Україну режим Путіна на коліна вже не поставить – журналіст Шеремет

Виконавчий директор «Української правди», засновник сайту «Білоруський партизан», телеведучий Павло Шеремет в ефірі Російської служби Радіо Свобода розповів, що зараз триває війна між Україною і Росією, але запевнив, що «войовничі мракобіси в Москві повинні розуміти, Україну на коліна вони вже не поставлять». Він також переконаний, що Захід не кине Україну наодинці з російською агресією та економічною кризою.

– За два роки Україні вдалося зробити наступне. Перше: вдалося повністю позбутися від монополії «Газпрому». Тобто Україна, навіть якщо завтра «Газпром» перекриє засувки, не залишиться без газу, а може проіснувати взагалі без російського газу. Вдалося відновити українську армію. Тому що до Майдану української армії як такої не існувало. Вдалося розпочати глибокі реформи в Міністерстві внутрішніх справ, не тільки створити патрульну службу, але зараз відбувається переатестація всієї системи МВС, причому не так, як це було в Росії, а з залученням громадськості. Створено абсолютно нові структури боротьби з корупцією. Почався процес з підготовки до приватизації підприємств. При цьому ключові підприємства української економіки забирають у олігархів. Наприклад, Коломойський контролював всю нафтову галузь не через те, що у нього там були частки, а через те, що він там розставляв своїх людей, як колись Борис Абрамович Березовський робив у Росії.

Відстають реформи в економічній сфері – це серйозна проблема. Хоча за останній рік дуже багато приведено у відповідність до європейських норм, до європейських законів внутрішніх українських правил тощо. Просідають якісь гіганти промисловості, насамперед металургія, вугільна галузь. Але це багато в чому ще пов'язано з війною на Донбасі. Якісь галузі, сільське господарство бурхливо розвивається, компенсує втрати в металургії доходами валюти від сільського господарства.

Тобто не можна сказати, що нічого не відбувається, зміни дуже великі, але вони недостатні, особливо в частині протидії олігархам, особливо в частині економічних реформ.

Основна претензія до Яценюка полягає в тому, що він – слабкий прем'єр-міністр з точки зору рутинної роботи. Прем'єр-міністр як лідер команди не повинен тільки виступати на телеекрані, а повинен щодня контролювати роботу своєї команди, що зроблено, в якому міністерстві, як просунулися по дорожній карті. Яценюк суто за своїми особистими рисами характеру не схильний до такої системної щоденної рутинної роботи. З іншого боку, навколо нього, як і навколо президента, є ціла група «младоолігархів», як їх називають, які спробували відновити контроль або перехопити контроль у старих олігархів над цими підприємствами. Оточення президента і оточення прем'єра загрузло в таких антикорупційних скандалах.

В принципі зараз йде тиск на Яценюка, щоб він все-таки пішов добровільно. Тиск всередині політичної еліти на Яценюка зараз дуже сильний, він повинен піти, повинен дозволити сформувати новий уряд, зняти таким чином політичну напругу. Але я поки бачу, що він все-таки чіпляється за владу.

– Пішла знову мова про те, що буде якийсь «план Маршалла» для України. Про це говорив голова групи співпраці з Україною в Бундестазі, і там чітко було сказано, що це буде під нашим контролем проводиться. Звісно, хто дає гроші, той і забезпечує реалізацію такого плану. Ось ці спонсори, вони як себе проявляють зараз в Україні?

— Той конкретний депутат Бундестагу, який говорив про «план Маршалла», він насправді давно вже співпрацює з олігархом Фірташем, який сидить в Австрії і кожен місяць анонсує своє повернення на батьківщину. Ще кілька місяців тому Фірташ проводив у Відні велику конференцію, говорив, що він призведе мільйони мільярдів західної допомоги в Україні. Поки цього немає.

Якщо такий «план Маршалла» буде, то, звичайно, це б все вітали, але такого плану немає. Саме через політичну нестабільність, до речі, поки затримується перерахування наступного траншу МВФ.

Звичайно, Захід не кине Україну наодинці з бідою, економічною кризою і російською агресією. Поки Захід виступає проти дострокових парламентських виборів, але наполягає на кардинальному перезавантаженні уряду.

Саме тому я думаю, що не можна виключати відставки Яценюка найближчим часом. Щоб заспокоїти політичну кризу, потрібно зробити Яценюку серйозні поступки. Він уже, коли почалася критика антикорупційна, він вже скинув баласт у вигляді Миколи Мартиненка, такого атомного олігарха, проти якого порушено кримінальні справи в Чехії та Швейцарії за хабарництво тощо. Він склав демонстративно свій депутатський мандат, триває зараз розслідування. Антикорупційне бюро заявляє, що справа Миколи Мартиненка – одна з найперспективніших.

Подивимося, чи зважиться Яценюк на інший серйозний крок, як піти у відставку. Якщо він це зробить, він збереже себе в українській політиці, якщо він буде продовжувати чіплятися за владу, то я думаю, що економічна криза змете його, але це буде і болючіше, і пізніше, може, ближче до осені.

– Мінські угоди. Чи якесь просування можливе? Можливо, натиснуть спонсори України, можливо, Путіна якісь проблеми змусять відступати?

– Ситуація складна саме тому, що кожна сторона по-своєму трактує послідовність дій. Ключових питань кілька.

Перше – це особливий статус Донбасу. Якщо в Україні говорять про особливий статус для окупованих територій, то Росія це трактує як особливий статус для двох областей повністю, для Донецької та Луганської областей, навіть які перебувають під контролем України. Принципове питання – це контроль над кордоном. Україна хоче якомога швидше відновити контроль і після цього провести вибори. Тому що без контролю над кордоном, без припинення постійного перетікання бойовиків і зброї з російської території на територію «ДНР» і «ЛНР» та назад, неможливо говорити про нормальні вибори. Російська сторона і сепаратисти навпаки кажуть, що спочатку «вибори», «конституція», а потім подивимося з приводу кордону.

Останнім часом президент Порошенко став говорити про можливе відновлення бойових дій як загрозу з боку сепаратистів і проросійських сил. Триваоий час Порошенко не говорив про цю небезпеку, зараз він каже, що небезпека відновлення бойових дій, небезпека удару з боку Росії, удару проросійських сил і сепаратистів по Україні останнім часом зросла.

Мінський процес зайшов у глухий кут. Зрозуміло, що зміни до Конституції – це дуже болюче для України питання. Величезна кількість політичних сил спекулює на цьому, з одного боку, а з іншого боку реально бояться, що внесення змін до Конституції і надання Донбасу особливого статусу може зробити незворотнім процес державного розпаду країни. І це реально болюче питання. Як це питання вирішити, поки ніхто не знає, тому затягують.

– Я хочу показати опитування, яке ми провели в Москві, поставивши точно таке ж питання, яке ставив «Левада-центр»: чи є війна між Росією і Україною?

– Павле, війна відбувається чи ні?

– Звичайно, відбувається.

– До речі, дані «Левада-центру»: 25 відсотків росіян вважають, що є, і 60 відсотків вважають, що немає. У Києві, напевно, було б все навпаки.

– В цьому полягає принципова провина, історична провина російського керівництва. Тому що розрив і прірва між Україною та Росією завдяки цій політиці російській стає все ширшою і ширшою. В Україні до того, що відбувається і в Криму, до того, що відбувається на Донбасі, ставляться як до війни з Росією або як до війни Росії з Україною. Тут вже нюанси.

– З Росією чи з режимом Путіна? Як це все проявляється?

– Це складне питання. Я насправді вдячний дуже багатьом українцям за те, що вони все ще проводять поділ між Путіним і росіянами, між Путіним, Росією і росіянами. Є ненависть до Путіна, є ненависть до Росії як до держави, але немає такої ж ненависті до росіян. Далі такий поділ українцям буде робити все складніше і складніше, якщо не буде миру, ми повинні це розуміти. Росія втрачає щодня свого дружнього сусіда, прірва стає величезною. Підуть потім десятиліття на те, щоб відновити нормальні відносини. Тут, в Москві, ось ці войовничі мракобіси повинні розуміти: вони можуть «відкусити» від України якусь ще частину, вони можуть ще «відкусити» Донбас, Харківську область, ще щось «відкусити». Але Україну на коліна вони вже не поставлять. Всією Україною ці войовничі мракобіси подавляться. Тому потрібно зупинитися, потрібно сісти за стіл переговорів і потрібно припинити цю агресивну політику. Тому що я бачу настрої українського народу. Ті, хто розраховує, що в результаті економічної кризи скинуть владу Яценюка, Порошенка і прийдуть проросійські сили, вони глибоко помиляються.

– Не можу не запитати про справу Савченко. Навіщо Росії, Путіну цей фарсовий процес? Просто заручники, яких тримають на випадок обміну якихось фігур або це якась дивна форма особистої помсти?

– В Україні на це дивляться як на кровожерливий процес кровожерливої влади, як бажання принизити через українського Героя всю країну. Надія Савченко, Олег Сенцов – безумовні Герої для українців. Там дуже болісно переживають, стежать за всіма процесами проти українців, а їх, по-моєму, 12 чи 13 громадян України проходить через різні судові процеси. Процес Надії Савченко, засудження Олега Сенцова – це і призводить до того, що прірва між Росією і Україною стає гігантською.

– Павле, а чому не відбувається якогось обміну?

– Тому що Україна наполягає на безумовному поверненні всіх українських громадян, які заарештовані на території Російської Федерації. Україна вважає, що порівнювати ГРУшників, захоплених в бою зі зброєю в руках на українській території, з Олегом Сенцовим, захопленим в Криму ще навіть до юридичного оформлення цієї анексії, і з Надією Савченко, яка була незаконно вивезена на територію Російської Федерації, порівнювати не можна.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода