Найближчими днями в зону АТО вирушать ті ветерани батальйону «Донбас», які ще взимку пішли від Семена Семенченка. Новий добровольчий підрозділ «Донбас-Україна» отримав від Генштабу танки, артилерію та бронетехніку. «Конфлікту з владою у нас немає», – кажуть добровольці.
До відправлення в зону АТО готується новосформований 46-й окремий батальйон спеціального призначення «Донбас-Україна», який входить до складу Збройних сил України. У рамках підготовки він зараз проходить батальйонне злагодження на одному з полігонів України.
Як розповів Радіо Свобода прес-офіцер підрозділу Дмитро Різниченко, кістяком батальйону стали ветерани старого добровольчого батальйону «Донбас» – того, який зараз виконує бойові завдання в структурі Національної гвардії. За його словами, взимку внутрішні конфлікти між особовим складом та комбатом Семенченко досягли такого рівня, який вимагав адміністративних змін.
Якщо винести за дужки внутріполітичні конфлікти, то, по суті, конфлікту між владою та добровольцями немаєДмитро Різниченко
«Якщо винести за дужки внутрішньополітичні конфлікти, то, по суті, конфлікту між владою та добровольцями немає. І влада зацікавлена в збережені України як держави, і добровольці, більше, ніж інші верстви населення, у цьому зацікавлені», – наголосив Різниченко, який отримав поранення в Іловайську. Він визнає, що час умовної «махновщини», коли на фронт ішли та поверталися лише за покликом власної совісті, вже минув, та сьогодні можна перемогти лише через скоординовані дії.
Ініціатива створення батальйону належить підполковнику В’ячеславу Власенку з позивним «Філін», який в старому «Донбасі» був заступником Семенченка та виконував обов’язки начальника штабу.
У бліц-інтерв’ю «Філін» зазначив, що з самого початку хотів іти до Збройних сил України, але на початку війни туди, на відміну від Нацгвардії, не запрошували.
«У Збройних силах ми можемо отримати більше військової та бойової підготовки, озброєння і техніки. Крім того, тут є високопрофесійні спеціалісти й інструктори. У НГУ поки що такого рівня спеціалістів немає», – така думка підполковника опублікована на офіційній Facebook-сторінці батальйону.
На технічне забезпечення «Донбас-Україна» не жаліється
«Донбас-Україна» став другим, після «Айдару», добровольчим підрозділом у лавах Збройних сил України. Технічне забезпечення батальйону приємно здивувало ветеранів літньої кампанії – штурмовики отримали БТРи та БМП, розвідка – БРДМи. Також у 46-го окремого є польові міномети та крупнокаліберні гаубиці.
Є навіть власний танковий підрозділ, причому, за словами прес-офіцера, батальйону, це не традиційні Т-64, а сучасніші Т-72.
Ще в березні цього року, за словами заступника генерального директора ДП «Укроборонпром» Юрія Пащенка, Т-72 не стояли на озброєнні української армії. Таку заяву він зробив під час круглого столу, присвяченого проблемам реформування ВПК, та заявив, що підприємство готове модернізувати близько 300 танків з армійського резерву.
«Танк Т-72 не перебуває на озброєнні української армії. В Україні близько 300 таких танків. Ми запропонували Міністерству оборони довести їх до стану польських танків PT-91, фактично, до стандартів НАТО», – наголосив Пащенко.
У навчаннях батальйону брали участь майже всі роди військ
Наприкінці липня батальйон брав участь у кількох масштабних навчаннях із застосуванням бронетехніки та штурмової авіації, яка перед наступом на умовного противника відпрацювала по цілях. За умовним противником вели спостереження оператори БПЛА – безпілотних літальних апаратів.
Штаб новоствореного батальйону очолив ще один ветеран – майор Михайло Ніколов – він якраз вийшов з полону після Іловайська. Взагалі, як розповів Радіо Свобода комбат, у складі батальйону проходять службу близько 60 бійців з першого складу батальйону. Більшість із них пройшла Іловайський котел – хтось потрапив у полон, хтось – виходив з оточення.
Особовий склад батальйону поповнювався за рахунок мобілізованих, але вони, за словами офіцера з роботи із особовим складом батальйону, мали пройти суворий відбір.
«Ми їх селили в нашому таборі тренувальному, перевіряли фізично та психологічно. Взагалі, відсіяли понад 600 чоловік, а нашу чисельність ви ж собі уявляєте», – говорить офіцер із позивним «Покер». Взагалі-то, точна чисельність підрозділу – це закрита інформація, але зазвичай чисельність окремого штурмового батальйону сягає від 600 до 700 людей.
Коли виїхав на полігон, навчився на одному протезі в БМП заскакувати – ветеран Іловайська
Серед ветеранів є й такий, хто не може увійти до складу батальйону офіційно, але планує супроводжувати підрозділ як цивільний спеціаліст. Це боєць із позивним «Вінниця». Під час виходу з Іловайська пострілом з крупнокаліберного кулемета йому перебило праву ногу.
«Ми їхали в колоні четвертою машиною. Покійний вже командир першої роти «Тур» зрозумів та крикнув, що це засада, та вони відкрили по нас вогонь», – пригадує «Вінниця», якого тоді залишили з пораненням у якійсь хаті неподалік від місця бою.
За свій порятунок він вдячний побратиму Олександру Сасвуду із позивним «Гайдамака». Той також потрапив у полон, а зараз проходить службу в батальйоні «Донбас» Національної гвардії.
Він пішов до росіян та попросив забрати поранених, щоб нас не добили «ДНРівці», чи щоб ми самі не вмерли. Так я потрапив у полон до ульяновських десантників та пробув там три дніпозивний «Вінниця»
«Він пішов до росіян та попросив забрати поранених, щоб нас не добили «ДНРівці», чи щоб ми самі не вмерли. Офіцер спочатку не хотів, говорив, що в нього свої поранені є. Так я потрапив у полон до ульяновських десантників та пробув там три дні», – розповів боєць.
Через те, що боєць не отримав достатню медичну допомогу, нога почала відмирати. За словами «Вінниці», у росіян, які його утримували, не було усіх потрібних медикаментів. Без медичної допомоги залишався навіть російський обгорілий танкіст.
Нам номер малювали на лобі, а групу крові на руціпозивний «Вінниця»
Після обміну він потрапив до Запорізького польового шпиталю, куди в той день привезли 346 поранених. «Нам номер малювали на лобі, а групу крові на руці. Я був 253-м, дуже добре це запам’ятав», – говорить боєць.
Ампутацію ноги провели вище коліна – протез ветеран отримав за державний кошт, чим був немало здивований. Пізніше, вже за рахунок благодійного фонду батальйону, його відправили в Австрію, де за три тижні «Вінниця» навчився ходити на протезі та з тростиною.
Вже вдома боєць почав вивчати життя людей із обмеженими фізичними можливостями та побачив, як займаються спортом люди без кінцівок.
Тут я навіть навчився ходити без тростини, лише на протезі. Я навіть залажу та злажу з БМП самостійнопозивний «Вінниця»
«Я зателефонував начальнику штабу, і ось я тут зараз як цивільний спеціаліст. Звісно, фізичне навантаження менше, ніж в інших, але такого, щоб казали, що я каліка, такого немає. Тут я навіть навчився ходити без тростини, лише на протезі. Я навіть залажу та злажу з БМП самостійно», – говорить «Вінниця».
Досі пам’ятаю свого першого пораненого – лікар із Широкина
Знайшли ми серед бійців і зовсім молодого ветерана. Взимку Максим із позивним «Лід» потрапив до Широкина в складі батальйону «Донбас» Національної гвардії. Там він витягував поранених з-під вогню та навчав інших бійців наданню тактичної медичної допомоги на полі бою.
Я не рахую, скількох людей відтяг с полю боюпозивний «Лід»
«Я не рахую, скількох людей відтяг с полю бою. Добре пам’ятаю свого першого пораненого – це був боєць батальйону «Азов». Там було тяжке поранення ноги та, скоріш за все, печінки, але він вижив. Це було в перший же день, коли я заїхав у Широкине – в лютому», – говорить Максим.
В батальйоні «Донбас-Україна» він став санінструктором диверсійно-розвідувальної роти. Перейти з нацгвардійського «Донбасу» до армійського вирішив у березні – одразу після ротації з Широкина. На причинах не дуже зупиняється – говорить про погане фінансове забезпечення, напружені стосунки з командуванням та відсутність важкої техніки.
«Всі гроші, які я отримував у Нацгвардії, йшли на спорядження. Все моє спорядження було закуплено на власні гроші – починаючи від форми, закінчуючи підсумками», – говорить «Лід».
За його словами, сьогодні є проблема із крапельницями – одним із найефективніших засобів допомоги пораненому.
