з представників «міністерства інформації» на мене вийшли, призначили зустріч, і там мене затримали, абсолютно підло, пред'явивши звинувачення в тому, що я працюю без акредитації. Це був привід – причина, як я думаю, звичайно, не в цьому. Причина, напевно, в загальному їхньому бажанні не давати працювати тим журналістам, які об'єктивно висвітлюють ситуацію на південному сході України.
Мітинг у Донецьку 16 червня
Взагалі, це дивні люди. Наскільки я зрозумів з їхніх розповідей, раніше вони працювали в СБУ Донецької області. Виходить, і вашим, і нашим, ні матері, ні батька у них немає, вони готові працювати на будь-яку владу. Ці люди намагаються там у себе будувати якусь державу, взагалі не розуміючи, як вона функціонує. Вони не розуміють, що не можна затримувати посеред міста журналіста, тикаючи йому автоматом у спину. Не можна змушувати його під загрозою насильства здавати аналіз на наркотики, проводити дослідження, яке займає дві хвилини, і одразу ж виносити вердикт, що той, хто здавав цей аналіз, вживав всі наркотики ледь не з самого дитинства – вони так мені і заявили. Я не знаю, що це за тест такий, це якесь божевілля. По-моєму, такими справами не займалося навіть КДБ в самі свої люті роки.
– Це були виключно місцеві люди, тобто засланих з Москви «службістів» там не було?
Це була геть місцева, донецька «гебуха»Дуже сильно просили, щоб я не згадував про них, коли приїду до Москви, «тому що ми ж виконуємо наказ», «ми насправді люди підневільні»
– Ні, це була геть місцева, донецька «гебуха». Рівень їхній був не дуже високий, це було помітно з того, як вони розмовляють, як вони себе ведуть. Я намагався дізнатися, як їх звати, вони називали мені свої несправжні імена, а потім проговорювалися все одно, коли дзвонив телефон в кабінеті, вони піднімали слухавку і представлялися своїми справжніми іменами. Дуже сильно просили, щоб я не згадував про них, коли приїду до Москви, «тому що ми ж виконуємо наказ», «ми насправді люди підневільні». Але нічого не вийде, треба за такі провокації відповідати.
– Незважаючи на цю «розмову по душах», Вас досить сильно вдарили, пошкодивши очі?
Намагалися змусити мене зізнатися в тому, що я вживаю наркотики, вибити з мене інформацію про інших журналістів, які працюють на цій території, намагалися змусити мене зізнатися, що я агент всіх можливих розвідок світу, від СБУ до ЦРУ
– Ударили мене на самому початку, через те, напевно, що я був тоді більш говіркий. Там була типова практика «поганого» і «доброго» поліцейського. Ті, хто мене затримав, мене побили, а ті, хто допитував – вони ніби як були вже «добрі». Але я все це знаю, це все банально і тривіально, і нічого у них не вийшло. Вони намагалися змусити мене зізнатися в тому, що я вживаю наркотики, вони намагалися вибити з мене інформацію про інших журналістів, які працюють на цій території, щоб я їм розповів, з ким я співпрацюю. Вони намагалися змусити мене зізнатися, що я агент всіх можливих розвідок світу, від СБУ до ЦРУ. Вони говорили зовсім дурні якісь речі, наприклад: «Ну вам же зарплату платять наркотиками!» Це якийсь невеликий дешевий «развод», непрофесійний, це навіть не діяло. Якби за допомогою цього можна було вибити з мене щось, а так у них навіть нічого не вийшло, все це було смішно, безглуздо, натягнуто.
– Де відбувалися ці розмови, цей допит – в будівлі Донецької СБУ?
– Так, зараз це вже називається «МГБ», на вулиці Шевченка. Керував моїм допитом офіцер «МГБ ДНР» на ім’я Михайло Юрійович Данілін, з безпосередньої санкції «міністра безпеки ДНР» Лукашевича. Пан Лукашевич прекрасно знав, що я перебуваю там, затриманий, в наручниках, що я побитий його співробітниками. Звичайно, він прекрасно уявляв собі, що звинувачення на мою адресу безглузді, можливо, саме він і був ініціатором цієї провокації з тестом на наркотики.
Взагалі, я вважаю, що ці люди повинні відповісти за законом. За законами Росії, за законами України, та хоч за «законами» «ДНР». За такі речі. Я дуже хотів зустрітися з цим Лукашевичем, просив слідчих, які мене допитували, щоб вони мене представили цьому «міністрові», який віддає їм накази – я чув, як вони бігали до нього кудись нагору, а потім поверталися з його усними розпорядженнями. Я, як і раніше, хочу з ним зустрітися, в Москві, наприклад. Чого ховатися там, в Донецьку, за спинами автоматників?
– Ви кажете, що вас закували в наручники. Коли вас вдарили, Ви теж були в наручниках, тобто навіть теоретично не могли ніяк відповісти?
– Так.
– Чи справді вони Вас безпосередньо запитували: «Ви за укропів чи за нас?»
– Так, це були так звані «погані поліцейські». «Гарні» говорили вже іншими словами, але теж нісенітницю.
– Що було після того, як Вам влаштували цей тест на наркотики, після допиту, як Ви того ж дня вже опинилися в Росії?
– Після всієї цієї провокаційної процедури, спроб вибити з мене якісь свідчення і визнання, вони виписали мені постанову про те, що вони мене видворяють з території «ДНР», змусили мене підписати розписку, в якій говорилося, що я повідомлений про те, що мене видворяють. Потім мене посадили в автомобіль, і два оперативники спочатку повезли мене в готель, де провели обшук моїх речей і нічого не знайшли. Потім мене повезли на кордон з Росією, де передали до рук представникам ФСБ.
– Як вони Вас зустріли?
Я опинився посеред чистого поля в Ростовській області, до Ростова 150 кілометрів
– «ФСБшники» були трохи здивовані тим, що до них привозять російського журналіста, але сказали «добре, давайте». Зі мною провели бесіду, мене опитали, хто це такі, які у них були до мене питання, після чого відпустили, і я опинився посеред чистого поля в Ростовській області, до Ростова 150 кілометрів, треба якось їхати, в результаті мені ще три з половиною години довелося шукати транспорт.
– З того, що Вам говорили на допиті і після нього, випливає, що Вам тепер заборонений в'їзд до «ДНР»? Чи погрожували Вам чимось, якщо Ви ще раз спробуєте туди потрапити?
– Ні, я питав, коли мене вже везли в машині, що це за «видворення», що це за процедура. Вони сказали, що ніякого «закону про видворення» у них, звичайно, немає, бази даних немає, жодних паперів мені не вручали, тому я не знаю, як розцінювати цей акт. Можливо, представники «ДНР» найближчим часом навіть виступлять із заявою про те, що зовсім мене не виганяли, а я сам виявив бажання виїхати до Росії, і вони мене підвезли.
– Вас вже затримували на Донбасі. Чим нинішня ситуація для Вас відрізняється від тієї, та історія була більш серйозною, критичною для Вас?
Одна справа, коли тобі зброєю погрожують прості люди, не маючи жодних санкцій. Інша справа, коли те ж саме роблять люди, які вже наділені владою, які написали самі для себе закони, назвали себе «міністерством держбезпеки». Це куди неприємніше і куди страшніше
– Насправді, більш критичною є нинішня ситуація. Тоді ще ніякої «Донецької республіки» і близько не було, не було жодних структур. Зараз вже є якась організована квазідержавна машина, яка якось намагається вдавати із себе самодостатню державу. Одна справа, коли тобі зброєю погрожують прості люди, не маючи жодних санкцій, а просто з власної волі, виходячи зі своїх поривів і помилок, може правдивих, а, може, ні. Інша справа, коли практично те ж саме роблять люди, які вже наділені владою, у яких є повноваження, які написали самі для себе закони, створили для себе якісь інститути, назвали себе «міністерством держбезпеки», придумали статут, назву. Це куди неприємніше і куди страшніше.
– Тобто зараз незалежному журналісту працювати на території «ДНР» неможливо – з першого дня за тобою встановлюється стеження, навіть якщо ти абсолютно офіційно в'їхав на цю територію?
Кваліфікація їхня настільки низька, що вони стежили за мною, а потім, коли у них здали нерви після цього несподіваного для них антивоєнного мітингу, вони мене вирішили взяти, звинувативши у всіх гріхах, які тільки могли поміститися в їхніх шалених головах
– Так. Я все робив абсолютно прозоро. У чому взагалі абсурд: я ні від кого не приховував, що я приїжджаю, я з самого першого дня поставив до відома «міністерство інформації ДНР» про те, що я приїхав, що я хочу отримати акредитацію. Ці люди просто не розуміють, що таке прозора робота. Я був у всіх на виду, я ні від кого не ховався, вони могли мене викликати на бесіду, і я б на неї добровільно прийшов. Але ні, вони ж не розуміють якихось речей, як церемонії, формальності і так далі. Їм це все невідомо, це просто професіонали якогось нижчого рівня, точніше, навіть не професіонали – кваліфікація їхня настільки низька, що вони стежили за мною, а потім, коли у них здали нерви після цього несподіваного для них антивоєнного мітингу, вони мене вирішили взяти, звинувативши у всіх гріхах, які тільки могли поміститися в їхніх шалених головах.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
