Путін повинен піти! ​​– фізик з Донбасу, який працює у США

Андрій Шароградський,​ Олександр Гостєв

З нагоди приїзду Володимира Путіна до Нью-Йорка для участі в Генеральній Асамблеї ООН приурочені відразу декілька акцій протесту. Один з учасників цих акцій – вчений-фізик, який працює у США, Дмитро Болдовський. Він народився і виріс у Макіївці, на Донбасі. В інтерв'ю Радіо Свобода чоловік розповів, чому вирішив приєднатися до протестів і про особисте ставлення до Володимира Путіна.

– У мене до останнього часу на Донбасі жив батько. Біля нього їздили ці танки, БТРи, ці «відпускники». Йому було страшно. Йому це не подобалося. Зрештою, кілька місяців тому він помер. Йому було 86 років – це вік, звичайно, як не крути. Але йому не змогли надати медичну допомогу, коли вона була потрібна. У нього були проблеми зі здоров'ям, але вони не були такими фатальними. Він просто помер. Тому що в певний момент йому потрібно було продовжити лікування. Лікарня у нас через дорогу від мого будинку. Він не зміг туди потрапити, тому що вона забита «відпускниками», бойовиками, абиким. А для нього місця там не знайшлося. І взагалі просто страшно бачити, як те місце, де ти народився і виріс, перетворюється на такий дивний анклав, таке дивне місце з дивними законами, де за те, що людина щось сказала, а комусь не сподобалося, вона потрапляє в якийсь підвал, де її тримають днями, тижнями, місяцями. Можуть випустити тільки за хабар. Страшно бачити те місце, де ти народився і виріс, еволюцію цього місця в якийсь дивний, дивний анклав із законами, схожими на те, що відбувається десь в Африці, напевно.

​– Зараз суспільство досить чітко ділиться на тих, для кого «Кримнаш» і «Кримненаш». Вам у повсякденному житті доводиться стикатися з подібним поділом в США? Чи втратили Ви когось із друзів на батьківщині?

– Так, звичайно, у США я таке бачу, особливо в районі Брайтон-Біч. Тут кілька кварталів, заселених вихідцями з колишнього СРСР. Але особисто я з цим стикаюся не так часто. Я там досить рідко буваю. Просто дивно бачити людей, які, живучи в Америці, продовжують жити ідеями Радянського Союзу і цією пропагандою, яка йде з телевізора, через інтернет. Що стосується моїх друзів в Україні, то так, деяких втратив... Я там народився і виріс, закінчив школу, кілька років працював в інституті Національної академії наук України. Так, частина моїх однокласників і навіть колег з інституту пішли в напрямку «Кримнаш».

Але там поділ відбувається більше не по лінії «росіяни – українці». Там, на мій погляд, поділ між людьми відбувся більше по соціальній лінії. Тобто люди, які десь училися, мають якийсь світогляд, десь подорожували, чогось досягли, мали хорошу роботу, займалися якоюсь творчою працею – в основному, ці люди на Донбасі залишитися не змогли. Велика частина цих людей просто поїхала. Та невелика частина, яка залишилася, просто тихо закрила рота, тихо мовчить. Тому що можна потрапити в підвал за те, що щось не так, у неправильному місці, в неправильний час сказав. А є народ, який простіший: люди, які працювали на шахті або на заводі, нікуди не їздили, чий світ був обмежений Макіївкою, Донбасом. Серед цих моїх колишніх однокласників або співробітників дуже велика частина підтримує все це: «ДНР», «Кримнаш»... Це мало залежить від того, росіянин ти чи українець. Роль відіграє, на мій погляд, соціальний статус людини. Чим він нижчий, тим більша ймовірність того, що це буде «Кримнаш», це буде «ДНР», це буде «ЛНР» тощо ...

– Ви хочете зміни режиму в Кремлі? Чи Ви хочете переконати Володимира Путіна цими своїми акціями, чи, принаймні, спробувати його якось переконати змінити свою політику?

– Як я вже сказав, у мене є певний особистий досвід, пов'язаний з Макіївкою, пов'язаний з моїм батьком. Тож, коли приїжджає Володимир Путін, я фізично не можу сидіти вдома. Я повинен кудись поїхати, щось робити, щось висловити. Навіть якщо це безнадійно, навіть якщо це не принесе результату. Друге. Я не думаю, що Володимир Путін, якщо він залишиться там, де він зараз, зможе змінитися. Занадто великий момент інерції. Він занадто довго з великою швидкістю рухався в цьому дивному напрямку. Йому просто фізично буде дуже складно повернути ліворуч або праворуч. Ця людина повинна піти, на мій погляд. Тільки після цього в країні, в Росії будуть якісь зміни. Я не думаю, що ця одна конкретна акція зможе щось змінити. Куди б не їхали Путін, або Лавров, Чуркін, які приїжджають, засідають, щось говорять, потрібно, щоб був якийсь постійний тиск. Великі і маленькі акції, але постійно. Одні можуть приїхати на демонстрацію, хтось може надіслати email, хтось може зателефонувати. Щоб постійно був тиск. Це тиск з часом, я думаю, зможе щось змінити.

– Ви можете сформулювати Ваше особисте ставлення до Путіна? Ви його ненавидите, не поважаєте чи, можливо, зневажаєте?

– Я б не назвав це словом «ненависть». Я б сказав: «Ця людина повинна піти». Це не її місце. Занадто багато зла вже зроблено – всі ці збиті літаки, занадто багато людей загинуло. Просто ненависть не відповідає масштабам того, що сталося. Це вже не ненависть. Це все! Як би це не називалося, Путін повинен піти!

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода