«Україна – це Європа, і так має бути завжди» – шведська журналістка

Лондон – Від подій на Майдані, російської анексії Криму і початку збройного конфлікту на сході України минуло майже 2 роки. Увесь цей час новини з та про Україну більш-менш регулярно з'являються у європейських засобах масової інформації, сюжети на українську тематику є не лише у випусках новин, а й надходять буквально звідусіль. Про Україну також багато говорять на різних рівнях у Європі. Але чи робить все це Україну ближчою до європейців? Чи те, що відбувається у країні синьо-жовтого прапору, стає більш зрозумілим не лише офіційним чиновникам країн Європи, а й пересічному європейцеві на вулиці?

Перш за все, коли європейці у розмовах згадують про Україну, байдуже з якого приводу, майже щоразу спершу згадується війна на сході. Повідомлення про конфлікт, у якому бере участь Росія, є доволі різними, і з'являються вони залежно від того, чи відбувається на той час новий сплеск бойових дій, чи відбуваються зустрічі з метою їх припинення. Втім видно і чути, принаймні, з власного досвіду, що нині про Україну не забувають, і не кажуть про неї, як про якусь «сіру територію» між Європою та Росією. Європейці усвідомили, що є така держава Україна від самого початку, яка проголосила свою незалежність ще 1991 року, і багато хто у Європі з подивом відзначив, що Україна – це не Росія, а дехто навіть згодом написав книжку з такою назвою.

Водночас сприйняття України, як чогось цілісного, самодостатнього і, головне, цікавого для решти Європи, бракувало. Здавалося, що після подій Помаранчевої революції зацікавлення Україною, як державою, де люди повстали проти того, щоб їх вважали «совками» і безправною біомасою, мало б призвести до розвитку інтересу до України та всього, що з нею пов'язано. Так і було протягом певного часу, аж доки Україна знов не поринула в сірість, яка була пов'язана з не надто хорошим іміджем у Європі її тодішніх правителів, і постійним озиранням на Росію, і не лише під час правління колишнього президента Віктора Януковича, який втік до Росії. Але от 2 роки тому, під час подій на Майдані, про Україну знов почали писати топ-новини, а анексія Росією Криму та агресія Росії в Україні загалом також підігріли інтерес до України. Втім, виглядає так, що ця друга хвиля зацікавлення Україною також може потонути у вже традиційних заголовках, пов'язаних з негативом і людськими стражданнями, а не з якимись успіхами і досягненнями, або ж просто людським інтересом.

Так каже оглядач іспанської інформаційної агенції EFE у Лондоні Марія Лопес, яка вважає, що зараз варто змінити заголовки новин про Україну. І це, на її думку, має бути справа рук самих українців.

«Що, власне, ми чуємо зараз про Україну? Трохи про війну, трохи про корупцію і трохи про депутатів, які чубляться у парламенті.Чи ж цього достатньо, аби привернути увагу? Можливо, так. Чи цього достатньо, аби показати себе, як цікаву країну, яку варто відвідати, аби її дослідити і дізнатися про неї більше? Мабуть, що ні. Отож тут спершу йдеться про заголовки новин. Якщо ті заголовки вам байдужі, ви тоді отримуєте те, на що заслуговуєте, – це брак зацікавлення, жалість та загальне занедбання. Отож, як на мене, для того, аби показати їхню країну як щось відмінне від поля бою, байдуже, у відкритому полі чи у парламенті, або якусь таку «темну територію», де відбуваються «темні оборудки», українцям самим варто створювати інші заголовки новин про свою країну. І тут ті, хто ухвалює рішення в Україні, мусять це збагнути і працювати на те, аби в Україні з'явився кращий і більш проєвропейський образ, бо Україна має великий потенціал у Європі», – каже Марія Лопес.

На противагу до вже типового негативного потоку новин з України, наприкінці року Україну згадували у гарному контексті і зацікавлення нею також помітно зросло. Причина проста – Збірна України з футболу вперше власними силами вийшла на чемпіонат Європи з футболу, який відбудеться наступного літа у Франції. Напередодні жеребкування, яке відбулося у Парижі, Україну розглядали як цікавого учасника цього турніру, а відтак можливість опинитися в одній групі з Україною на Євро-2016 обговорювали як фахівці, так і звичайні вболівальники країн Європи. Таким чином Україну, бодай у цьому контексті, вже сприймали, як повноправного члена європейської родини, хоча і лише на футбольному полі, який і показуватиме все, на що він здатний наступного літа на футбольних полях Франції.

Україна гратиме у Франції в одній групі з Північною Ірландією. І, як вважає вболівальник футболістів з Північної Ірландії Рорі О'Дрісколл, можливий успіх України на цьому турнірі приверне до неї увагу з позитивного боку, показавши, що Україна – це не лише корупція і війна.

«Як на мене, це чудово, що Україна зіграє у Франції на Євро-2016 наступного літа. Відтак люди трохи відійдуть від усталених останнім часом асоціацій України з якимось лихом. І тут не лише українці самі зможуть відійти від цих асоціацій, а й люди у Європі також. Вся Європа буде стежити за перебігом подій під час Євро-2016 у Франції, і ця подія покаже Україну часткою Європи, принаймні, хоча б цього разу і на футбольному полі. Україна буде цікавим учасником загальноєвропейської події, – каже він. – Ми навіть могли б очікувати, що, за певних обставин, Україна зустрінеться з Росією під час Євро-2016, і ця конфронтація на футбольній галявині не матиме жодних жертв чи постраждалих. А це вже очевидний бонус!»

Але у сприйнятті України, як повноцінної держави, що відбулась, і яка не лише на футбольному полі збирається увійти до європейської родини, а розділяє європейські цінності та європейський підхід до демократії, важливим чинником, на думку самих європейців, має стати чітке засвідчення самою Україною своїх пріоритетів. Чи Україна й надалі збирається озиратися на свого, скажімо, менш європейського східного сусіда, чи дасть зрозуміти всім, у тому числі і самій собі, що майбутнє України – саме у Європі, у родині цивілізованих, демократичних і заможних держав. Саме на важливості цієї декларації наголошує британський політолог Джеймс Гантер.

«Те, що зараз необхідно, щоб скерувати Україну до Європи, де її б привітали у решті європейської вільної і демократичної родини – це показати своє бажання стати по-справжньому європейською нацією, байдуже, які коники буде викидати з цього приводу Москва. Щойно Україна повністю вийде з тіні «великого брата» на сході і заявить про своє безповоротне рішення бути європейською державою, порвавши з колоніальним і залежним від Росії минулим, Європа отримає цей меседж і остаточно збагне, що Україна не перебуває на задвірках Росії, а є сучасною європейською державою, яка хоче розвиватися і квітнути поміж подібних їй держав Європи. Інакше кажучи, Україна мусить бути у гарній компанії і має шукати цієї гарної компанії, на противагу до тієї компанії, у якій вона була від часу проголошення незалежності. Українці самі мусять вірити у своє європейське майбутнє і не піддаватися цьому розповсюдженому скептицизму, що, мовляв, ми не здатні на це, ми занадто корумповані, залежні від Росії тощо. Порвіть з минулим, бо ж майбутнє – яскраве, байдуже, що говорить з цього приводу Москва».

Оскільки останні 2 роки про Україну здебільшого згадували у контексті корупції або війни, пересічний європеєць мав не дуже позитивні враження про Україну. Але вже ті найменші кроки, які робила Україна, як держава, що прагне нормальності і розвитку, помічалися у Європі з позитивними настроями і побажаннями поступу Україні на цьому шляху. Тепер європейцям важливо зрозуміти Україну. Чого прагнуть українці? Чи вони бажають раз і назавжди покінчити з тими залишками комуністично-колоніального минулого, а чи ж вони і без того комфортно почувають себе у своїй домівці, байдуже як та домівка виглядає. Шведська журналістка Міа Берґман вважає, що Україна мусить чітко дати себе зрозуміти, тоді діалог з Європою буде значно більш зрозумілішим для обох сторін.

«По-перше Європа має зрозуміти, чого Україна хоче. І тут буде значно зрозуміліше, якщо не лише нинішнє прозахідне керівництво України, а й пересічні українці висловлять свої бажання, надії та очікування. Зрозуміло, що Європа дбає про Україну, як про дуже велику європейську державу на її східних теренах. Разом з тим ця велика країна і досі не розтлумачила, у який саме спосіб вона збирається долучатися до Європи, запроваджувати у себе європейські цінності свободи і демократії. Я знаю, що це досить важко, коли твою країну загарбують, і частину території анексує значно більший і досить ворожий до тебе сусід. Але, зрештою, українці мають розглядати шлях до Європи, як шлях додому, а не шлях до якогось тимчасового мотелю, де вони могли б пересидіти погані погодні умови, – каже Міа Берґман –. Зрештою, Україна – це Європа, і так мусить бути завжди. Це єдиний логічний підсумок».

Отож з цього випливає, що становище України таки змінилося в очах Європи за останні кілька років, але м'яч тепер, як кажуть, на половині поля українців, і надзвичайно важливим буде наступний удар. Куди саме спрямують той, відпасований їм м'яч, самі українці. І тут все, на жаль, не вирішуватиметься лише на футбольних полях Франції наступного літа.