Голназ Есфандіарі та Андрій Шароградський
Іранська ядерна програма, що стала причиною жорстких міжнародних санкцій проти Тегерана, і з приводу якої вже багато років ведуться багатосторонні переговори, з'явилася ще за шахського режиму. І, як згадує учений Акбар Етемад, котрий стояв біля витоків цієї програми, її метою, можливо, було створення ядерної зброї.
Наприкінці 1973 року фахівець з атомної енергетики Акбар Етемад отримав запрошення від шаха Ірану Мохаммеда Рези Пехлеві обговорити можливість розробки ядерної програми, що забезпечує місце для Ірану серед сучасних світових держав. Шах дійшов висновку, що для того, щоб у майбутньому забезпечити енергією зростаюче населення Ірану, необхідно диверсифікувати її джерела. Етемад, який здобув освіту в Швейцарії і обіймав на той момент пост ректора Університету імені Абу Алі Ібн Сини (Авіценни) в старовинному місті Хамадані, погодився з пропозицією шаха і взявся за вивчення економічної доцільності будівництва кількох атомних електростанцій в Ірані.
Шах став на мої умови, що стосуються того, яким чином має діяти Іран, щоб отримати доступ до ядерної енергії
Місяць потому він особисто представив шахові результати своїх досліджень. Як розповідав в інтерв'ю Радіо Свобода сам Акбар Етемад, шах негайно занурився в читання: «Протягом півтори години шах читав документ і ставив запитання. Закінчивши читання, він вручив звіт прем'єр-міністру Аміру-Аббасу Ховейді і сказав: «Я повністю згоден з судженнями Етемада. Це має бути в точності втілено в життя». Шах став на мої умови, що стосуються того, яким чином має діяти Іран, щоб отримати доступ до ядерної енергії».
Так Етемад очолив проект перетворення Ірану на ядерну державу. Для того, щоб шах мав можливість ухвалювати компетентні рішення, він особисто читав главі держави лекції з ядерної енергетики і технології. У той момент Етемад ще не розумів, з якою метою задумана ядерна програма, чи хоче шах, щоб в Ірані з'явилася ядерна зброя.
«Розгадати його задуми було нелегко», – розповідає Етемад, який після шести місяців регулярних зустрічей з шахом обережно запитав: «Тепер, коли вам відомо, в чому різниця між створенням реактора і бомби, коли ви знаєте, що таке збагачення і так далі, чого ви від мене чекаєте?»
Наразі ми не потребуємо ядерної зброї, адже Іран володіє значною владою в регіоні. Однак якщо в найближчі 10, 15 або 20 років військова рівновага зміниться – подивимося
Шах сказав: «Насамперед, я хочу, щоб у нас була атомна енергія, тому що нам це необхідно». Він додав: «Наразі ми не потребуємо ядерної зброї, адже Іран володіє значною владою в регіоні. Однак якщо в найближчі 10, 15 або 20 років військова рівновага в регіоні зміниться, то подивимося, що нам потрібно зробити».
Щоб втілити амбітні плани своєї ядерної програми, яка полягала в будівництві 23 ядерних реакторів, здатних виробляти 23 тисячі мегават електроенергії, Іран почав переговори з декількома західними країнами. У 1974 році Тегеран підписав Угоду про гарантії до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Вона дозволяє проведення інспекцій, що дають можливість експертам МАГАТЕ переконатися в тому, що ядерне збагачення не використовується для створення зброї. Того ж року Іран досяг домовленості з німецькою компанією Kraftwerk Union щодо будівництва двох ядерних реакторів в Бушері. Почалися переговори з Францією про будівництво ще двох реакторів.
Окремі переговори велися і з США. Вашингтон в цілому підтримав іранську ядерну програму, але виступив проти переробки ядерного палива на іранській території. Як розповідає Етемад, консультації тривали з 1974 до 1978 року. Сам він скептично ставився до переговорів з ядерними наддержавами: «Подумки я викреслив дві держави. Одна з них була Америкою, інша – Радянським Союзом. Тому що, вступаючи в переговори, обидві ці потужні країни спробували б нав'язати власні судження. Я не бажав грати за їхніми правилами».
Ще в 1957 році США та Іран підписали угоду щодо співпраці в галузі ядерної енергетики. У 1959 році за розпорядженням шаха при Тегеранському університеті був створений центр ядерних досліджень, а в 1967 році США передали Ірану дослідний реактор потужністю в 5 мегават. Як вважається, цей реактор пізніше використовувався для експериментів зі збагачення урану.
Офіційно Тегеран завжди підкреслював свої мирні плани, приєднавшись до договору про нерозповсюдження ядерної зброї ще в 1968 році – відразу після того, як він був відкритий для підписання. У 1975 році, коли вже було відомо про амбітні плани в галузі ядерної енергетики, при Массачусетському технологічному інституті США була створена програма з навчання іранських фахівців – Іран тоді отримав перших власних ядерних інженерів.
Цілком очевидно, що побоювання з приводу цілей шаха в ядерній області були. І розвиток подій говорить про те, що він думав про військову ядерну програму
Проте вже тоді у Вашингтоні виникли побоювання, що метою шаха є створення атомної бомби. На це звертає увагу директор Міжнародного інституту стратегічних досліджень в Лондоні Марк Фіцпатрік: «Сполучені Штати були стурбовані намірами шаха, і у Вашингтоні точилися суперечки з приводу того, чи слід передавати йому секретні технології, які застосовуються при створенні ядерної зброї. І врешті-решт було вирішено ці технології не передавати. Цілком очевидно, що побоювання з приводу цілей шаха в ядерній області були. І розвиток подій говорить про те, що він думав про військову ядерну програму. Щоправда, він мало чого в цьому досяг, частково тому, що США змінили свою політику в області секретних ядерних технологій».
Зрештою, в 1978 році Вашингтон і Тегеран все-таки зуміли укласти угоду, в рамках якої Ірану, в обмін на угоду про гарантії, дозволялося переробляти ядерне паливо, що постачається Сполученими Штатами. Однак втілити в життя цю угоду не вдалося. Ісламська революція 1979 року поклала край правлінню шаха, його ядерній мрії, а також співпраці Ірану зі Сполученими Штатами.
Незадовго до революції Акбар Етемад покинув Іран і зараз живе у Франції. Однак він уважно спостерігав за тим, як Ісламська Республіка повністю зупинила ядерну програму, зробила слабкі спроби відновити ядерні дослідження в 1980-і роки, а потім, в 1990-і, вирішила піти прокладеним шахом шляхом.
Етемад пильно стежить і за переговорами щодо іранської ядерної програми, які Тегеран веде з головними світовими державами, намагаючись домогтися зняття накладених на нього міжнародних економічних санкцій. Він з оптимізмом оцінює перспективу досягнення угоди з цього питання, проте вважає, що країни Заходу «нав'яжуть Тегерану свою волю».
Водночас, у відповідь на питання, чи вартувала ядерна програма того тиску, який відчув на собі Іран, Етемад відповів коротко: «Ні».
Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода
