Лев Абалкін
(Рубрика «Точка зору»)
У річницю початку кримської кризи, що завершилася анексією півострова, українські ЗМІ пишуть про несвободу слова на території анексованого Росією Криму.
Страшні події березня 2014 року, коли проукраїнські політичні активісти почали зникати, а журналісти – піддаватися побиттям і погрозам, змусили багатьох покинути Крим. Хтось поїхав напередодні «референдуму», хтось – трохи пізніше. Стало зрозуміло, що будь-яка незалежна журналістська діяльність веде в підвал до місцевої «самооборони», а політична активність, не пов'язана з російською пропагандою, – прямо на плаху.
За два роки всі кримські вільнодумці пішли в андеграунд. Політичні активісти, серед них і лідери кримськотатарського національного руху, які залишилися, швидко скорегували свої позиції так, щоб формально не суперечити російському законодавству. У принципових питаннях інакодумці обмежилися багатозначним мовчанням. І це стало для них тимчасовим порятунком.
Лави журналістів порідшали. Найхитріші на найспритніші отримали посвідчення кореспондентів російських ЗМІ, щоб уникнути неприємного спілкування з представниками Федеральної служби безпеки Росії, яким могло закінчитися будь-яке невдале знайомство в кабінетах або на форумах.
Але це не вирішило головної проблеми – відсутності незалежних джерел інформації. Кримські підконтрольні Росії чиновники категорично відмовляються ділитися будь-якою інформацією, тому що над кожним держслужбовцем занесений дамоклів меч: той, чиє ім'я засвітиться в нелояльних ЗМІ, ризикує втратити роботу і здобути славу «зрадника». Розмовляти дозволено хіба що з російськими державними медіа, в яких, по суті, працюють такі ж чиновники, що і в міністерських кабінетах.
У цьому немає нічого дивного: російському режиму вигідно тримати населення анексованого Криму в інформаційному вакуумі, згладжуючи його ілюзією вибору державних телеканалів. А українській владі зараз, м'яко кажучи, не до інформування кримчан і захисту тих незалежних ЗМІ, які ще діють на території півострова.
Тим часом жителі півострова де-факто позбавлені права на свободу слова – невід'ємного людського права, що має гарантуватися будь-якою державою, яка дійсно піклується про своїх громадян.
Агресивне середовище
Справедливості заради варто визнати: в Криму, як і в будь-якому провінційному регіоні пострадянського простору, свобода слова ніколи не значилася в списку пріоритетних благ. Адже можливість публічно висловлювати свою точку зору, не остерігаючись гніву державної інквізиції, важлива тільки в умовах громадянського суспільства, де прийнято відстоювати власні права, а не замовчувати проблеми.
Але до 2014 року, з огляду на історичну специфіку та етнічну неоднорідність півострова, рівень розвитку друкованих і електронних видань, радіостанцій і телевізійних каналів в республіці був значно вищий, ніж в якійсь Кіровоградській або Херсонській області.
Зараз все кардинально змінилося. Кількість і якість кримських ЗМІ різко зменшилася, більшість медіа були включені до російської пропагандистської системи. При цьому інтерес міжнародної та російської преси до кримських подій значно збільшився.
А у кримчан за два роки активного промивання мізків сформувалося специфічне сприйняття дійсності: страх змушує місцеве населення цінувати не свободу слова, критики і самовираження, а право не говорити зайвого.
Грубо кажучи, щоб позбутися відчуття колосального внутрішнього дискомфорту, кримчани масово воліють відмовчуватися, зберігати нейтралітет і уникати політичних тем. Те, що українські експерти називають «катастрофічною ситуацією зі свободою слова», по-справжньому є захисною реакцією свідомості, способом зберегти власну ідентичність в агресивному навколишньому середовищі.
Аморфне середовище
У цих парадоксальних обставинах, коли незалежних джерел інформації в Криму дуже мало, а запит на кримські новини вкрай великий, всі козирі на руках у російських федеральних ЗМІ. У більшості випадків аналіз і обговорення регіональних тем відбувається на основі їхньої інформації.
Поки ситуацію рятують українські громадські активісти, які створюють власні інформаційні приводи. А ось офіційний Київ ніякої активності в кримському питанні не виявляє, тому українські ЗМІ, як правило, теж не приділяють півострову належної уваги.
Необхідно розуміти, що аморфне ставлення України до питання про свободу слова в Криму – це величезна проблема, яку потрібно терміново вирішувати.
Однак поки держава не виступила з жодною серйозною ініціативою щодо створення спеціальної міжнародної групи моніторингу прав журналістів і політичних активістів на півострові.
Все знову тримається на плечах нечисленних ентузіастів з-поміж вимушених переселенців з Криму. Але цього не достатньо. Очевидно, що захист свободи слова в Криму має стати державною стратегією України. Однак національна політична еліта, здається, не розуміє або не усвідомлює всієї важливості збереження осередків лояльності в республіці.
Явна відсутність державного, а не кулуарного мислення.
Лев Абалкін – кримський політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»
