(Рубрика «Точка зору»)
До дворіччя анексії Росією Криму Всеросійський центр вивчення громадської думки опублікував велике дослідження щодо Криму. І в цьому документі є низка цікавих деталей.
По-перше, на цьому етапі у свідомості громадян Російської Федерації Крим перестав бути якоюсь «окремою» територією: він зрівнявся в своєму значенні і звучанні з будь-яким іншим регіоном Російської Федерації. Для 95% респондентів запитання про статус півострова неактуальне (в минулому році було 89%). Тих, хто оцінює новий статус півострова позитивно, – 79%. Тобто головне відчуття – «змирилися і звикли». Різниця в 16% – це ті, хто, може, і не хотів «приєднання» Криму, але тепер міркує за принципом «ну, не віддавати ж – нехай буде».
По-друге, пріоритетність Криму для російського обивателя зменшується. З твердженням про те, що «Крим потрібно розвивати в першочерговому порядку», згодні 48%, а не згодні – 46%. На тлі ейфорії дворічної давнини, коли півострів був альфою і омегою внутрішнього порядку денного, настрої заспокоюються.
По-третє, характерно, що початкове «Крим як священна Корсунь» потихеньку відходить на другий план. З цим твердженням продовжують погоджуватися респонденти (58% – за, 21% – проти), але на перший план вийшло цілком раціональне твердження про те, що анексія півострова – це лише прояв того, як«Росія може обстоювати свої національні інтереси» (92% за, 6% проти).
При цьому російський обиватель продовжує узагальнювати свої висновки, виводячи їх на наднаціональний рівень. Щоб не залишитися в світоглядній самоті, він глобалізує свою впевненість і говорить, що «західні країни зрештою визнають «возз'єднання» Криму і Росії» (84% за, 10% проти).
Напевно, у багатьох виникнуть претензії до цифр або недовіра до компанії, що проводила опитування. Напевно, прозвучить думка про підтасовування і завищення показників. Але тут було б доречно процитувати ще одного соціолога – тільки який представляє не ВЦВГД, а «Левада-центр» – Дениса Волкова. У своїй статті він писав про те, що соціологам немає потреби проводити компліментарні владі опитування – просто тому, що основна частина аудиторії, не маючи власної точки зору з тих чи інших питань, бере на озброєння ідеї, які транслюються по телебаченню.
«Більшість не цікавиться тим, що відбувається, не розбирається в політиці, не має чітких політичних уподобань. Саме серед таких росіян підтримка Путіна найбільш висока. Так, значна частина росіян вважає, що відкрита критика влади може створити певні проблеми, тому не варто активно висловлювати свою думку. Тільки справа в тому, що з багатьох питань своєї думки у більшості просто немає. Звідси і та легкість, з якою російський обиватель відгукується на схеми, запропоновані телебаченням», – підкреслював Волков.
І ще.
У початкових 95% – тих, хто визнав Крим російським, – є важлива деталь. Усередині цього показника – майже вся країна. І велика частина ліберальних кіл, і консервативних, і націоналістів, й імперців. Решта 5%, які не визнають зміну прапорів, – маргінальні в рамках російського консенсусу. По суті, це означає, що Крим перестає бути елементом російського внутрішнього порядку денного: немає про що сперечатися. А це значить, що він не буде звучати в рамках виборів, до нього не будуть апелювати, а тому монетизувати цю увагу півострову не вдасться.
З іншого боку, масштабність цієї цифри доводить і ще одну формулу: Крим – це буквально така собі «смерть кощея». Як пише політолог Гліб Кузнецов, «без травми, без руйнування тканини суспільної свідомості його Росія не втратить. Тобто буквально, поки є Росія в нинішній військово-політичній формі – є і «російський Крим». По суті, виходить, що зникнення триколорів з півострова означатиме руйнування нинішньої Росії.
Ну або, як мінімум, це руйнування констатувати.
Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал – на сайті «Крим.Реалії»
