Роман Супер
У Росії вперше за 16 років після закінчення «великої алії» (повернення євреїв до Ізраїлю – ред.) підвищилась активність громадян, які хочуть репатріюватися до Ізраїлю. У нульові кількість репатріантів з Росії не дотягувала і до 2 тисячі осіб на рік, а ось у 2014 році на постійне місце проживання до Ізраїлю виїхали 4 тисячі 685 росіян (зростання більш ніж удвічі). Але набагато істотніше в 2014-2015 роках змінилися не кількісні, а якісні показники алії з Росії: репатріант значно помолодшав, здобув вищу освіту і тепер він майже завжди москвич. Кореспондент Російської редакції Радіо Свобода Роман Супер цієї осені опинився серед росіян, які репатріюються, і дізнався зсередини, як працює система отримання ізраїльського громадянства і заради чого росіяни їдуть до цієї країни.
Майже всі наші з Валерієм спільні друзі, приятелі і знайомі, що мають підстави для отримання ізраїльського громадянства, це або вже зробили, або роблять прямо зараз, або в найближчий час збираються телефонувати до посольства Ізраїлю в Москві і записуватися на прийом до консула для отримання репатріаційної візи. Нічого особливого.
Номери телефонів відділу репатріації легко знайти на сайті посольства. Набагато складніше за цими телефонами додзвонитися: спочатку довго зайнято, потім за цим же номером ніхто не відповідає, потім знову зайнято… Слухавку, як буває, піднімають у той момент, коли ти зовсім зневірився. Жіночий голос з приємним акцентом уточнює, хто саме хоче репатріюватися, запитує паспортні дані, нагадує про документи, які необхідно принести з собою, і визначає дату та час для співбесіди з консулом:
– У нас зараз запис тільки за три місяці здійснюється. Будете чекати?
– Слухайте, а чому так довго?
– Бо дуже багато охочих. Кількість репатріантів зросла в два з половиною рази за півтора роки. У нас багато роботи.
– Добре, за три, так за три.
– Людей починають запускати в будівлю о 9 ранку. Приходьте, будь ласка, раніше, якщо хочете все зробити швидше.
Жіночий голос з приємним акцентом не перебільшував. О 8:30 вже тупцювала довга, десь на 50 осіб черга… Через кілька хвилин черга помітно подовжується. Тут мами з маленькими дітьми; зворушливі літні сімейні пари, які задумалися про пенсію коло моря; знайомі з інформаційних телеефірів особи, які не раз публічно присягали на вірність партії влади (російської); редактори глянцевих журналів; клерки; відомий музикант, що ховається в капюшоні; скромні виховані люди з добрими, але втомленими очима за товстими лінзами окулярів. Нічого особливого.
Кожному видають товсту анкету. Серед численних простих запитань (де народився, де вчився, де працював) трапляються і каверзні. Наприклад, тебе просять розповісти про віросповідання. Напишеш, що православний чи мусульманин – відразу до побачення. Напишеш, що іудей – доведеться це доводити: страшно уявити як. Слава Богу, що я атеїст.
Заповнену анкету здаєш у віконце і чекаєш. Скільки чекати – не зрозуміло. Інколи чекають півгодини, інколи – годин п'ять або навіть шість. Раз на півгодини в цей вагончик, закритий зовні, заходить охоронець і пропонує всім охочим сходити в туалет.
По гучномовному зв'язку приблизно кожні 20 хвилин оголошують прізвища претендентів на репатріацію: «Пан Іванов. Пан Воробйов. Пан Пєтухов». Іноді, ніби заради справедливості, серед людей відшукується Рабинович. За законом для отримання права на репатріацію достатньо документально підтвердити єврейство бабусі чи дідуся (по маминій чи батьковій лінії – не важливо), тобто бути євреєм в третьому поколінні. У співробітників посольства Ізраїлю в Москві з цього приводу навіть існує жарт: євреєм можеш ти не бути, але громадянином бути зобов'язаний. Нічого не поробиш – закон є закон.
– Пане Супер. Проходьте.
Чи варто говорити, що вся увага вагончика дісталася в цей момент мені.
Консул – сувора і дзвінка єврейська жінка – теж відразу звернула увагу на прізвище і одразу ж дала зрозуміти, хто я такий насправді:
– Прізвище хороше. Що означає, знаєте?
– Багато версій. Мені всі не дуже подобаються.
– Ваше прізвище з івриту перекладається як «письменник». На івриті слова «супер» і «софер» пишуться однаково. Тож в Ізраїлі до вас будуть звертатися інакше – Роман Софер. А «софер» – це письменник. Якщо Супер будуть називати, починайте ображатися. «Супер» в Ізраїлі називають виключно магазини, супермаркети. Письменник – краще, ніж супермаркет.
Сувора і дзвінка єврейська жінка в оточенні трьох державних прапорів Ізраїлю (один великий на стіні, один маленький на столі, третій зовсім маленький на значку на грудях) уважно вивчила заповнену анкету, потім попросила показати документи, що підтверджують моє єврейство. Свідоцтва про народження найближчих родичів із зазначенням національності – це, власне, і є базові документи, які дозволяють людині отримати візу репатріанта. Базові, але не єдині. У 9 випадках з 10 консул обов'язково попросить донести яку-небудь «нескладну» довідку, навіть незважаючи на те, що у вашому єврействі не сумнівається жодна людина на всьому білому світі. Швидше за все, це робиться з двох причин: по-перше, таким чином консул дає тобі час добре обміркувати необхідність репатріації ще раз. По-друге, послухайте, наші предки 40 років блукали по пустелі, невже важко з'їздити в умовний Дніпропетровськ за якоюсь випискою? «Звичайно, не складно», – розгублено говориш ти консулу у відповідь на цю вимогу, думаючи про себе: «Це ж неймовірний геморой, от підстава».
Фотокартки могил померлих родичів на єврейському кладовищі, фотокартки весілля братів чи сестер під хупою, будь-які грамоти та рекомендації з будь-яких єврейських організацій, принесені з собою для співбесіди з консулом, вітаються, але навряд чи щось вирішують. Перш ніж отримати репатріаційну візу, я ходив до суворої і дзвінкої жінки три рази…
Найскладніше позаду. Все, що відбувається далі, не вимагає практично ніяких зусиль. Отримавши візу, новий репатріант повинен зв'язатися з єврейським агентством «Сохнут», яке є в різних містах Росії. Їхати в їхній офіс не обов'язково, достатньо телефоном або навіть електронною поштою розповісти про себе і вислати фотографію візи. «Сохнут» запропонує новому репатріантові летіти до Тель-Авіва за рахунок ізраїльської держави, запропонує взяти на себе витрати за перевезення важкого багажу. Від цього привілею можна відмовитися і летіти за свої гроші, надавши єврейському агентству інформацію про свій рейс (бо вас повинні зустрічати). Таким чином черга на оформлення документів в «Бен-Гуріон», напевно, буде маленькою. Головне, не летіти під час Шабату і численні єврейські свята, коли в країні закриті всі державні установи, які новий репатріант має відвідати. Всі чотири державні установи.
Мене попереджали багато приятелів-євреїв, які нещодавно повернулися до Ізраїлю, що в «Бен-Гуріон» можна сміливо забути про низку не дуже приємних процедур, пов'язаних з оформленням твоєї репатріації. Говорили, що більше не буде додаткових довідок, замкнених зовні дверей та інших неприємних зіткнень з системою. Все це в минулому, в Москві. Але я все одно за старою російською звичкою чекав підступу, тому переживав. Як з'ясувалося, даремно. Як тільки новий репатріант опиняється в Тель-Авіві, він одразу ж потрапляє в руки дивної ізраїльської бюрократії. Дивина її насамперед полягає в тому, що громадянином Ізраїлю ти стаєш, не встигнувши отримати свій багаж. Нічого особливого…
Ми прилетіли до Ізраїлю власним коштом, тому ніякої черги в кімнаті для оформлення громадянства не було взагалі. Протягом півгодини нам видали посвідчення нового репатріанта («теудат оле»). Якщо вам не хочеться на черговому документі виглядати як зомбі, захопіть фотографію для посвідчення репатріанта з собою: тут вас сфотографують погано. Потім у цій же кімнаті людині видають направлення в медичну касу. Краще отримати направлення вже зараз: в аеропорту безкоштовно. В іншому випадку доведеться йти на пошту і отримувати це направлення за гроші. Репатріантові видають довідку, яка дозволяє відкрити банківський рахунок в Ізраїлі. А ще через хвилин десять, контрольно вивчивши всі зібрані документи, що підтверджують ваше єврейство (не здавайте ці документи в багаж в жодному разі!), співробітник МВС одразу ж видасть репатріантові паспорт громадянина Ізраїлю («теудат зеут»). Разом з ним новому громадянинові кладуть 1250 шекелів (на сім'ю з трьох осіб кладуть більше – 2750 шекелів), безкоштовна сім-карта і ваучер на таксі, яке теж за рахунок держави довезе вас з «Бен-Гуріона» в будь-яку точку Ізраїлю.
На цьому для багатьох сучасних нових репатріантів алія, власне, і закінчується. Люди отримують паспорти і буквально одразу ж повертаються додому. Справа в тому, що Ізраїль, ймовірно, єдина країна в світі, яка видає своїм громадянам два різних види закордонних паспортів. Через три місяці після отримання ізраїльського громадянства громадянин може оформити тимчасовий проїзний документ («Лессі-пассе», оформляється відразу або на рік, або на два роки, потім продовжується ще два рази на два роки), який дає право людині без віз в'їжджати до більш ніж 40 країн світу. «Лесі-пассе» можна отримати в тому ж посольстві Ізраїлю в Москві, де репатріантові видавалася віза для отримання громадянства. Для багатьох росіян сенс цієї алії полягає якраз в отриманні цього тимчасового проїзного документа, який функціонально мало чим відрізняється від постійного закордонного паспорта.
Офіційний Ізраїль підтримує і вітає алію в будь-якому її вигляді, не сумніваючись у тому, що «земля обітована», рано чи пізно поверне собі всіх своїх синів, що заблукали.
Повернення до реальності відбувається щоразу, коли ти йдеш в супермаркет купувати їжу і перераховуєш цінники на м'ясо, фрукти і сири з шекелів на російські рублі. Перераховуєш і не віриш своїм очам. Потім знову перераховуш – все правильно. Але як це можливо? У Тель-Авіві – захмарно дороге життя: космічно дороге житло, несправедливо дорогий громадський транспорт (який, до того ж, не працює під час Шабату) і невідомо чому дорога їжа, яку ніхто нізвідки не привозить: її вирощують в декількох кілометрах від магазину.
Сувора дзвінка єврейська жінка в посольстві Ізраїлю в Москві була права: письменник – краще, ніж супермаркет. Я б тільки додав: письменник краще і дешевше, ніж будь-який супермаркет в Тель-Авіві…
Ходжу по ринку «Кармель», люто трясу огірком і запитую продавця: чому ваші овочі коштують, як наркотики? Продавець розводить руками: «Зрозумій, друже, коли ти платиш за цей огірок, то ти платиш не за огірок. Ти платиш за свій соціальний захист і за мирне небо над головою. Знаєш, як дорого країні обходиться «Залізний купол»?». Продавець з сирної лавки відповів приблизно те ж саме, добивши мене старим єврейським анекдотом: «В Ізраїлі дуже просто стати мільйонером. Потрібно репатріюватися сюди мільярдером».
Відкривши банківський рахунок, оформивши медичну страховку і зареєструвавшись в Міністерстві абсорбції (на це потрібно два дні), новий репатріант, який хоче їздити світом в найближчі три місяці (тобто до отримання тимчасового закордонного паспорта, який можна отримати тільки через 90 днів), повинен сходити в останню інстанцію – МВС – і отримати дозвіл на виїзд з країни. Багатьом, втім, вдається виїжджати з Ізраїлю і без цього дозволу, часто його просто не питають.
Похід в це міністерство був для мене найбільш хвилюючим. Але виявилося, що ізраїльське МВС не має взагалі нічого спільного з російським. Тут не принижують людей. Нікого не б'ють кийками. З тобою розмовляють, а не «гавкають». І, що зовсім вже дивно, тут дивляться тобі в очі й усміхаються. Довідку отримав знову за незвичайні 15-20 хвилин. Я просто взяв номерок, підійшов до віконця, попросив папір, який без зволікань роздрукували у мене на очах. Одразу ж – у Міністерстві внутрішніх справ – за бажанням можна змінити своє ім'я… Нічого особливого.
Повний текст матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода
