Ярослава Трегубова
Київ – Події на Майдані, а потім війну на Сході документували десятки українських фотокореспондентів. Радіо Свобода вирішило поспілкуватися з деякими з них і з’ясувати, які завдання та виклики стоять перед ними та яка «вага» фотографії сьогодні.
Фотографом можна назвати кожного, хто фотографує, – Олександр Клименко
Фотокореспондент «Голосу України» Олександр Клименко вже 20 років фотографує війну. Висвітлював конфлікти в Африці, Югославії та Придністров’ї. Але такої жорстокості, яку він спостерігає на Сході, де зараз працює фотокореспондентом, не бачив ніде.
«З усього, що я бачив за 20 років,– це найстрашніша війна. У нас – війна без правил. Простих мирних людей обстрілюють «Градами» і мінами. Найжахливіше, що це роблять російські брати», – розповідає Клименко.
Він зазначає, що бачив багато вражаючих авторських світлин простих бійців, які вони знімають на телефон, але багато цих вартісних знімків залишаються непоміченими та неопублікованими. Тому важливо вміти не тільки зробити вдалі фото, а ще презентувати їх людям, зауважує фотокореспондент.
«Сьогодні кожне візуальне свідчення є дуже важливим. Тому фотографами називаю всіх, хто може фотографувати на будь-який пристрій», – каже Олександр Клименко.
Раніше фотографи могли змінити ситуацію, а нині багато важливої інформації – поза увагою суспільства
Олександр Клименко переконаний, що з початком війни значення фотокореспондентівв Україні зросло, оскільки написати про війну можна і з телефонної розмови, а от фотографу потрібно бути на місці подій.
«Нехай люди знають, що війна – не тільки посмішки чи приготування бійцями борщу, це – смерті, бої», – каже Клименко.
Фотограф вважає, що через перенасиченість інформаційного простору ЗМІ втратили свою «силу», тому багато важливої інформації, важливих фото залишаються поза увагою суспільства.
«Під час В’єтнамської війни журналісти, фотографи могли змінити ситуацію, вплинути на реакцію американського суспільства. Інформації було мало, її неможливо було швидко передати. А сьогодні я знімаю – і вже за годину матеріал в Інтернеті. Але він не має такого впливу», – говорить фотокореспондент.
Фотограф Олександр Клименко
Головне завдання фотографа – передати «нерв» в маси – Роман Малко
З перших днів війни фотокореспондент Роман Малко працює на Донбасі. Своїм обов’язком вважає показати суспільству те, що насправді відбувається на фронті, аби якомога більше людей дізналися правду.
Каже, якщо людина замислиться хоча б на секунду про те, що відбувалося в той момент, коли фіксувалась певна мить, – це вже успіх для фотографа.
«Приїжджаю зі Сходу і йду до магазину за продуктами. Біля мене йде дівчина, в якої на кожному пальці по пакетику брендового одягу. У неї випадає клатч, а з нього – велика упаковка доларів. Хочеться саме таким людям донести, що поки вони купують одяг, футболку за 15 тисяч, в цей момент сидять хлопці, яким нічого взути, а інший раз і нічого вдягти», – каже Малко.
Головне правило, яке Роман Малко засвоїв на Сході, – відчуваєш тривогу, то краще відмовитися навіть від ексклюзивного матеріалу – такий принцип не раз йому рятував життя. Але, за його словами, там «ти знаєш, що практично на будь-яку людину можеш покластися.
Малко також каже, що «прекрасне» на війні – це коли, після обстрілу хлопці з «Айдару» відривають від свого одягу шматок тканини і перемотують роздроблену кістку собаці».
Справжнім успіхом вважає наявність свого прізвища у «розстрільному» списку російського сайту «Трибунал».
«Вони бояться, що, завдяки фотографам зокрема, народ буде дізнаватись правду. Мені вони цим навіть лестять. Це значить, що я щось роблю корисне для суспільства, для України», – резюмує фотограф.
