До другої річниці так званого «референдуму» в Криму у Празі розпочинається благодійний фестиваль CrimeanSOS, присвячений проблемам Криму і кримчан. Перед студентами Карлового університету виступить голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, на дискусії про нинішній стан справ на півострові візьмуть участь журналісти та громадські діячі. На тему Криму також активно дискутували в Празі і напередодні – під час кінофестивалю «Один світ», де фільми про Україну були виділені в окрему категорію. Героїнею одного з цих фільмів була кримчанка, режисер експериментального театру в Сімферополі Галина Джикаєва, якій довелося втікати з півострова, адже її почали переслідувати у справі режисера Олега Сенцова за звинуваченням у «підготовці терористичного акту». Джикаєва розповіла Радіо Свобода, як почувається у Києві, до якого, за її словами, була змушена «емігрувати».
У нас є декілька документальних вистав – це історії переселенців, є одна моновистава, де я граю «ополченця»
– Я вже роззнайомилася з людьми, з молодими драматургами, режисерами. І ми відкрили театр, на старому Подолі в Києві, в цеху старого заводу. Це документальний, соціально-політичний критичний театр, постдраматичний. У нас є декілька документальних вистав – це історії переселенців, є одна моновистава, де я граю «ополченця». Це монолог «ополченця» з Донецька, якого зустріли випадково в центрі Києва і розговорили. Нам ніхто не допомагає, ми працюємо самі, тому що політичний театр не дуже в фаворі у влади.
Правда, я ще працюю журналісткою. Я – випускаючий редактор на ATR, то я працюю зранку до ночі: вдень – репетиції, ввечері – вистави. Тяжко жити переселенцем.
– Ви почуваєтесь в «еміграції»?
Хочеться повернутися і навести лад там, вдома
– Звичайно. У нас страшенна ностальгія. Дуже хочеться повернутися. І не просто від любові великої. Хочеться повернутися і навести лад там, вдома.
«Театр існує, щоб людина не перетворилася на худобу». Треба говорити про це, про війну, про проблеми переселенців
Ці вистави для тих, для кого війна далеко. І саме мовою мистецтва можна до них достукатися, підняти рівень емпатії в людей, бо переселенцям насправді дуже важко
– Ви, звичайно, і Крим також, пережили величезний шок, але чи пережила його також і Україна? Ваш досвід стає зрозумілим людям, він знаходить якийсь відгук?
– Знаєте, людям не хочеться чути про травматичний досвід. Це захисна реакція, це нормально. А взагалі, як кажуть, «театр існує, щоб людина не перетворилася на худобу». Треба говорити про це, про війну, про проблеми переселенців.
Ці вистави не для переселенців, не для військових, а для тих, для кого війна далеко. І саме мовою мистецтва можна до них достукатися, підняти рівень емпатії в людей, бо переселенцям насправді дуже важко. Вони різні, вони не всі позитивні. Багато хто налаштований не дуже мирно до переселенців. Але якщо назагал брати, то Україна – дуже добра країна, люди відгукуються на чужу біду, в своїй більшості.
