«Одна карта – це 5 на 5 кілометрів». Як волонтери створюють карти для АТО

Тетяна Люта

Багато справ, пов’язаних з АТО, в країні тримаються лише на волонтерах. Але є те, що звичайним волонтерам не під силу, адже потребує спеціальної, професійної підготовки. Топографічні карти дуже потрібні солдатам, але зробити їх можуть тільки справжні фахівці. Саме тому майже рік тому картограф Надія Беба вирішила заснувати «Картографічну сотню». Радіо Свобода розпитало у волонтерки, як працює її команда.

– Хто це придумав?

– Ідея виникла у мене. Я ж її і створила. Ще влітку, рік назад, до мене як до картографа-фахівця почали звертатися знайомі військові. Вони писали, чи є карти на ту чи іншу територію. От тоді ми й почали шукати їх, робити. По ходу справи зрозуміли, що їм, звичайно, не підходять такі карти, які продаються в магазинах. Їм потрібні спеціальні карти – з рельєфом, з координатами.

Поступово ми розуміли, що це будуть не просто пошуки карт для знайомих, а щось більш масштабне. Адже карти – це велика проблема. Їх у військових майже немає. А ті, що є, які видавав Генштаб, вже не актуальні. На них нанесені застарілі дані. Саме тому майже одразу виникла ідея створення «Картографічної сотні». На початку осені я просто створила групу знайомих, які б мені могли чимось допомогти. Потім вже до нас долучалися інші люди. І поступово ми зробили свого роду виробництво.

– Скільки ентузіастів працює у вашій команді?

– Приблизно 20 людей. Точно сказати не можу. Адже буває таке, що люди приходять, роблять якусь роботу, а потім у них свої справи з’являються, наприклад, за кордон поїхали чи ще щось. Тому нам завжди потрібні спеціалісти, які зможуть і макети розробляти, і запити обробляти. Адже у нас є певні види робіт, які необхідно виконувати. Є люди, які роблять макети, є такі, що займаються поліграфією, інші обробляють замовлення або приймають форми запитів.

– А багато є людей, які хочуть приєднатися до вас?

– Люди потрохи приєднуються, але небагато. Бо це ж потрібно масу свого часу приділяти справі. Плюс до всього, ще й безкоштовно, на волонтерських засадах. У кожного є ж іще своя робота. Тому не можу сказати, що є дуже багато ентузіастів, які от так хочуться працювати постійно, кожного дня і без вихідних. У нас, в принципі, всі по-різному працюють. Хто скільки може. Хтось більше, хтось менше, але це особиста справа кожного. Я, наприклад, кожного дня працюю. У мене немає ані вихідних, ані свят. Постійно хтось дзвонить, щоб вирішити якісь організаційні питання, або просто проконсультуватися щодо запиту.

– Чи не складно особисто Вам ось так от працювати: без вихідних, без свят? Адже це триває вже рік і не знати, коли закінчиться.

– Насправді, дуже складно. Я дуже втомилася. Але поки є ще трохи сил. Хоча не знаю, на скільки їх вистачить. Можливо, поступово хтось навчиться робити те, що роблю я, і я зможу більше перекладати свої обов’язки на таких людей.

– Чи не пробували Ви відкривати філії в інших містах, щоб трохи полегшити свою працю? Бо зараз, фактично, ви єдиний такий центр на всю країну.

– Ми пробували відкрити філії. Але це дуже і дуже складно. Перша за все, складно в інших містах знайти відповідальних людей, які б мислили так, як ми, і робили те, що ми їм пропонуємо. Тому ми вирішили, що організація наша буде тільки у Києві. Ми просто будемо надсилати готові карти «Новою поштою» у різні куточки України. Адже для того, щоб утримувати декілька складів, потрібні немалі фінанси, а нам, на жаль, це не під силу. Ми і так дуже вдячні за те, що нам надали приміщення, яким ми користуємося. Безкоштовне світло, безкоштовна охорона, безкоштовна оренда. Але це все не на державному рівні. Ми самі домовлялися із директором підприємства.

– Розкажіть, як відбувається процедура замовлення карт.

– Ми розробили зручну форму заповнення заявок. Окрім звичайної реєстраційної форми в Google, де люди зазначають, хто вони, скільки і чого їм треба, вони повинні вказати ще й певні квадрати місцевості. Адже одна карта, наприклад, масштабу 1:10 000 – це п’ять на п’ять кілометрів. Тобто невеличкий шматок території. Тому нам треба розуміти, що саме потрібно людям. Для цього вони вибирають на схемі за номенклатурою певні квадрати та масштаби карт. Таким чином і вони менше часу витрачають на пояснення, і ми швидше розуміємо, що їм потрібно. Після того, як запит оформлено, він приходить у нашу базу. А тоді ми починаємо перевіряти людину, від якої надійшов запит. Тоді обробник запитів ставить певну карту на друк, якщо вона є, а якщо немає, то ми дороблюємо її. Деякі карти є на складі, тому можна одразу їх забрати. Після друку замовлення доставляється на той же-таки склад, звідки, після дзвінка нашого оператора, і забирають замовлення.

– Як ви перевіряєте людей? Раптом хтось із них воює на боці бойовиків?

– Людина, яка замовляє карти, повинна прислати нам документи, щоб ми переконалися, що вона дійсно із нашої сторони. Вона дає нам заяву із підписом командира та офіційною печаткою. Також це може бути офіційний лист, якщо це формування, яке не воює на фронті. Наприклад, у нас є і з територіальної оборони хлопці, і різні регіональні патріотичні об’єднання, які по областях працюють. Тобто ми не тільки на зону АТО робимо карти, а й на певні ділянки, де проводяться тренування, бойові навчання. Насправді, у нас дуже серйозна перевірка тих людей, які до нас звертаються. Адже наші карти – це високотехнологічна продукція, яка, справді, дуже цікава і ворогам.

– На які кошти ви друкуєте карти? Це ж все, мабуть, дуже дорого обходиться.

– Так, друк досить коштовний. Тому нам треба думати, де брати ці гроші. Трохи збираємо, трохи знайомі допомагають, хтось безкоштовно друкує, хтось фарбу і папір дає.

– А чи не думали ви звертатися до держави або ж подаватися на якісь гранти?

– Взагалі-то ми співпрацюємо із топографічною службою ЗСУ. Робимо все можливе, щоб вони нарешті почали нормально функціонувати та випускати карти. Тому що волонтерські карти не такі, як держані топографічні. У нас немає усіх відомостей, доступ до яких є у держави. Все, що ми можемо дістати, ми дістаємо, але цього замало для наших військових. Їм потрібні кращі карти, вони на це заслуговують. Ми дуже хочемо, щоб держава якнайшвидше цим зайнялася і робила це якісно. Бо пройшов цілий рік, а вони лише зараз почали випускати деякі оновлені карти. Ми багато чого з ними обговорюємо, зокрема, й ідею розробки космосхем. Бо вони таким ніколи не займалися, їх треба навчити. Це свого роду консультація з нашого боку. Ми їм розповідаємо, як це робити, де їм краще взяти ті чи інші дані. Іноді навіть надаємо їм технічну допомогу.

– Взагалі топографічні карти мали б видаватися військовим одразу, чи не так?

– Мали б. Але є декілька проблем. Перша, яку я вже називала, – застарілі карти. Друга проблема – немає комунікації між людьми. Військові не знають, де їм ті карти отримувати, хто їм їх повинен видавати, до кого на місцях звертатися. Тому ми допомогли топографічній службі розробити спеціальну форму. Після її замовлення до військових дзвонить людина зі служби, і вони вже з нею домовляються про те, хто відповідальний у секторі, і де можна взяти карти.

– А з приводу солдатів. Вони до вас звертаються, потім, мабуть, дякують за карти, які ви їм надаєте. Чи є у них якісь зауваження до вашої роботи, можливо, пропозиції того, як покращити роботу?

– Велика кількість людей, коли просто бачить космосхему, вже щаслива. Вони кажуть, що це вже клас, і кращого їм не треба. Але є люди, які кажуть, що ми б хотіли більше побачити таких і таких даних. Ми враховуємо їхні побажання і пробуємо удосконалитися.

– Ви вже рік пропрацювали. Якщо порівнювати те, що було спочатку, і те, що ви робите зараз, то який у цьому всьому ви бачите прогрес? Чи раді Ви, що взагалі створили таку організацію, як «Картографічна сотня»?

– Як мінімум, ми бачимо наші подальші плани, в який бік нам вдосконалюватися та розвиватися. Ми вже зараз не тільки карти і макети робимо. У нас є свої напрацювання з приводу тренінгів по типографії та орієнтуванню на місцевості. Це може бути просто теорія, або ж теорія разом із практичними заняттями. За потреби у нас є декілька інструкторів, які їх проводять. Плюс до цього, ми думаємо, як розвивати електронну картографічну систему. Рости є куди, головне, щоб вистачило сил.

А з приводу того чи рада – то звичайно! Я особисто не могла просто закрити очі на все, що відбувається, і спати спокійно, розуміючи, що у хлопців на фронті немає карт. Просто не могла. Коли ти знаєш, що люди на блокпостах стоять навіть без звичайної карти, яку можна купити у магазині, то спати спокійно не можеш. Адже бійці дзвонять і кажуть, що не знають, де вони, який населений пункт поруч, а це дуже складно чути.

– Тобто так Ви змогли знайти для себе роль у цій війні?

– Я завжди кажу, що можна допомогти бійцям, передавши на фронт декілька пар шкарпеток вартістю 15-20 гривень. А можна за ці ж гроші надрукувати декілька карт, і цим самим врятувати цілий підрозділ.