Фотограф Роман Малко
Професіоналів і їхні якісні фото завжди будуть цінувати – Владислав Мусієнко
Фотокореспондент агенції «УНІАН» Владислав Мусієнко від першого протесту до втечі з країни колишнього президента Віктора Януковича висвітлював події на Майдані. Він каже, що саме Революція гідності багато чому навчила українських фотографів, зокрема і в першу чергу, – піклуватися про свою безпеку.
Також Мусієнко зізнається, хотів би зустрітися і дізнатися про долю героїв його знімків.
«Інколи згадую хлопця, активного учасника тих подій, я його фотографував. Він спочатку навіть відмовлявся, а потім, оскільки я бував там доволі часто, звик до моєї присутності і вже не був проти. Пізніше бачив його пораненим на Грушевського. А потім ми довго не бачилися і зустрілися лише за місяць. Виявилося, що з ним все в порядку. Знаю, він брав участь у подіях на Сході», – говорить фотокореспондент.
Владислав Мусієнко, який також відомий резонансним фото годинника Breguet на руці Патріарха Кирила, зазначає, що скептично ставиться до того, що «фотографія має такий самий вплив, як і раніше».
«Людина вже просто не може сприймати цей потік інформації і виділяти якісь особливо важливі речі, звертати на них увагу. Тим більше, що йому підсовують різноманітну інформацію, маніпулюють за допомогою інформації», – говорить Мусієнко, проте, на його думку, це не означає, що потреба у фотокореспондентах відпала, професіоналів і їхні якісні фото завжди будуть цінувати.
Фотограф Владислав Мусієнко
Якщо взяв до рук камеру і натиснув спуск, можеш святкувати персональний День фотографа – Владислав Содель
Для фотожурналіста видання «Апостроф» Владислава Соделя 12 липня – радше День незалежності Кірібаті, аніж така «комерційна вигадка» як День фотографа.
Содель зауважує, що в останніх подіях в Україні фотокореспонденти відіграли важливу роль, зокрема його фото із закривавленими обличчями протестувальників, опубліковані в багатьох світових ЗМІ 18-19 лютого 2014 року, також «зірвали маски з Януковича і його оточення».
Він каже, що коли фотографував листування і годинники регіоналів з Верховної Ради, з’їзди суддів у 2012-14 роках чи Януковича, навіть не думав, що ці люди підуть на масові вбивства, щоб залишитись при владі.
«Там через кожне друге повідомлення навіть зараз ГПУ може відкривати справи. – розповідає Содель. – На той момент саме годинники були показником того, як жирувало оточення Януковича. Коли людина вішає на зап’ясток 2,5 мільйони доларів, можна уявити, який у нього за будинок і стиль життя, що у нього в голові. І ці люди показали свій звіриний вишкір взимку 2014»
«Люди зрозуміли силу розголосу і користуються цим»
Фотокореспондент вважає, що змінити країну можуть самі громадяни, цей процес вже почався і його не зупинити – люди зрозуміли силу розголосу і користуються цим: викладають фотографії в соціальні медіа, ті набувають резонансу, зміни відбуваються.
Фотограф скептично ставиться до знімків смс-листувань депутатів, які сьогодні особливо часто з’являються в соціальних мережах, і називає 90% цих публікацій – «таблоїдно-жовтушним сміттям», «поверхневістю».
Водночас Владислав Содель переконаний, що зараз відбуваються позитивні процеси в розвитку української фотографії.
«Будьмо відвертими, ці події зробили з багатьох наших press-фотографів – warphotographers`ів (військовий фотограф – ред.). Майстерність, яка роками здобувалась на буденних календарних подіях, вже рік відточується на Сході. Їхні фотографії купляють всі світові ЗМІ і фотоагенції. Вони закладають міцний фундамент для української документальної фотографії. Шкода тільки, що редакцій, де на фотографію робиться особливий, авторський, ексклюзивний нахил в Україні можна порахувати на пальцях однієї руки», – каже Содель.
За час військового конфлікту на Донбасі загинули вісім українських медійників, двоє з яких фотографи – Віктор Гурняк та Сергій Ніколаєв.
