Майя Жакова
20 листопада в Україні і світі відзначається Міжнародний день дитини. Для близько мільйона дітей Донбасу це свято має гіркий присмак. У їхнє дитинство увірвались жахи війни, відчуття безпорадності і страх. Їхнє життя назавжди змінилося: хтось залишився на непідконтрольній Україні території, хтось живе в зоні постійного ризику, комусь довелось призвичаюватись до мирних умов, але вже в чужому, незнайомому місці. Підтримка для таких дітей найчастіше надходить від волонтерських організацій, благодійних фондів і просто небайдужих українців. Окрема ситуація з дітьми-сиротами Донбасу – доля багатьох з них Україні невідома.
П’ять відсотків дітей-сиріт чи позбавлених батьківської опіки з Донбасу нині перебувають на території Російської Федерації. Такою інформацією поділилася експерт з прав дитини Людмила Волинець.
«Урядові органи не ведуть перемовин із цими сім’ями з точки зору повернення дітей в Україну. Заборона спілкуватися з офіційними органами окупантів – це одна ситуація, але ці діти-сироти виїхали з прийомними батьками, батьками-вихователями – громадянами України. Очевидно, що за 18 місяців треба було б вийти на контакт з цими сім’ями з пропозицією повернення їх в Україну», – наголошує експерт.
15% усиновлених дітей, за словамив Людмили Волинець, сьогодні виховуються в регіонах України: Тернопільській, Львівській, Дніпропетровській та багатьох інших областях. Вона також зазначає, що постанови Кабінету міністрів є недосконалими і такими, які не регулюють базове питання – місце проживання таких сімей і додає: «Сім’ї, які виховують до десяти дітей-сиріт, проживають в монастирях, непристосованих приміщеннях, орендованому житлі і сплачують за комунальні послуги з тих коштів, що держава виділяє на утримання дітей, що є абсолютно неправильним».
Також, за інформацією експерта з прав дитини, близько півсотні таких родин, які переселилися на мирну територію, втратили свої будинки і повертатися їм нікуди, і взамін їм нічого не пропонують. «Заклик «беріть дітей-сиріт на виховання» виглядає дещо фальшивим. Відносно певної частини цих дітей є загроза повернення їх в інтернатні заклади», – наголошує Людмила Волинець.
Ще одна проблема, з якою можуть стикатися неповнолітні з Донбасу – перетин лінії зіткнення. Українські діти, які залишились проживати на території, яка нині підконтрольна угрупованню «ДНР», сьогодні усиновлюються рішенням «ДНР». «І якщо така дитина з’явиться завтра на блокпосту для переїзду на мирну територію, її просто не пропустять, – стверджує експерт. – Урядові структури дуже запізнилися з цим рішенням, що робити власне з дитиною, яка повинна або може повернутися на мирну територію».
«Допомоги від держави не вистачає, лишається мінімальне»
Переселенцям, які виїхали з Донбасу разом із дітьми, також живеться несолодко. Тетяна із Красного Луча Луганської області – мати трьох дітей. Їм пощастило потрапити в «зелений коридор», дістатися маршруткою до Харкова і покинути буремний схід. У Києві спершу винаймали флігель, а згодом знайшли будинок у Переяслав-Хмельницькому районі. Тетяна найбільше завдячує волонтерам, які допомогли їй разом з дітьми, тим більше, що її найменший син потребує особливого догляду. «У мене молодший син-інвалід. В нього синдром Дауна і вроджена вада серця. Волонтери допомогли і з першою операцією, і донорів знайти, з памперсами, пелюшками, харчуванням, ліками», – розповідає жінка.
За два тижні наймолодшому – знову на операцію: клапан в серці не запрацював, потрібно його міняти. І знову необхідно буде звертатися до волонтерів. «З боку держави – єдине, що я отримую, – «дитячі» гроші. Останній місяць отримала як переселенець, а також гроші на дитину з інвалідності. Це і все, що я отримую. Нам цього не вистачає, бо ми зараз орендуємо житло, лишається мінімальне», – ділиться подробицями Тетяна.
За словами матері, діти до нових умов адаптувалися швидко. Дев’ятирічна дочка Тетяни пішла повторно до другого класу, бо пропустила рік навчання. «Найтяжче було знайти нових друзів, позначається нестача спілкування, однак адаптувалася швидко. – ділиться Тетяна. – Старший син, йому вже 19, влаштувався на ферму працювати».
Від мого будинку лишилися самі голі стіни, – його розграбували
Повертатись додому мати-одиначка поки що не збирається. «По-перше, від мого будинку лишилися самі голі стіни, – його розграбували. А по-друге, діткам ніякої допомоги зараз фактично немає, а мені треба займатися дитиною, щоб я могла у будь-який момент звернутися до фахівця», – пояснює переселенка.
Таким чином, проблеми переселених дітей, в тому числі й тих, що мають особливі потреби, лягають на плечі їхніх батьків та на волонтерів. «З боку держави таким сім’ям, як я, – одна мама і діти, і ти не можеш вийти на роботу, бо в тебе дитина-інвалід, хотілося б не два півріччя отримувати допомогу для переселенців, а трохи довше, щоб була якась можливість для адаптації, щоб дитина могла підрости, і ти був певний, що можеш її віддати в дитсадок», – каже Тетяна.
Соціально незахищене дитинство – це те, з чим стикаються переселенці і на мирних територіях.
«Всі політичні ситуації і негаразди, які в Україні тривають, впливають на дітей також»
У справі підтримки дітей Донбасу все ж спостерігається і певний прогрес. В листопаді Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) за підтримки Міністерства науки України, Міністерства соціальної політики, Міністерства молоді та спорту і фінансово-технічної допомоги Європейського союзу розпочинає ініціативу «Діти миру». Проект спрямований на надання психосоціальної допомоги неповнолітнім, які у різний спосіб постраждали від кризи на сході країни.
«Цей проект сприятиме вирішенню конфліктів і більш легкій інтеграції сімей переселенців у ті громади, в які вони переїжджають, а також встановленню більш дружньої атмосфери у навчальних закладах», – зазначила керівник проектів з питань здоров’я та розвитку молоді ЮНІСЕФ-Україна Олена Сакович.
За словами Сакович, діти-переселенці стикаються з дуже складним випробуванням, бо вони лишають рідну школу, рідний осередок, свою громаду. Проблеми з інтеграцією у нову спільноту для них чи не найактуальніші. «Це можуть бути нові умови, інфраструктура, питання, пов’язані з дозвіллям, з надбанням нових друзів тощо. Звичайно, всі політичні ситуації і негаразди, які також в Україні тривають, впливають на дітей також. Діти мають свої різні точки зору, іноді достатньо агресивно поводяться стосовно один до одного», – роз’яснює експерт.
Щодо соціально-психологічної підтримки, то вже ведеться навчання педагогів, психологів як у закладах шкільної освіти, так і позашкільної і громадських організаціях в тому числі. «Вони навчаються методиці надання психологічної допомоги: індивідуальних і групових консультацій з метою полегшити наслідки проживання в кризі, зниження тривожності й агресії, з метою надати їм необхідну допомогу, щоб вони могли справлятися з соціально-психологічними, емоційними проблемами», – розкриває подробиці проекту Олена Сакович.
Ініціатива впроваджуватиме спортивні і культурні заходи для дітей, які приїхали з різних куточків України, аби допомогти їм знайти спільну мову. «Чи це ми навчаємось разом навичкам спілкування, дебатам, чи ми також робимо спільні зусилля, щоб щось робити разом – грати в футбол, готувати виставу, відновлювати дитячий майданчик, де ми в спільному просторі розуміємо, що я і ти, – ми однакові, і ми люди, які мають можливість спілкуватися і бути друзями», – розповідає керівник проектів з питань здоров’я та розвитку молоді ЮНІСЕФ-Україна.
Реалізовуватимуть проект в областях із найбільшою кількістю переселених осіб – Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській та Запорізькій. За словами організатора, програма розрахована на те, щоб охопити близько 50 тисяч дітей.