У нас влітку, в найтяжчі часи, гинув кожний другий поранений. Але тоді все було зовсім погано, зараз і з евакуацією, і з аптечками стало набагато кращепозивний «Лід»
«90% пораненим під час Дебальцева не ставили крапельниць. Про це йдеться, наприклад, у американському підручнику Tactical Combat Casualty Care. В них найкращі у світі показники – на сім поранених тільки один гине. Непоганими вважаються один до трьох, а у нас влітку, в найтяжчі часи, гинув кожний другий поранений, наскільки я знаю. Але тоді все було зовсім погано, зараз і з евакуацією, і з аптечками стало набагато краще», – розповідає санінструктор. Максим ріс у родині лікарів. До війни він працював програмістом та цікавився анатомією й витривалістю тіла під різними навантаженнями.
Порада від санінструктора мобілізованим: в аптечці кожного солдата мають бути перев’язувальні матеріали, хороший джгут, знеболювальне та протишокові препарати.
З патріотами на початку війни проблем не було – «правосек» з Пісків
Серед мобілізованих, які добровільно та цілеспрямовано приєдналися до батальйону, є боєць із позивним «Моряк». Все життя Олег Русак пропрацював на морі – навчався в Одесі, живе у Дніпропетровську. У серпні минулого року під Іловайськом загинув його син. Півроку Олег сидів дома, говорить, треба було побути з дружиною, а потім пішов воювати – в батальйоні він з початку березня.
«Це відбулося 23 серпня, о пів на п’яту вечора. Розвідувальна група виходила з бойового завдання, та їх обстріляли з РПГ. Мій син, Олександр Руснак із позивним «Дерзкий», загинув, – прикрив собою командира та двох бійців. Він воював у батальйоні «Азов». Не дожив півтора місяці до 24 років», – розповів «Моряк». Його молодший, 22-річний, син також служив в «Азові», але зараз вже вдома.
Є в батальйоні «Донбас-Україна» і «правосеки», зокрема, Валерій Чудновський із позивним «Воган». У радянському минулому – кадровий військовий, офіцер повітряних військ, він воював в Афганістані.
«Воган» жартує, що став відомим завдяки журналісту Сергію Лойку – той сфотографував його під час подорожі до Донецького аеропорту. На фотографії Чудновський готується стріляти з кулемета «Максим» 1944 року.
«У «Правому секторі» було три таких кулемета. Він хороший для стаціонарної вогневої позиції – можна вести бій на відстані до 2 кілометрів, а приціл розрахований взагалі на 2700 метрів. Взагалі, зброя 30-50-х років розрахована на стрільбу на такі великі дистанції», – розповідає він.
До «Правого сектору» «Воган» також воював у «Донбасі». Він записався в лави добровольчого підрозділу в травні 2014 року. «З патріотами взагалі не було проблем тоді, я пам’ятаю, що в цей батальйон записалося близько 800 людей. Проблеми були з технікою та спеціалістами, а не з добровольцями», – пригадує він.
«Воган» брав участь у боях за Карлівку, за Попасну, зачищав Красногорівку, але не хотів служити під командуванням Семена Семенченка, тодішнього командира батальйону «Донбасс». Поступово конфлікт наростав.
«Ми поїхали на нашу базу, в Нові Петрівці, з’ясовувати стосунки через командування Національної гвардії. Коли я туди приїхав, я зажадав свій контракт, який я підписував та усі підписували. Але мені його видали без підпису командуючого та без печатки в/ч 3027, і я зрозумів, що більше 2 місяців я перебував у зоні АТО, як приватна особа зі зброєю», – розповів «Воган».
Тоді Чудновський разом із двома побратимами перейшов до «Правого сектору» та майже одразу поїхав до Пісків. Там отримав поранення, а після реабілітації записався у батальйон «Донбас-Україна». Сьогодні «Воган» координує зусилля розвідників-операторів БПЛА – допомагає досвід майора повітряних військ.
Техніка нова, прапор старий
Нова техніка та нові добровольці підуть у бій під старим прапором – цей прапор Донецької області разом із кримськотатарським прапором зберігав в своїх речах боєць із позивним «Чингіз». Він, кримчанин, пройшов літню кампанію і, як багато інших «донбасівців», потрапив у полон під Іловайськом – весь цей час прапор був із ним.
«Коли все починалося, в нас було лише два таких прапора – не батальйонних, а звичайних, штампованих. Цей майорів над батальйоном під час бою за Карлівку наприкінці травня, отже, був з нами із самого початку бойового шляху», – розповіли в батальйоні.
Батальйон відрядять у зону АТО найближчими днями. До нових реалій війни, коли треба не наступати, а оборонятися, бійці обіцяють звикнути швидко. Говорять, що адаптовуватися їм уже не вперше.
