Доступність посилання

17 Грудень 2017, Київ 18:29

Чому південний схід голосує «за своїх»


Акція протесту шахтарів із різних регіонів країни. Київ, квітень 2015 року

«Вони роблять вибір не між Європою і Митним союзом – вони обирають між «своїми» і «чужими». Між «зрозумілим» і «незрозумілим»

(Рубрика «Точка зору»)

Українські соцопитування раз у раз переконують нас, що схід країни готовий голосувати за прорадянське. Але чесніше буде сказати, що він готовий голосувати «за зрозуміле».

Будь-яке зіткнення із соціологією показове. У країні є як мінімум 17% тих, хто готовий голосувати за Митний союз, і 14% прихильників «Опозиційного блоку».

Я розумію почуття тих, хто обурюється цими цифрами. Тому що через два роки після анексії Росією Криму та війни на Донбасі жителям центру і заходу дуже складно зрозуміти мотиви людей, що живуть у східних регіонах. Але тут важливо враховувати кілька важливих моментів. Тому що країну треба вміти розуміти, якою б неоднорідною вона не була.

По-перше, важлива динаміка. Ще нещодавно рівень підтримки «регіоналів» у східних областях України був незрівнянно вищим. Структура промисловості півдня і сходу країни нерідко така, що виборець тут призвичаєний голосувати «за владу», якою б вона не була. Якщо влада – це Янукович, то його партія отримує бонус. А якщо при владі Порошенко, то результати «Опозиційного блоку» падають. Багато в чому виною цьому – вертикальна система зв'язків, поширена в регіоні. Класичні установки про те, що «начальству видніше» і «як директор сказав – так і зробимо». Але при цьому динаміка зміни електоральних уподобань очевидна: дифузія йде із заходу на схід, а не навпаки.

По-друге, коли південь і схід кажуть про готовність голосувати за «Опозиційний блок», вони віддають голоси не тільки і не стільки за тих, хто виступає в ролі проросійських політиків. Вони роблять вибір не між Європою і Митним союзом – вони обирають між «своїми» і «чужими». Між «зрозумілим» і «незрозумілим».

Так, решта України вибирає між «старими» і «новими». Але це не скасовує існування тих людей, які десятиліттями жили в суворій логіці промислових мономістечок. Які вважають за правильне обрати господаря містоутворюючого заводу до Ради. У яких бажання змінити своє життя нерідко поступається місцем страху перед змінами. І справа не в тому, що вони не люблять країну, в якій живуть, а просто «тут так заведено».

Ця система складалася десятиліттями. Втратити роботу за таких умов для них – означає залишитися без засобів до існування. Тому що не піде 50-річний такелажник переучуватися на бізнес-тренера. А хто б пішов на його місці?

«Опозиційний блок» значно зрозуміліший їм, ніж будь-яка «Самопоміч». Розмови про пенсії й ціни на продукти – актуальніші, ніж питання реформування податкової системи і створення бізнес-атмосфери. Не можна вимагати від людей неможливого – наївно вимагати від тих, хто живе в цій матриці вже багато десятиліть, щоб вони за рік змінилися до власної протилежності.

Україна змінюється – але це не означає, що всі її громадяни встигають змінюватися в тому ж темпі. Свого часу це стало проблемою для Грузії – коли зміни в країні випереджали зміни в свідомості людей, що її населяють. Україна зразка 2013 року і Україна зразка 2016-го – це дві різні держави. Але це не означає, що швидкість адаптації її жителів має бути однаковою.

Цю тенденцію можна зламати – якщо на зміну формулі «регіон+країна» прийде відчуття колективного «свого». Того, що виходить за межі окремо взятої області. Але колишній тренд існував як мінімум два з половиною десятиліття – і за два роки його не можна повністю переламати.

Але це лише справа часу.

Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті «Крим.Реалії»

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG